ПУБЛІЧНЕ АДМІНІСТРУВАННЯ ЯК СИСТЕМНЕ СУСПІЛЬНЕ ЯВИЩЕ

Питання:

• 1.1. Еволюція управління в публічній сфері та предмет публічного адміністрування.
• 1.2. Принципи діяльності та функції публічного адміністрування.
• 1.3. Формування та розвиток ідей управління суспільством.
• 1.4. Поняття соціально-інженерного та гуманітарного підходів в управлінні суспільством.

Еволюція управління в публічній сфері та предмет публічного адміністрування

Як об'єктивна реальність управління є суспільним явищем, притаманним всім країнам на будь-яких етапах людської цивілізації. За часом виникнення управлінські функції передують виникненню перших державних утворень. Основні риси владно-розпорядчої діяльності характерні ще для історичних періодів первісної доби, коли основою влади були кровна родинність, традиції, звичаї, вірування племені. Адже вже на той час головним завданням влади (глави роду чи старійшини) було життєзабезпечення племені, а соціальні цінності полягали в задоволенні найнеобхідніших потреб більшості громади в цілому. Тому генезис управління в соціальних спільнотах розглядається як історичне виокремлення особливого виду діяльності з групової спільної праці людей.

Багатоаспектність такого складного суспільного явища як управління” зумовлює наявність у спеціальних наукових і навчальних виданнях значної кількості визначень цього поняття. Одночасно звертає на себе увагу, що вони не є суперечливими, їх різноманітність залежить від того кута зору, під яким розглядається управління тим чи іншим автором, того пріоритетності обраного аспекту. Тому узагальнення існуючих загальних визначень поняття управління доцільно здійснити в межах виокремлених підходів:

• 1. Загальнонаукового: організація діяльності відповідно до вимог об'єктивних законів; наука і практика керівництва організаціями; наука і мистецтво, в якому поєднується об'єктивне й індивідуальне; організація і реалізація цілеспрямованих впливів; організація та координація діяльності з використання ресурсів з метою досягнення бажаного результату; механізм, що реалізує систему інтересів усіх учасників виробництва: суспільних, колективних, індивідуальних.
• 2. Функціонального: цілеспрямована координація суспільного відтворення; планування, організація, мотивація праці і контроль; планування, організація, управління персоналом, мотивація та контроль; цілеспрямований вплив на колективи людей з метою організації та координації їх діяльності.
• 3. Процесуального: процес діяльності, прийняття і реалізація управлінських рішень; процес або форма діяльності, що передбачає керівництво певною групою людей при орієнтації її на досягнення мети організації; особистий вплив керівника на поведінку інших для досягнення тієї чи іншої мети (тобто пошук відповідних управлінських рішень, їх реалізація і контроль ефективності);
• 4. Суб'скто-об'єктного: упорядкування, регулювання будь- якої системи в умовах мінливості внутрішнього середовища; цілеспрямована взаємодія між суб'єктом і об'єктом в системі управління, що виступає елементом організації процесу досягнення мети, вирішення завдань; усвідомлена діяльність людей, спрямована на створення оптимальних умов функціонування об'єкта; діяльність органів і кадрів управління щодо впливу на керований об'єкт за допомогою обраних методів для досягнення поставленої мети.

З кінця XX ст. у вітчизняній науковій літературі з проблем державного управління та політології набувають поширення поняття публічне управління й публічне адміністрування. Під публічністю слід розуміти таку властивість управління як відкритість для громадськості, зв'язок з певною територіальною спільнотою людей, орієнтація на суспільні інтереси.

Становлення публічного управління пов'язано із наявністю процесу, який можна назвати роздержавленням управління і який полягає у передачі частині функцій держави органами місцевого самоврядування, приватному сектору та неурядовим організаціям. Таким чином виконання управлінських функцій у публічній сфері (сфері суспільних інтересів) здійснюють не лише органи державної влади, а й місцевого самоврядування, громадські організації і навіть фізичні та юридичні особи, їх діяльність торкається суспільних справ.

Еволюція управління в публічній сфері здійснювалася від жорстокого централізованого державного адміністрування до формування управлінських мереж з одночасним обмеженням монополії держави та розширенням сукупності методів управління. Можна виділити такі основні риси сучасного публічного управління, як спрямованість на забезпечення: ефективності, прозорості, етики та справедливості вчинків.

Ефективність пов'язують із:

• – встановленням пріоритетів при виділенні коштів;
• – децентралізацією управлінням фінансами;
• – громадським контролем за використанням бюджетних коштів;
• – застосуванням проектного менеджменту;
• – спонуканням кадрів до мобільності з метою запобігання корупції.

Для забезпечення прозорості значну роль відіграє полегшення доступу до інформації та документів; можливість громадського впливу на законотворчість; розміщення нормативних документів у мережі Інтернет; підвищення культури діалогу між громадськістю та владою.

Етика та справедливість вчинків посадовців усе частіше регулюється набором правил, посадовими інструкціями та спеціальними кодексами етичної поведінки. Значна увага приділяється дотриманню професійних стандартів. Для їх забезпечення використовуються такі інструменти, як адміністративні розслідування та дисциплінарні процедури, сигнали про порушення переатестація тощо.