Повна версія

Головна arrow Педагогіка arrow Педагогіка сімейного виховання

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

Методи сімейного виховання

Слово "метод" в перекладі з грецької мови означає шлях, спосіб. В педагогіці метод трактують як шлях або спосіб досягнення передбаченої виховної чи навчальної мети.

Метод виховання – це найкоротший шлях досягнення оптимальних результатів, що відповідають поставленим виховним цілям. Класифікація методів – це чітка система виховних впливів, інструментарій вихователя, за допомогою якого можна здійснювати формування особистості. У процесі розвитку педагогічної науки з'являлись різні класифікації методів виховання.

У 50-х роках загальновизнаною була класифікація методів виховання, за якою виділяли три групи методів:

  • • словесні (розповідь, бесіда, диспут, лекція, приклад);
  • • методи привчання, або практичні (тренування, доручення, гра, труд);
  • • методи заохочення і покарання.

У 60-х роках було створено нову систему методів виховання:

  • • методи формування морального досвіду в поведінці і діяльності (привчання, організація суспільно корисної діяльності, гра, змагання);
  • • методи формування моральної свідомості (бесіда, диспут, розповідь, лекція);
  • • методи заохочення і покарання.

У 70-х роках методи виховання поділяли на такі групи:

  • • методи, які використовуються в процесі навчання (доповідь, лекція, розповідь, семінар, бесіда, дискусія, диспут);
  • • методи виховання в процесі практичної діяльності (виробнича праця, самообслуговування, політична, спортивна, ігрова діяльність);
  • • методи педагогічного стимулювання (перспектива, вимога, покарання, змагання).

Крім названих, є й інші класифікації методів виховання. Найбільш ефективною для реалізації мети виховання на сучасному етапі, на нашу думку, є класифікація, розроблена В.А. Сластьоніним. Автор виділив 4 групи методів виховання.

В основі першої групи методів виховання (методи формування свідомості особистості) лежить слово педагога – найпопулярніших! інструмент в педагогічній діяльності взагалі та в сімейному вихованні зокрема. В.О. Сухомлинский зазначав: "В руках педагога слово – такий самий могутній засіб як музичний інструмент в руках музиканта, як фарби в руках художника. Як без музичного інструменту немає музики, так без слова немає педагогіки".

Друга група – це методи формування досвіду поведінки. Логічний перехід від першої групи методів до другої – це перехід від слова до діла, до конкретної справи. Адже саме завдяки цій групі методів закріплюються знання, формуються уміння, навички і звичні форми поведінки.

Третя група – методи стимулювання діяльності і поведінки – є допоміжною до двох попередніх груп, оскільки методи цієї групи використовуються як стимули, що сприяють ефективному використанню методів двох попередніх груп.

Четверта група – методи самовиховання – спрямована на забезпечення особистості практичними уміннями і навичками самовиховання як найвищої форми виховання.

Характеристика методів формування свідомості особистості

Бесіда – найпопулярніший метод виховання. Бесіда повинна спонукати дитину до роздумів, пошуків, висновків. Бесіди поділяють на групові та індивідуальні, прогнозуючі і непередбачувані (бесіди експромтом). Ефективнішою буде запланована бесіда, до якої батьки підготувалися.

До правил проведення бесіди відносять:

  • 1. не намагатися говорити лише самому;
  • 2. стримувати себе, коли виникне бажання перервати розповідь дитини;
  • 3. виявляйте увагу до співбесідника, підкреслюйте свою зацікавленість;
  • 4. спокійно реагуйте на висловлювання дитини навіть тоді, коли з нею не погоджуєтесь;
  • 5. стежте за основною думкою співбесідника, намагайтеся зрозуміти хід його думок.

Дискусія. Ефективність виховання підвищується в результаті дискусійного підходу до розв'язання виховної проблеми, тому що колективна істина, яка з'являється в ході дискусії, перетворюється на переконання. За допомогою дискусії здійснюється групове обговорення проблеми з метою досягнення істини шляхом зіставлення різних думок.

До переваг дискусії відносяться: вона стимулює чітко формулювати свої думки; вчить діалогічному спілкуванню, колективному розв'язанню проблеми; сприяє активному засвоєнню знань; допомагає виявити власну позицію, порівняти різні точки зору, обмінятись досвідом; під час дискусії знання перетворюються на переконання.

Переконання – це вплив на розум і почуття людини чи групи, який охоплює раціональну і емоційну сторони, формує погляди. Формуються переконання в процесі засвоєння знань. Цей метод ефективний у вихованні дітей підліткового та юнацького віку. Переконання поділяються на наукові, філософські, естетичні, політичні, моральні. Переконувати можна словом і ділом, за допомогою бесіди або конкретного прикладу.

Потрібно виконувати такі вимоги до методу переконання: враховувати вік дитини, її індивідуальні особливості; переконання повинно включати не тільки загальні принципи, правила, а й конкретні факти і приклади; переконуючи інших, вихователь сам глибоко вірить у те, про що повідомляє, є авторитетом для вихованця; відповідність інтелектуально-емоційного стану вихователя і вихованця в момент їх взаємодії.

Навіювання (сугестія) – це психологічний вплив однієї особи на іншу чи на групу, розрахований на безперечне сприйняття слів, думок і волі. Навіювання відноситься до методів впливу на підсвідомість вихованця. Основним засобом навіювання є слово. Несловесні фактори (жести, міміка) мають обмежені можливості.

У виховному процесі використовують такі види навіювання:

  • пряме педагогічне навіювання – це команда, наказ, настанова. Воно заключається в тому, що слово вихователя зумовлює "виконавчу" поведінку дітей. Найчастіше воно використовується як заохочувальний засіб. Наприклад: "Ви повинні завжди бути чесними. Ви хороші учні, і вчитися можете добре. Ви повірте у свої здібності, і легко здолаєте труднощі." Іноді педагоги і батьки висловлюють незадоволення, навіюючи дітям відчуття неповноцінності. Наприклад: "Я бачу, що ти вже не зможеш виправитись. Ти, як завжди, впертий, і говориш тільки дурниці";
  • опосередковане педагогічне навіювання також розраховане на безперечне прийняття інформації, але саме повідомлення подається не в наказовій формі, а у вигляді розповіді, опису чи натяку, які сприймаються дітьми і впливають на їх поведінку.

Ефективність навіювання залежить від особливостей вихователя (вік, авторитет, зовнішній вигляд, привабливість, інтонація, міміка) та вихованців (вік, стать, критичність мислення).

Метод навіювання використовується здебільшого у вихованні дітей дошкільного віку. Молодші школярі легше піддаються навіюванню, ніж старші, дівчата – більше, ніж хлопці. Навіювання може здійснюватись як мовними засобами (слово, інтонація, паузи), так і позамовними (міміка, пантоміміка, жести, оточуюча обстановка). Ефективній реалізації методу сприяє використання художніх образів, музики.

Метод прикладу. "Один добрий приклад кращий, ніж сто слів". Переконувати вихованця, як уже зазначалось, можна на основі конкретного прикладу. Тому приклад є допоміжним до методу переконання. Мета застосування методу прикладу – добитися наслідування певних дій, яке посилюється самопереконанням і самонавіюванням. В основі прикладу лежить психологічний механізм наслідування, що складається з таких етапів: дитина сприймає образ, у неї виникає бажання діяти так само; між прикладом і наслідуваними діями утворюється зв'язок; відбувається синтез наслідуваних і самостійних дій дитини. Приклади для наслідування поділяються на позитивні і негативні. Позитивні виховуючі приклади – це літературні герої, відомі люди сучасності, члени сім'ї, викладачі, друзі.

"Хорошому треба вчитись три роки, а поганому – однієї години досить". Ця мудрість підкреслює думку про те, що вплив негативних прикладів дуже заразливий у процесі наслідування. Дію негативного прикладу порівнюють з хворобою, яка важко піддається лікуванню. Як можуть батьки протидіяти впливу негативного прикладу? Ізолювати дитину від негативного впливу; принизити авторитет прикладу, що негативно впливає; відволікти вихованця, вивчити його мотивацію, передбачити поведінку. Незважаючи на описану особливість, у вихованні використовують і негативні приклади з метою профілактики алкоголізму, наркоманії, протиправної поведінки тощо.

Особистий приклад батьків як головний метод сімейного виховання порівняно з усіма іншими методами і засобами має найбільший вплив як у позитивному, так і негативному плані. Наслідуючи батька і матір, дитина засвоює сімейні традиції, цінності, стосунки, оцінки. Зараз, за умов матеріального розшарування суспільства, від батьків залежить не лише матеріальний стан, а й відношення до життя. Батькам не слід моралізувати навколо політики, релігії, висловлювати своє невдоволення навколишнім – дитина вловлює їхню справжню позицію, поділяє характерні ознаки сімейного побуту.

 
<<   ЗМІСТ   >>