Повна версія

Головна arrow Соціологія arrow Що варто знати про соціологію та соціальні дослідження?

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

ЯК З'ЯСУВАТИ ТЕ, ЩО НАМ ПОТРІБНО ЗНАТИ?

ВИБІР СТРАТЕГІЇ, ДЖЕРЕЛ І МЕТОДІВ ДОСЛІДЖЕННЯ

Питання, на які допоможе відповісти цей розділ

Хто чи що може бути джерелом інформації в соціальному дослідженні? Як отримати соціальну інформацію безпосередньо від людей та ситуацій, у яких вони задіяні? Які є види інтерв'ю та спостережень? У якому сенсі експерименттеж спостереження? Що таке кількісна та якісна стратегії і в яких випадках потрібна кожна з них? Як і навіщо поєднувати кількісні та якісні компоненти (стратегії) дослідження? Який тип анкети підходить лише для кількісної стратегії дослідження? Як на основі мети дослідження обрати метод? У яких випадках обрати індивідуальні інтерв'ю, а в яких – групові (фокус-групу)? У чому переваги експерименту й спостереження порівняно з інтерв'юванням, зокрема анкетним опитуванням? Які обмеження й слабкі сторони має експеримент як метод оцінювання якості консультацій? Як відрізнити суб'єктивні враження від фактів і чому це важливо зробити?

Ключові поняття цього розділу: якісні й кількісні дані, стратегії та методи дослідження; кількісна та якісна, фактуальна й оціночна інформація; включене й невключене спостереження; експеримент; інтерв'ю; формалізовані й неформалізовані інтерв'ю; структуровані, напівструктуровані та неструктуровані інтерв'ю; глибинні інтерв'ю; емпатія; фокус-група, сценарій сфокусованого групового обговорення (фокус-групи); ґайд (путівник) інтерв'ю; транскрипт; інструментарій; анонімність і конфіденційність відповідей учасників дослідження; масив даних; відкриті й закриті запитання анкети.

У попередньому розділі ми докладно розглядали, як прийняти рішення, чи доречне дослідження в рамках проекту та як конкретизувати його мету, тобто максимально чітко визначити, яку саме інформацію сподіваємося отримати завдяки дослідженню. Отже, уявімо, що ми плануємо дослідницький компонент проекту й уже розібралися, що нам треба з'ясувати. Але як з'ясувати цю інформацію? З яких джерел і в який спосіб ми можемо її отримати? У цьому розділі на базовому рівні спробуємо розібратися у виборі стратегії, джерел і методів дослідження[1].

Які є джерела й методи дослідження?

Інформацію потрібно десь знайти, зібрати за певною методикою, а потім у певний спосіб проаналізувати те, що ми назбирали. Спробуймо на базовому рівні розібратися в різноманітті та логіці того, де шукати соціальну інформацію та як її збирати. Варто наголосити: у дослідницькій роботі немає догм. Натомість є логіка дослідження: кожне дослідницьке рішення має бути логічно обґрунтованим.

Є два основні типи джерел соціальної інформації:

  • 1) те, що створене людьми (предмети, образи, тексти, відео- та аудіозаписи);
  • 2) безпосередньо люди та ситуації, у яких вони задіяні.

Ми можемо спілкуватися з людьми або спостерігати за ними, а отже, отримувати інформацію безпосередньо від них, а не опосередковано через об'єкти, створені ними. Понад те, можемо поєднати спілкування й спостереження в одному дослідницькому проекті.

Спостерігати за людьми ми можемо, впливаючи або не впливаючи на них. Якщо не впливаємо, то таке спостереження називають невключеним спостереженням, тобто ми не включаємося у спілкування, у створення вихідних умов та розвиток ситуації, за якою спостерігаємо.

Наприклад, спостерігаємо, як відбувається обслуговування клієнтів у залі очікування Центру надання адміністративних послуг (ЦНАП), і ніхто не знає, що ми не просто чекаємо на свою чергу, а намагаємося оцінити ефективність роботи з нею працівників ЦНАП та ступінь комфорту зали очікування: чи можна сісти, чи добре провітрюване приміщення, чи достатньо світла тощо. Щоб таке спостереження було вдалим, потрібно наперед чітко визначити, на що звертати увагу, аби не пропустити нічого важливого. За результатами спостереження складаємо звіт.

Ми також можемо спостерігати за людьми, впливаючи на них, тобто ставлячи експеримент або здійснюючи так зване включене спостереження. У разі експерименту ми створюємо умови ситуації, а потім спостерігаємо за її перебігом. У разі включеного спостереження ми хоча й не створювали умов ситуації, але впливаємо на її перебіг, адже є її активними учасниками та взаємодіємо з іншими залученими до неї людьми.

У деяких випадках експеримент і включене спостереження є майже синонімами. Наприклад, плануючи прийти на консультацію, щоб оцінити її якість, ви можете сказати, що проводитимете експеримент або включене спостереження. Ані перше, ані друге не буде помилкою, хоча ступінь вашого впливу на ситуацію може схиляти до того чи того терміна. Чим більше ви впливаєте на ситуацію, тим доречніше слово "експеримент". Чим менше, тим доречніший термін "включене спостереження". Якщо вам дійсно була потрібна консультація, коректніше сказати, що ви провели включене спостереження, тобто стали реальним учасником реальної ситуації, але при цьому ретельно зафіксували її деталі з дослідницькою метою. Якщо консультація насправді не була потрібна й ви діяли за чітко визначеним сценарієм, зумисне ставили провокативні запитання, то коректніше сказати, що ви провели експеримент, адже цілеспрямовано створювали умови перебігу ситуації, а не просто брали в ній участь.

Можна не лише спостерігати за людьми з дослідницькою метою, а й розпитувати їх про їхній досвід і погляди за бодай орієнтовним планом. При цьому або самим занотовувати відповіді респондентів, або просити їх написати відповіді власноруч у вигляді заповнення анкети або довільного нарису з певного питання, зокрема й широкого. Наприклад, дослідники можуть попросити всіх учасників дослідження описати (письмово) найрадісніші та найсумніші події останнього року. Зібрана в такий спосіб інформація, зокрема, допоможе в дослідженні ціннісних орієнтацій тих категорій людей, які були достатньо представлені серед учасників дослідження.

Серед переваг письмових відповідей – можливість забезпечити їхню повну анонімність: навіть дослідники не знатимуть, хто саме з учасників що саме відповів/відповіла, а отже, респонденти можуть відповідати більш щиро, ніж під час усного спілкування з інтерв'юером. Натомість, якщо відповіді записує інтерв'юер, ми можемо гарантувати лише їхню конфіденційність: ніхто, окрім дослідників, не знатиме, що саме розповіла конкретна людина.

Хоч як іронічно, досі не існує загальноприйнятого терміна на позначення ситуації, коли одна людина ставить запитання (усно або письмово) з дослідницькою метою, а інша добровільно дає на них відповіді (усно або письмово). Інколи такого широкого значення надають поняттю "опитування" або "інтерв'ю", але понині такі спроби залишаються винятками та не є усталеними[2].

Під інтерв'ю (англ, interview) зазвичай розуміють лише ті ситуації, коли людина не дає письмових відповідей самостійно, а спілкується з інтерв'юером при зустрічі, телефоном або в мережі Інтернет[3]. Опитуванням (англ, survey) зазвичай називають збирання інформації за допомогою анкети[4], яку заповнює або респондент самостійно, або інтерв'юер на основі усних відповідей респондента[5]. В українській мові термін "опитування" інколи вживають максимально широко, розуміючи під ним усе різноманіття постановок запитань та отримання відповідей із дослідницькою метою: усні й письмові запитання та відповіді із застосуванням кількісної або якісної стратегії. Таке широке значення цього терміна не є загальноприйнятим і може створювати плутанину подібно до аналогічних спроб ужити слово "інтерв'ю" в максимально широкому значенні[6].

Дослідницькі інтерв'ю можуть бути як формалізовані, так і неформалізовані. Формалізовані інтерв'ю є чітко регламентованими: ми мусимо суворо дотриматися наперед визначеного порядку запитань, не можемо ніяк змінювати формулювання запитань або варіантів відповідей і маємо пильнувати інтонацію, міміку та жести, щоб не порушити нейтральності розмови. Неформалізовані інтерв'ю передбачають максимальну адаптацію до респондента: ми можемо змінювати порядок запитань та їхні формулювання, щоб допомогти респондентові почуватися комфортніше, якомога докладніше пригадати власний досвід і максимально відверто й невимушено поділитися своїми переживаннями та поглядами. У неформалізованих інтерв'ю доречна та має важливе значення емпатія – уявлення себе на місці респондента та співпереживання з ним або нею її або його досвіду. Емпатія робить розмову глибшою, більш щирою та докладною, а отже, дає змогу зібрати максимально правдиву й адекватну інформацію. Відповідно в межах виявлення емпатії до респондента ми можемо дозволити собі вияв доречних емоцій.

Є й інші способи класифікації інтерв'ю. Зокрема, за тим, наскільки чітко наперед визначена структура розмови:

  • • структуровані;
  • • напівструктуровані;
  • • неструктуровані.

Наприклад, у рамках біографічного підходу наперед може бути визначене лише одне-єдине запитання: "Розкажіть, будь ласка, про найбільш значущі події у Вашому житті". А отже, інтерв'ю є неструктурованим. Інший приклад: ви вивчаєте сприйняття суспільно-політичних подій та залученість до них молоді вашого міста. Оскільки ви лише починаєте роботу з темою, запланували неструктуровані інтерв'ю. Приходите до респондента лише з 4 запитаннями: "Які суспільно-політичні події останнього року Ви вважаєте значущими? Як Ви їх сприйняли? Чи брали Ви в них участь? Якщо так, яку саме?".

У напівструктурованих інтерв'ю ми маємо низку запитань: завчасно готуємо орієнтовний план розмови, але готові його модифікувати залежно від того, як складеться розмова. Для таких інтерв'ю розробляємо путівник інтерв'ю, або Гайд (від англ, guide – путівник) – орієнтовний план розмови, що має дві функції: • допомогти нам не забути спитати про все, що важливо довідатися;

допомогти якомога вдаліше побудувати розмову.

Нерідко в контексті соціальних досліджень можна почути про напівструктуровані глибинні інтерв'ю. "Глибинні" означає, що під час інтерв'ю ми спробуємо розібратися якомога глибше у досвіді й поглядах респондента, а отже, розмова буде тривалою; "напівструктуровані", як уже було зазначено вище, вказує на те, що вдало провести цю тривалу розмову нам допоможе наперед розроблений ґайд (путівник) інтерв'ю.

Глибинні інтерв'ю контрастують з анкетними опитуваннями із множинними варіантами відповідей для респондента. Адже останні вимагають швидкої, максимально чіткої та однозначної відповіді на запитання, натомість у глибинних інтерв'ю відповідь може бути дуже довгою, з багатьма відтінками й сумнівами.

Інтерв'ю не обов'язково має бути індивідуальним. Можна проводити групові інтерв'ю. Оскільки групові інтерв'ю зазвичай зосереджені (сфокусовані) на певній темі, певному центральному питанні, їх часто називають фокус-групами. Як і при проведенні напівструктурованих індивідуальних інтерв'ю, для яких ми розробляємо ґайд, для групового інтерв'ю путівник по розмові буде вельми корисним. Такий путівник для фокус-груп прийнято називати сценарієм сфокусованого групового обговорення, або сценарієм фокус-групи (для зручності коротше, хоча стилістично менш коректно). Сценарій фокус-групи, путівник (ґайд) інтерв'ю, анкету та низку інших документів, що допомагають дослідникам у процесі збору інформації, узагальнено називають інструментарієм дослідження[7].

Індивідуальні інтерв'ю можна проводити не лише при зустрічі, а й телефоном або за допомогою мережі Інтернет (з використанням голосового або відеозв'язку). Сучасні технології уможливлюють навіть групові інтерв'ю в мережі Інтернет, а подеколи й телефоном.

Як було зазначено на початку підрозділу, джерелом інформації в соціальних дослідженнях не обов'язково є безпосередньо люди та ситуації, у яких вони задіяні. Ми також можемо вивчати те, що створене людьми: документи (паперові або електронні) або інші артефакти – від одягу до будинків. Документи містять тексти, числа та/або образи. Серед документів нас можуть зацікавити, наприклад, біографії, статті, інструкції, звіти, фотографії, малюнки, реєстри певних установ.

Прикметно, що, спілкуючись із людьми або спостерігаючи за ними, ми часто створюємо документи для подальшого аналізу. Наприклад, звіти з кожного експерименту або інтерв'ю, на основі яких будуть зроблені узагальнені висновки; заповнені анкети та створені на їх основі масиви кількісних або якісних даних (масиви даних – це структуровані дані, що готові для аналізу); транскрипти індивідуальних і групових інтерв'ю (транскрипти – це текстові записи на папері або електронних носіях усього, що було сказано під час інтерв'ю[8]). Працюючи з дослідницькою метою із текстовими документами, які створили ми самі або інші люди, аналізуємо їхній зміст, або контент (від англ, content – зміст), а отже, здійснюємо контент-аналіз.

Усе окреслене вище різноманіття способів отримати інформацію, коли її джерелом є безпосередньо люди та ситуації, у яких вони задіяні, можна представити у вигляді схематичного узагальнення (схема 3.1).

Схема 3.1. Методи отримання соціальної інформації, коли її джерелом є безпосередньо люди та ситуації, у яких вони задіяні

Нам необхідно або поспілкуватися з людьми для отримання інформації (інакше кажучи, взяти в них індивідуальні або групові інтерв'ю чи запропонувати надати письмові відповіді), або поспостерігати за тим, що вони роблять за певних умов, або поєднати спілкування та спостереження. Є різні типи спілкування та спостереження з дослідницькою метою. їх результати ми фіксуємо на електронних і паперових носіях інформації у вигляді тексту, образів, аудіо або відео. На етапі обробки й аналізу зібраних даних ми працюємо з тою колекцією записів різного формату, яку створили.

Методи отримання соціальної інформації, коли її джерелом є безпосередньо люди та ситуації, у яких вони задіяні

  • [1] Для спрощення викладу в цьому розділі під методами дослідження розуміємо здебільшого методи збору, отримання інформації, а не її опрацювання, аналізу. Хоча, точно кажучи, методи дослідження включають методи як збору, так і опрацювання інформації.
  • [2] На думку автора, узагальнювальним мало б бути саме поняття "інтерв'ю", а не "опитування". У такому разі в найширшому значенні під дослідницьким інтерв'ю можна було б розуміти будь-яку ситуацію, коли є сторона, яка поставила запитання (усно або письмово) з дослідницькою метою, і сторона, яка добровільно на нього відповіла (усно або письмово). У цьому сенсі опитування, під час якого респондент самостійно заповнює анкету, також можна було б вважати різновидом інтерв'ю. Однак аргументація на користь такої позиції вимагала б занурення в історію термінології та методичні аспекти соціальних досліджень, що виходить за межі цього видання.
  • [3] Під час інтерв'ю респондент зазвичай дає відповіді усно і їх фіксує інтерв'юер. Однак можливі винятки. Наприклад, якщо респондент та інтерв'юер спілкуються онлайн письмово, то такий формат збирання інформації теж нерідко називають інтерв'ю. Якщо ж респондент самостійно заповнює форму із запитаннями в мережі Інтернет, то зазвичай ідеться про анкетування, а не інтерв'ю.
  • [4] Анкета (англ, questionnaire) – це форма із серією запитань, порядок і формулювання яких чітко визначені наперед і не можуть бути змінені в процесі спілкування інтерв'юера та респондента; анкета може бути заповнена самостійно респондентом або інтерв'юером на основі усних відповідей респондента. У додатку 3 наведено приклад анкети, орієнтованої на самостійне заповнення респондентом.
  • [5] При цьому в англійській мові це поняття вживають лише в контексті застосування кількісної дослідницької стратегії, про яку йтиметься в наступному підрозділі. Див., наприклад: Schuman Н. Survey Research / Howard Schuman // Encyclopedia of Sociology / Edgar F. Borgatta, editor-in-chief; Rhonda J. V. Montgomery, managing editor. – 2nd ed. – V. 5. – Macmillan Reference, 2000. – P. 3087-3094.
  • [6] Коли кажуть "анкетування", зазвичай мають на думці, що респондентам будуть роздані анкети, які вони заповнять самостійно. Поняття "анкетне опитування" вживають або синонімічно до анкетування, або на позначення будь-якого опитування за допомогою анкети незалежно від того, хто її заповнює: респондент самостійно чи інтерв'юер на основі усних відповідей респондента.
  • [7] Інколи це поняття вживають більш широко, маючи на думці не лише документи для збирання даних, а й сукупність прийомів аналізу та представлення інформації. Однак поширенішим є вужче значення: інструментарій — це набір документів, якими дослідники послуговуються в процесі збирання інформації, зокрема інструкції для інтерв'юерів, експериментаторів, спостерігачів, модераторів (ведучих) групових обговорень, анкети, ґайди, сценарії фокус-груп, форми протоколів/звітів спостережень, форми для відбору учасників дослідження та реєстрації відмов узяти участь тощо.
  • [8] У читача може постати питання, чим відрізняється транскрипт від стенограми. Під час стенографічного запису використовують численні спеціальні позначення, адже стенографія – це система скоропису, завдяки якій можна занотовувати текст одночасно з його звучанням, тобто не ставлячи звучання на паузу. Якщо повністю писати слова, встигнути за усною мовою неможливо. Тому важко переоцінити значення стенографії до появи приладів аудіозапису, адже вона була єдиним способом збереження важливої інформації під час різних обговорень і виступів. Натомість транскрибування в соціальних дослідженнях – це не система скоропису, а перетворення аудіозапису розмови на текст, готовий до прочитання й аналізу. Транскрипт, транскрибування запозичені в українську мову з англійської: transcribe – перетворювати на текст те, що звучить.
 
<<   ЗМІСТ   >>