Повна версія

Головна arrow Менеджмент arrow Публічне управління та адміністрування

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

Принципи діяльності та функції публічного адміністрування

Принципи публічного адміністрування тісно пов'язані із його суттю. Класичними є принципи, виділені Г.Б. Петерсом:

  • – принцип територіальності; підставою для виокремлення органів та встановлення їх компетенцій є територіально- адміністративний поділ держави, а головною проблемою – децентралізація управління;
  • – принцип мериторичності (той, що стосується суті, змісту): полягає у визначенні типових процедур і вмінь, які складають сутність публічного адміністрування;
  • – принцип об'єктності: полягає у концентруванні органів публічного адміністрування навколо визначених об'єктів діяльності, а всередині організації – концентрації за таким принципом працівників. Основним завданням є забезпечення потреб визначених суспільних груп;
  • – принцип функціональності: полягає у поділі завдань між суб'єктами публічного адміністрування з метою реалізації чіткої визначених цілей.

Проблемою у цьому випадку є визначення пріоритетних цілей, а протиріччям – дилема між цілями суспільства та цілями власне адміністрації.

У літературі досить поширеним є також виділення універсальних принципів публічного адміністрування. Основними з них є такі:

  • – відкритості – означає діалог з громадськістю щодо встановлення цілей та завдань, спрямованих на їх досягнення;
  • – участі – передбачає залучення громадян до у процесу прийняття адміністративних рішень на всіх рівнях управління;
  • – підзвітності вказує на обов'язок влади звітуватися перед населенням;
  • – ефективності – вимагає відповідності політики суспільним потребам, своєчасності та результативності дій при мінімально можливих затратах;
  • – злагодженості – означає узгодженість різних гілок та підрозділів влади, а також дій влади та неурядових організацій.

З точки зору діяльності основними принципами публічного адміністрування є такі:

  • – принцип програмування – реалізація розроблених заходів на основі програм які чітко зв'язані з обсягами фінансування;
  • – принцип додатковості – публічна адміністрація повинна мінімально втручатися в життя суспільства, діючи лише в рамках своїх повноважень;
  • – принцип субсидіарності – максимально можлива реалізація заходів місцевими засобами управління, децентралізація функцій публічної адміністрації;
  • – принцип концентрації – зосередження зусиль на ключових напрямах розвитку суспільства згідно політичних пріоритетів легітимної влади.

Велика заслуга в розробці цієї проблематики належить класичній (адміністративній) школі, відомими представниками якої були А. Файоль, Л. Урвік, Л. Уайт. А. Файоль у 1916 р. сформулював свою теорію адміністрації, будучи переконаним у тому, що пропоновані ним положення і установки є універсальними і можуть застосовуватися майже у всіх сферах суспільного життя: економіці, системі державного управління, армії і т.д.

Виходячи з цього визначення, він виділив 14 принципів управління:

  • розподіл праці, що дозволяє підвищити кількість і якість вироблюваного продукту за однакових витрат і зусиль;
  • право віддавати розпорядження і влада, що примушує підкорятися цим розпорядженням;
  • дисципліна і підлеглість, що означає дотримання встановлюйте правил у відносинах між організацією та її працівниками;
  • єдність розпорядництва, згідно якої службовцю може давати накази щодо якої-небудь дії лише один начальник;
  • єдність керівництва, яка означає, що для реалізації комплексу дій і операцій, переслідуючих яку-небудь єдину мету, є необхідним єдиний керівник і єдина програма;
  • підпорядкування приватних інтересів конкретних працівників інтересам організації, інтересів окремих громадян інтересам держави;
  • справедлива винагорода персоналу, покликана стимулювати старанність й ініціативу працівників;
  • централізація, ступінь якої визначається в кожному випадку окремо залежно від умов, в яких працюють конкретні організації, установи, підприємства;
  • жорстка ієрархія керівних посад, що передбачає неухильне виконання розпоряджень вищестоящих посадовців нижчестоячими;
  • чітке визначення місця, повноважень і функцій кожного працівника;
  • справедливість, що передбачає органічне поєднання доброзичливості з правосвідомістю;
  • постійність складу персоналу, що виключає плинність кадрів, яка є показником неблагополучного стану справ на підприємстві або в установі;
  • ініціативність працівників;
  • єдність персоналу, що є однією з умов життєздатності та ефективності підприємства.

Розвиваючи ідеї А. Файоля, Л. Урвік сформулював принципи побудови формальної організації, до яких належать:

  • – відповідність людей структурі;
  • – створення спеціального і генерального штабу;
  • – співвіднесення прав і відповідальності;
  • – діапазон контролю;
  • – спеціалізація працівників;
  • – визначеність прав, обов'язків, відповідальності та взаємостосунків.

А. Файоль також виділив шість основних груп функцій управління: технічні, комерційні, фінансові, страхові, облікові й адміністративні. Причому серед них адміністративним функціям він надавав визначальне значення, вважаючи, що саме вони виконують завдання розробки загальної програми діяльності організації, підбору кадрів, координації зусиль різних підрозділів.

Можна стверджувати, що функції публічного адміністрування тісно пов'язані з його принципами, основними з них є:

  • – розпорядчо-регламентаційна – спрямована на встановлення порядку діяльності органів влади, місцевого самоврядування, громадських організацій окремих громадян;
  • – безпосереднього надання публічних послуг або надання їх через відповідні інституції – забезпечення населення послугами неринкового характеру за бюджетні кошти;
  • – господарчо-регулятивна – спрямована на регулювання господарської діяльності з допомогою дозволів, ліцензій тощо, а також участі держави в економічному житті;
  • – організаційна – дозволяє координувати і узгоджувати діяльність у всіх сферах публічного життя за виконавцями, термінами і ресурсами;
  • – управління публічним майном – здійснюється з метою найефективнішого його використання;
  • – експертна – полягає у проведенні експертизи проектів щодо їх безпечності, екологічності тощо.;
  • – контролю – здійснюється з метою нагляду за ходом діяльності.

Функціональну основу публічного адміністрування складають розпорядчо – регламентацій на та господарчо-регулятивна функції.

 
<<   ЗМІСТ   >>