Види, форми й методи внутрішньошкільного контролю

У цілому управління багатьма таке ж, як і управління декількома.

Це питання організації

Сунь-Цзи

Єдиної класифікації видів внутрішньошкільного контролю немає. У практиці роботи загальноосвітніх навчальних закладів найбільш поширеними є такі види контролю:

За часом, здійснення:

1. Попередній контроль – спрямований на попередження можливих помилок учителя в підготовці й проведенні уроку, виховного заходу, занять гуртка, вивченні окремих тем, розділів навчальної програми.

Ця форма контролю використовується в роботі з молодими й малодосвідченими вчителями. Наприклад, окремим вчителям важко правильно спланувати урок (доцільно вибрати тип уроку, форми й методи роботи з учнями, засоби навчання тощо). Директор закладу або його заступник з навчально- виховної роботи проводять з такими вчителями бесіду, під час якої дають рекомендації щодо планування уроку.

Перед вивченням складної теми керівник навчального закладу рекомендує молодим учителям або вчителям, які вперше викладають дану тему, попередньо поурочно розробити її, підготувати роботи контрольного характеру й обговорити їх з керівником методичного об'єднання. Це допоможе уникнути помилок у роботі вчителів, позитивно вплине на результативність навчання.

• 2. Поточний, (оперативний) контроль – здійснюється безпосередньо в процесі діяльності для запобігання відхилень від встановлених планів, нормативів, положень, програм, оперативного усунення недоліків. Об'єктом контролю є проміжні результати діяльності виконавців, їх ставлення до роботи, міжособистісні відносини, що склалися в спільно працюючих групах. Поточний контроль проводиться через певний час після початку робіт, коли можна підвести певні підсумки зробленого.
• 3. Заключний контроль – здійснюється для зворотного зв'язку після закінчення роботи, наприклад, вкінці року. Об'єктом заключного контролю є результати зробленого, які порівнюються з необхідними. Сенс цього контролю в тому, щоб виявити ступінь досягнення цілей, зібрати інформацію для планування, якщо подібні роботи проводитимуться в майбутньому. Він дає можливість краще оцінити, наскільки реалістичними були початкові плани запобігти в майбутньому можливі помилки.

За широтою охоплення об'єктів перевірки:

1. Тематичний контроль – це контроль за розв'язанням окремих педагогічних проблем. Він може переслідувати різну мету: контроль за станом викладання окремих навчальних предметів, за формуванням національної свідомості учнів, розвитком пізнавальної самостійності школярів, за організацією фронтальної, групової та індивідуальної роботи на уроці, здійсненням диференційованого підходу до учнів на уроках, за організацією перевірки й оцінки знань, умінь і навичок учнів, формування в них інтересу до навчання, за організацією навчально-виховного процесу в групі подовженого дня, за використанням міжпредметних зв'язків у процесі вивчення навчальних дисциплін тощо.

Це можуть бути такі, наприклад, теми: "Здійснення диференційованого підходу до учнів на уроці", "Виконання вимог єдиного мовного режиму", "Організація індивідуальної роботи з учнями ", " Використання засобів навчання і навчальної техніки у процесі вивчення навчальних дисциплін", "Стан викладання інформатики в школі", "Про роботу зі здібними й обдарованими учнями", "Організація гурткової роботи в школі, роботи факультативів, студій, секцій", "Забезпечення наступності у навчанні й вихованні при переході учнів із початкової в неповну загальноосвітню школу" та ін.

Тематичний контроль проводиться протягом усього навчального року й передбачений в річному плані роботи школи. Результати цього контролю обговорюються на педагогічній раді закладу або узагальнюються в наказах директора.

2. Фронтальний контроль використовується для перевірки в повному обсязі всієї системи роботи вчителя, групи вчителів. Він охоплює перевірку таких питань, як планування навчального матеріалу (календарне і поурочне), виховної роботи з класом, роботи гуртка, проведення уроків, позакласних заходів, участь у роботі методичного об'єднання вчителів, в інших формах методичної роботи, ведення шкільної документації (класних журналів, особових справ учнів, журналів роботи груп подовженого дня, гуртка тощо), організацію роботи з батьками учнів, обладнання класу-кабінету.

Цей вид контролю проводиться не частіше двох-трьох разів на рік з метою одночасної всебічної перевірки об'єкта управління в цілому (методична робота, навчально-виховна робота, позаурочна виховна робота, науково-дослідна й експериментальна робота тощо) або окремого підрозділу школи (паралелі класів, методичне об'єднання, служби). Так, наприклад, якщо методичне об'єднання ставиться на фронтальний контроль, то перевіряються всі аспекти його діяльності. Якщо фронтальний контроль здійснюється за роботою окремого вчителя, то передбачається вивчення всіх сторін його діяльності (як учителя-предметника, вихователя і т.д.) такий контроль здійснюється під час атестації вчителя.

Тривалість фронтального контролю – 2-3 тижні. Аналіз його результатів може проводитися у вигляді бесіди з учителем, розглядатися на засіданні предметного методичного об'єднання учителів.

3. Оглядовий контроль передбачає ознайомлення за короткий період зі станом справ у навчальному закладі (з професійним рівнем учителів, з роботою над загальноосвітньою проблемою та ін.) він використовується на початку та в кінці навчального року. Завдання оглядового контролю полягає у виявленні нового, передового в практиці роботи вчителів, а також тих труднощів, з якими зустрічаються окремі педагоги, й вироблення заходів для надання їм практичної допомоги. Предметом перевірки є стан шкільної документації, стан трудової дисципліни, стан навчального обладнання.

За об'єктами контролю:

1. Персональний контроль застосовується для надання допомоги окремим педагогам, зокрема молодим і малодосвідченим вчителям, а також вчителям, які одержали рекомендації за наслідками атестації.

Такий вид контролю дає можливість виявити недоліки в роботі вчителя (наприклад, в активізації пізнавальної діяльності учнів, в організації індивідуальних занять, виховної роботи з учнями, в дотриманні вимог єдиного мовного режиму, у використанні засобів навчання тощо) й надати йому необхідну методичну допомогу.

Персональний контроль – це не одноразова дія (перевірив – надав допомогу). Керівник закладу вказує термін для виправлення недоліків, здійснює повторну перевірку роботи вчителя.

• 2. Класно-узагальнюючий контроль передбачає вивчення впливу різних учителів на учнів одного класу. Керівник закладу освіти або його заступник з навчально-виховної роботи протягом кількох днів відвідує всі уроки в одному класі. Такий контроль, як правило, здійснюється у слабших класах. Мета його – вивчити причини відставання учнів у навчанні, їх низької дисципліни. Такими причинами можуть бути відсутність єдиних вимог з боку вчителів, що викладають навчальні предмети в даному класі, перевантаження учнів домашніми завданнями, розрив між теоретичними знаннями й формуванням вмінь і навичок тощо.
• 3. Предметно-узагальнюючий контроль застосовується у тих випадках, коли вивчається стан і якість викладання окремого предмета в одному класі, або в паралельних класах, або в цілому по школі.
• 4. Тематично-узагальнюючий контроль використовується для вивчення роботи різних учителів у різних класах, але з окремих напрямів навчально-виховної роботи. Наприклад: формування основ екологічної культури на уроках природничого циклу; розвиток пізнавальних інтересів учнів; використання технічних засобів навчання у процесі навчання та інші.
• 5. Комплексно-узагальнюючий контроль передбачає отримання інформації про організацію вивчення ряду навчальних предметів в одному або декількох класах. Ця форма контролю здебільшого є компонентом фронтального контролю.

Правильне використання керівництвом навчального закладу розглянутих видів контролю дає змогу отримати різносторонню інформацію про стан навчально-виховного процесу й на цій основі кваліфіковано керувати педагогічним колективом.

Форми внутрішньошкільного контролю:

• 1. Колективна. До контролю залучають усі ступені управління: адміністрацію, керівників кафедр, досвідчених учителів, учнів, батьків.
• 2. Взаємоконтроль. До контролю залучають керівників кафедр, досвідчених учителів і класних керівників через наставництво, взаємовідвідування навчальних занять і виховних заходів.
• 3. Самоконтроль. Делегується найдосвідченішим учителям і класним керівникам з обов'язковим періодичним звітуванням запропонованими схемами.
• 4. Адміністративний плановий контроль. Здійснюють директор, його заступники, керівники кафедр відповідно до плану внутрішньошкільного контролю.
• 5. Адміністративний регулювальний (позаплановий) контроль. Здійснюють директор і його заступники у разі виникнення непередбачених планом проблем.

Методи внутрішньошкільного контролю:

I. Методи контролю результатів. Різноманітність методів оцінки результатів обумовлена різноманітністю процесів у навчальному закладі, кожен з яких має свої результати й методи виміру. Можливості кожного конкретного методу обмежені. У більшості випадків для здобуття об'єктивної інформації використовується декілька, що доповнюють один одного.

Результати багатьох процесів насамперед складно виявити й виміряти. Найбільш відпрацьована методика контролю формальних результатів навчальної діяльності, а саме повноти, міцності, узагальненості, системності, знань і умінь школярів. Для оцінки цих результатів використовуються спеціальні завдання, в тому числі й тестові. Значно складніше з оцінкою результатів розвитку учнів. Тут методична база доки відпрацьована ще слабко.

Для оцінки рівня інтелектуального розвитку використовують тест розумового розвитку. Використовують також експертні оцінки визначення сформованості мотиву навчання, рівня розвитку самостійності, здатності застосовувати наявні знання на практиці, діяти в нестандартній ситуації тощо.

II. Методи контролю стану процесів. Основними з них є методи спостереження і аналізу процесу, психологічного тестування, методи соціологічних досліджень (анкетування, бесіди, інтерв'ювання тощо), хронометраж, вивчення документації. Контроль стану процесів дозволяє спрогнозувати майбутні результати або виявити причини недоліків уже здобутих результатів. Наприклад, якщо виявлено прогалини у знаннях учнів, потрібно встановити їх причини. Тут може бути використана і бесіда з педагогом, і перевірка документації, і зошитів учнів, і класного журналу, й спостереження за роботою педагога на уроці.

1. Спостереження за навчально-виховним процесом й одночасний його аналіз. Особливості безпосереднього спостереження полягають у тому, що контролюючий не втручається у хід процесу до його закінчення і ставить завдання з його корекції перед самим педагогом. Методи спостереження навчальних і виховних занять дає змогу виявити стан викладання вчителем навчального матеріалу, правильність вибору типи уроку, форм і методів роботи на уроці, способів перевірки й оцінки знань, умінь і навичок учнів тощо, вміння організувати й провести виховні заходи, а також побачити їх вплив на формування поглядів і переконань учнів.

Повний аналіз уроку або виховного заходу зробити практично неможливо. Звичайне спостереження та аналіз здійснюються за головними результатами, що фіксуються педагогом як основна мета. Необхідними результатами виступають програмні вимоги, цілі, поставлені педагогічним колективом навчального закладу, а також цілі усунення недоліків, що були виявлені в процесі здійснення попереднього контролю.

Проте метод спостереження не універсальний, далеко не все можна побачити й почути. У зв'язку з цим він використовується в поєднанні з іншими методами: усною і письмовою перевіркою знань, соціологічним опитуванням, вивченням документації і хронометруванням процесу спостереження.

2. Усна перевірка. Це найпоширеніший метод перевірки знань учнів. У ході її є можливість виявити не тільки знання учнів з того чи іншого предмета, теми, але й самостійність мислення, логіку викладу матеріалу, сформованість зв'язного мовлення, особливості пам'яті тощо.

Усна перевірка знань учнів дає можливість одразу ж побачити якість засвоєння учнями навчального матеріалу. Разом з тим, вона має і свої недоліки: 1) не сприяє виявленню вмінь і навичок учнів; 2) під час усного індивідуального опитування немає можливості виявити знання усіх учнів класу, а тільки окремих (5-6 учнів). Тому усну перевірку потрібно поєднувати з іншими методами.

• 3. Метод письмової перевірки дає можливість за один урок або частину уроку перевірити якість знань, умінь і навичок всіх учнів класу. Цей метод більш об'єктивний у порівнянні з усною перевіркою, оскільки дає можливість бачити кожну неточність. Проте, письмова перевірка має і свої недоліки: відсутність живого контакту з учнем у процесі перевірки, перевіряючи не можуть простежити за розвитком зв'язного мовлення учня, логікою міркування.
• 4. Метод вивчення документації і планів. Це можуть бути плани роботи навчального закладу, його структурних підрозділів, органів управління закладом (колегіальних суб'єктів управлінської діяльності й посадових осіб), навчальні плани, програми, календарно-тематичні й поурочні плани тощо.

Реалізація освітнього процесу відображається також у класних журналах, зошитах і щоденниках учнів; у звітах педагогів, графіках контрольних і лабораторних робіт, книзі руху й в особистих справах учнях, протоколах, рішеннях органів управління навчального закладу, в зошиті заміни хворих педагогів та іншої документації. Для фіксації інших процесів також використовуються спеціальні документи: плани самоосвіти педагогів, зошити заявок й обліку роботи робітників з обслуговування будівлі, документація з харчування, бібліотечного обслуговування учнів, медичні карти учнів тощо.

Метод вивчення документації, не зважаючи на його формальний характер, дозволяє зібрати найбільш надійну інформацію. Він економічний, оскільки з його допомогою за короткі терміни можна перевірити значний обсяг роботи навчального закладу. Проте цей метод не дозволяє встановити, наскільки зафіксовані в документах факти відповідають дійсності й встановити можливі похибки.

• 5. Соціологічні методи (інтерв'ю, бесіда, анкетування). Інтерв'ю полягає в тому, що в цій розмові присутня певна динаміка й існує можливість зворотного зв'язку й уточнення незрозумілого. Бесіда на відміну від інтерв'ю передбачає, що дві особи, які беруть у ній участь, перебувають приблизно в однаковому становищі – як той, хто ставить запитання, так і той, хто на них відповідає. Анкетування – це письмовий вид опитування, характеризується зручністю та однозначністю процедури отримання письмово викладених думок широкого кола респондентів, проте не дає ґрунтовної і детальної інформації.
• 6. Тестування – це метод психологічної діагностики, ґрунтований на використання тестів – системи стандартизованих завдань, спрямованих на вимірювання рівня розвитку певної психологічної властивості особистості. До переваг тестування віднесено можливість одержання зіставлених даних у значних масивах досліджуваного матеріалу. До недоліків – неможливість виявити, як і за рахунок чого було досягнуто отриманих у процесі тестування результатів.