Землі водного фонду

Структура та розміщення водних об'єктів в регіонах Водні об'єкти та їх води, тобто річки, озера, водосховища, ставки, канали, води боліт, підземні води, внутрішні моря і територіальні води морів складають водний фонд України. Він охоплює частину води, що знаходиться у природному середовищі в межах України. Вода, яка є компонентом рослинних і тваринних організмів, гірських порід, атмосферного повітря, як і вода, видобута з природного середовища і яка перебуває у водопровідних системах, посудинах, резервуарах, не входить до складу водного фонду.

До основних водних об'єктів належать:

• – великі, середні та малі річки загальною довжиною понад 373 тис. км;
• – водойми з площею водного дзеркала біля 10 тис. км2;
• – підземні води питної якості з прогнозними запасами біля 21 млрд, м ,
• – великі магістральні канали загальною довжиною біля 1,2 тис. км та великі водогони, по яких щороку в маловодні райони подається понад 22 млрд, м3 води;
• – свердловини, які щороку постачають майже 5 млрд, м3 підземних вод;
• – великі водозабори з водоводами для водопостачання обласних міст і промислових центрів;
• – великі міжобласні зрошувальні системи, що забезпечують полив посушливих земель, водопостачання населення, промисловості та сільського господарства;
• – великі міжобласні осушувальні системи, що забезпечують необхідний водно-повітряний режим перезволожених земель та широко використовуються для рибництва;
• – захисні дамби із гідротехнічними спорудами, дренажними системами, насосними станціями, що захищають територію біля 1 млн. га.

Річкова мережа України – це річкові системи Дніпра, Вісли,

Дунаю, Дністра, Південного Бугу, Сіверського Дінця та річок чорноморського й азовського узбереж.

Необхідно відзначити, що найбільше навантаження і найбільша питома кількість водоспоживання припадає на малі річки. їхня водність зменшується внаслідок прямого забору води з русла і водоносних горизонтів, які гідравлічно пов'язані з річищем. Дуже часто об'єми втрат сягають 30-50%. Велика частина об'єму природних водойм (озер, лиманів) представлена солоними і солонуватими водами, що виключає можливості забору значних об'ємів води з них, хоча в окремих місцевостях вони можуть бути джерелом водопостачання в обмежених масштабах.

Штучно створені водойми утримують об'єм води, який перевищує середній річний стік Дніпра і в цілому водні ресурси країни (52,4 км3), які формуються на її території в середні за водністю роки. Розподіляються штучні водойми по території України нерівномірно. Відносно багато ставків і водосховищ у басейнах Південного Бугу, Сіверського Дінця, лісостепових та степових приток Дніпра. По областях розподіл ставків також нерівномірний. їх найбільше у Вінницькій (3216), Київській (2J389), Черкаській (2312), Кіровоградській (2185) областях.

Якісне та кількісне виснаження водних ресурсів

Про кількісне виснаження водних ресурсів свідчать дослідження А.В. Яцика (2003) якими встановлено, що втрати стоку на додаткове випаровування з водної поверхні ставків і водосховищ (крім дніпровських і Дністровського) зменшують водні ресурси: на Поліссі – на 1-2% в середні за водністю роки і на 5-7% – у дуже маловодні роки; в зоні Лісостепу – відповідно на 2-5 і 7-15%; в зоні Степу – 5-7 і 20-40%.

Теоретично водні ресурси невичерпні, оскільки' вони відновлюються в процесі кругообігу. Ще в недалекому минулому вважалося, що води на Землі так багато, що, за винятком окремих посушливих районів, людям не слід турбуватися про те, що її може не вистачити. Однак споживання води зростає такими темпами, що перед людством дедалі частіше виникає проблема чистої води.

Надмірна зарегульованість водного режиму разом із згаданими факторами, урбанізацією, знелісненням тощо призводить до порушення водного циклу. Поряд із руйнуванням режиму стоку через інтенсивне використання підземних вод їх рівень в окремих місцях значно (до 100 м) Знизився, тобто змінився і режим вод у підземній сфері. Нарешті, зміна клімату внаслідок парникового ефекту може спричинити виникнення та розширення аридних зон у різних регіонах світу. Однак ані ймовірність, ані масштаб цих процесів сьогодні не можуть бути достовірно оцінені.

Кількісне виснаження• водних ресурсів – це лише один бік проблеми. Другий бік – якісне їх "виснаження", тобто забруднення вод. У наш час забруднюється більше води, ніж використовується. Один кубометр забраної, а потім повернутої до джерела забрудненої води псує у п'ять-десять, а іноді й більше разів чистої води. Крім того, в забруднених водах дедалі більше виявляють речовин, яких немає у природі і які вона не може знешкодити. Ці забруднення, як наприклад ДДТ та її похідні, поширюються з місць своєї появи і завдають значної шкоди всьому живому, не виключено що й на генетичному рівні. Для самоочищення та самовідновлення природі необхідний час, а інтенсифікація людської діяльності не дає цього часу водним ресурсам.

Разом з тим слід розуміти, що стан водних об'єктів і водних ресурсів тісно пов'язаний із станом водозборів, із Станом грунтів, лісів, атмосферного повітря, із станом навколишнього середовища. Тому оцінювати стан водних екосистем можна лише в сукупності з оцінкою стану всієї території водозбору, області, регіону, країни.

Водні об'єкти України дуже забруднені. Ці забруднення впливають На гідрохімічний і гідрологічний режими водойм, а також на живі системи – гідробіонти. Забруднення – це несприятлива зміна навколишнього середовища, яка цілком або частково є результатом людської діяльності, прямо чи опосередковано змінює розподіл енергії, що надходить, рівні радіації, фізико-хімічні властивості навколишнього середовища і умови існування живих істот. Ці зміни можуть впливати на людину прямо або через сільськогосподарські ресурси, через воду чи інші біологічні продукти (речовини). Вони також можуть впливати на людину, погіршуючи фізичні властивості предметів, які перебувають у її власності, умови відпочинку на природі і спотворювати її саму. Звідси випливає, що забруднення річок – лише одна з множини, безлічі граней проблеми забруднення біосфери, яка є неминучим наслідком екстенсивного використання природних ресурсів.

Забруднення водойм, у тому числі й усіх річок, поділяють на біологічне та антропогенне. Біологічне забруднення річок відбувається через природні процеси росту біомаси гідробіонтів, переважно гідрофітів, з подальшим їх відмиранням і розпадом, а також органічних речовин, що утворюються у лісах, на полях і луках. Тому розрізняють органічні речовини автохтонного (від грецького слова, яке означає – місцевий, корінний) походження, що утворюються у самій водоймі, і алохтонного (також від грецького слова, що означає – не місцевий, не корінний), принесені ззовні, Антропогенне забруднення водойм пов'язане з господарською діяльністю людей: промисловість, комунальне та сільське господарство.

Промисловість забруднює своїми відходами і викидами воду, повітря, грунти, а комунальне господарство і сільськогосподарське виробництво "живить" річки та озера важкими металами, нафтопродуктами, різними хімікатами та збудниками інфекційних хвороб.

Оскільки в природі все взаємозв'язано, то від якості водних ресурсів залежить якість інших природних ресурсів і, зокрема, земельних (міграція хімічних сполук з підґрунтовими і поверхневими водами, водний режим ґрунтового покриву тощо). В свою чергу, посилення антропогенного навантаження на природні ресурси в першу чергу проявляється на якості води (обмежені запаси прісної води на планеті, погіршення її якості вже в недалекому майбутньому може поставити під загрозу існування людства). Через це альтернативи бережливому ставленню до водних об'єктів не існує.