Повна версія

Головна arrow Соціологія arrow Що варто знати про соціологію та соціальні дослідження?

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

Як визначити розмір (обсяг) нерепрезентативної вибірки?

Продовжимо розгляд прикладу з фермерами, з яким працювали в попередньому підрозділі. Чому в ньому було запропоновано саме 7 інтерв'ю в кожній області, а не, скажімо, 3 або 10? Вибір цих чисел, з одного боку, є доволі умовним (можливі найрізноманітніші рішення), а з іншого – його не роблять зовсім навмання.

У теорії є один-єдиний критерій кількості інтерв'ю нерепрезентативних опитувань – точка насичення інформацією. Точка насичення як фактор кількості інтерв'ю означає, що в ідеалі ми маємо брати інтерв'ю доти, доки знаходимо нову інформацію. У прикладі з фермерами ми продовжували б дослідження доти, доки в розмовах із респондентами дізнавалися б про нові фермерські проблеми або про нові аспекти вже відомих проблем.

Точно вгадати наперед, після скількох інтерв'ю досягнемо точки насичення, малоймовірно: чим складнішу тему досліджуємо, тим більша кількість інтерв'ю потрібна. Але наш час не безмежний, і, плануючи проект, мусимо бодай орієнтовно визначитися з обсягом роботи та термінами її виконання. Тому на практиці критеріїв два: очікувана точка насичення та час, який можливо виділити на збір інформації.

Зазвичай 20-30 інтерв'ю дають достатньо різноманітний матеріал за умови, що:

  • • ми маємо конкретну, сфокусовану мету дослідження;
  • • відбір респондентів був спланований грамотно, а не навмання, тобто ми намагалися зробити все від нас залежне, щоб відібрати людей із різним досвідом і різними поглядами з досліджуваної теми.

У нашому прикладі мета дослідження достатньо конкретизована: ми з'ясовуємо, з якими проблемами фермери стикаються у професійній діяльності. Ми не намагаємося одночасно з'ясувати успішні стратегії започаткування фермерської справи, хобі фермерів, їхні сімейні проблеми, громадську й політичну активність тощо. Тому навряд чи нам знадобиться понад ЗО інтерв'ю.

У прикладі було зазначено 3 області та запропоновано по щонайменше 7 інтерв'ю в кожній із них (7*3 = 21),а отже, 21 – це мінімальна кількість інтерв'ю. З одного боку, навряд чи ситуація ідентична абсолютно в усіх районах, тому недоречно брати інтерв'ю лише в одному з них. З іншого – можливо, у процесі спілкування з фермерами з'ясуємо, що в області не так багато контрастів між районами, а отже важливішими є інші критерії, а не районування (приміром, тип фермерського господарства, схема збуту продукції). З таких міркувань було запропоновано мінімум 3 райони для кожної області, але якщо в процесі інтерв'ювання з'ясуємо, що початкові критерії були не зовсім вдалими, муситимемо їх переглянути. Головне – пам'ятати, що ми прагнемо якомога повніше розкрити проблеми фермерів регіону, а для цього потрібно максимально урізноманітнити (диверсифікувати) вибірку. Саме цій меті мають бути підпорядковані всі дослідницькі рішення.

Зверніть увагу: якби ми проводили репрезентативне опитування фермерів, то наша вибірка була б наперед чітко сформована за статистичними процедурами й методиками; жодні її модифікації в процесі опитування не були б можливі. У зв'язку з цим репрезентативні опитування зараховують до формалізованих методів збору даних: ми можемо й мусимо наперед чітко регламентувати всі аспекти дослідження. Натомість нерепрезентативні опитування часто потребують перегляду (ревізії) дослідницького плану в процесі дослідження (що було продемонстровано в наведеному вище прикладі), а отже, є менш формалізованими. Втім, це в жодному разі не означає, що нерепрезентативні опитування не вимагають чіткої логіки з боку дослідників: проводячи такі опитування, ми теж маємо чітко розуміти, що й навіщо робимо, як те чи інше дослідницьке рішення, модифікація початкових планів можуть вплинути на якість результатів дослідження.

 
<<   ЗМІСТ   >>