Повна версія

Головна arrow Менеджмент arrow Публічне управління та адміністрування

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

ФОРМИ РЕАЛІЗАЦІЇ ВЛАДИ В ПУБЛІЧНІЙ СФЕРІ, РЕСУРСИ ТА ТЕХНОЛОГІЇ ПУБЛІЧНОГО АДМІНІСТРУВАННЯ

Питання:

  • 7.1. Форми реалізації влади в публічній сфері: компаративний аналіз.
  • 7.2. Функціонування системи виконавчої влади в Україні та внутрішньо системні управлінську зв'язки.
  • 7.3. Ресурси і технології публічного адміністрування.

Форми реалізації влади в публічній сфері: компаративний аналіз

Над проблемою ефективності влади замислюються вчені та практики різних країн, намагаючись виявити перспективи та запропонувати варіанти модернізації публічного управління. У Німеччині, наприклад, прозоре публічне управління розглядається як ключовий фактор конкурентоспроможності держави. Так, у вересні 2006 року урядом прийнято програми Зорієнтоване на майбутнє управління через інновації та Е-урядування.

Вченими наголошується, що створення відкритого управління відбувається шляхом імплементації в існуючу бюрократичну систему нових методів діяльності, в першу чергу інформаційних технологій. Відкрите управління пов'язується із створенням веб-порталів органів влади, впровадженням електронних підписів, наданням електронних послуг.

Погоджуючись з актуальністю останнього твердження і для України, водночас вважаємо доцільним зробити застереження проти бездумною перенесення іноземного досвіду модернізації публічної адміністрації на вітчизняний грунт, оскільки потрібно враховувати не лише зданием, працівників органів влади використовувати цей досвід, а із технічні га фінансові можливості, головне ж – готовність суспільства до таких нововведень.

На думку дослідників, основними факторами, які впливають на демократизацію влади в постсоціалістичних країнах є: 1) ступінь розвитку економічних відносин; 2) особливості правосвідомості і правової культури того чи іншого суспільства, в тому числі ступінь сприйняття ним базових європейських цінностей; 3) специфіка правової традиції, в тому числі тривалість перебування суспільства в умовах соціалістичного права; 4) ступінь зрілості основних інститутів громадянського суспільства; 5) ступінь взаємодії держави і суспільства з міжнародним співтовариством.

Важливою проблемою трансформації публічної влади, як наголошує М. Лахижа, є пошук оптимальної форми правління. У пострадянських країнах форми реалізації влади диференціюються досить істотно.

Аналізуючи трансформаційні процеси в постсоціалістичних країнах, О. Романюк зокрема звертає увагу на розповсюдження основних форм державного управління. Головною рисою автократичної форми автор вважає перебування народу поза межами формування урядової влади. Наголошено, що така форма правління характерна для авторитарних та тоталітарних режимів, які в сучасних умовах прикриваються демонстративно-фасадною демократією.

За парламентської форми правління народ обирає парламент, який формує більшість, що створює уряд та несе відповідальність за його діяльність. Політичним лідером країни є голова уряду, а не офіційний глава держави. Президентська форма передбачає право президента формувати уряд. Президентсько-парламентська та парламентсько-президентська форми передбачають, що народ обирає парламент та президента, які спільно формують уряд.

Аналізуючи посткомуністичні трансформації, О. Романюк відзначає переваги парламентської форми правління, яка протидіє авторитаризму. Романюк виділяє посткомуністичні демократії (19), та посткомуністичні автократії (9) та пропонує такий їх поділ (табл. 7.1).

Таблиця 7.1

Форми правління в постсоціалістичних країнах

Форма правління

Країни

Постсоціалістичні демократії

1. Президентська (парламентсько-президентська) – 16 країн

Албанія, Болгарія, Естонія, Латвія, Литва, Македонія, Монголія, Сербія, Словаччина, Словенія, Чехія, Чорногорія, Молдова, Хорватія, Угорщина, Україна

2. Президентсько-парламентська (3 країни)

Грузія, Польща, Румунія

Постсоціалістичні автократії

1. Президентська (4 країни)

Азербайджан, Таджикистан, Туркменістан, Узбекистан

2. Президентсько-парламентська (3 країн)

Вірменія, Білорусь, Росія, Казахстан, Киргизстан

У державах Центральної і Східної Європи мова йде про поєднання елементів президентської та парламентської форм правління. Зазвичай прийнято говорити про президентсько-парламентську чи парламентсько-президентську форми правління. Російський вчений О. Зазнаєв пропонує таку класифікацію: президентська, парламентська, напівпрезидентська, напівпарламентська системи. На його думку, кожна змішана форма є не просто симбіозом чистих систем, а прив'язана до певного материнського типу. Отже, мова може йти про адаптацію існуючої національної системи до нових умов. Такий висновок дозволяє нам зробити і дослідження історії органів влади в Україні та Польщі.

Очевидно, що в постсоціалістичних державах потрібно думати про модернізацію президентської влади, оскільки саме в цих країнах найбільш помітні протиріччя між гілками влади та президентом та відсутні демократичні традиції їх вирішення. Відчутним є і бажання президентів втручатися в діяльність виконавчої влади (Польща, Росія, Україна), що обумовлено недосконалим розподілом повноважень.

В той же час, не можна забувати про народні сподівання на сильну руку під час економічних та політичних криз. Цей феномен може значно посилювати владу президента при незмінних нормативних правилах. Підтвердження цьому можна знайти в процесах модернізації влади в Росії, Україні, Польщі тощо. Проте ця перевага легко перетворюється у недолік, оскільки може привести до авторитаризму. Очевидно, що саме це міркування стає основним при виборі змішаної системи правління, яка й є найпоширенішою у постсоціалістичних країнах.

Суттєвий вплив на реалізацію влади в суспільстві здійснюють органи виконавчої влади. Проте, на сьогодні відсутня єдина точка зору на їх роль у цьому процесі. Твердження про необхідність сильної виконавчої влади часто поєднується із думкою, що її обмеження є неодмінним показником якості державного управління. С. Кнак, М. Кутлер та Н. Маннінг виділяють формальні та неформальні обмеження по горизонталі і вертикалі. До формальних обмежень по горизонталі вони відносять підзвітність перед законодавчою владою та перед судовою владою. До неформальних обмежень по горизонталі – свободу засобів масової інформації; професіоналізм публічної адміністрації; конкуренцію у приватному секторі; бюджетну автономію субнаціонапьних органів влади; величину податкової бази. До вертикальних обмежень віднесено внутрішні, пов'язані зі структурою бюджету та зовнішні, пов'язані із грамотністю населення.

Дослідники виділяють низку чинників, що впливають на вибір форми правління: звичаї та традиції даної країни; політичну культуру, ступінь розвитку громадського суспільства, вимоги технічної ефективності. Ці ж чинники впливають і на трансформацію урядів. Глибинною причиною трансформації уряду Польщі зокрема є необхідність приведення його у відповідність змінам суспільства, що трансформується від тоталітарного до демократичного. Похідними причинами є фактори, викликані боротьбою за владу.

Вступ до Європейського Союзу не став у Польщі фактором посилення політичних баталій, оскільки розходження між основними політичними силами стосувалося не напряму дій, а методів. Партійна система Польщі розвивалася від розпорошення початку 90-х років до укрупнення партій. Простежується також перехід від протистояння лівих та правих політичних сил до боротьби правих з лібералами. Аналіз свідчить про подібність політичних змагань у Польщі та в Україні. Спільними їх рисами є наявність посткомуністичних та реформаторських політичних сил та боротьба між ними, а також значна роль Президента держави у цьому протистоянні.

Узагальнюючи, можна зробити висновок, що успішна трансформація суспільства залежить значною мірою від вибору форми правління, взаємодії різних гілок влади між собою та з інститутами громадянського суспільства. Проведений нами компаративний аналіз свідчить, що у Польщі, як і в Україні, такий симбіоз відсутній, проте у Польщі це певного мірою компенсується за рахунок чіткішого розподілу повноважень органів влади, вищого рівня зрілості громадянського суспільства та позитивного впливу зовнішніх чинників.

 
<<   ЗМІСТ   >>