Повна версія

Головна arrow Педагогіка arrow Педагогіка сімейного виховання

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

Провідні напрями родинно-сімейного виховання

В основі родинно-сімейного виховання дітей українського народу завжди гармонійно поєднувалось національне виховання та повага до прав і свобод народностей, що жили і живуть в Україні. Це забезпечується самою природою, або ж менталітетом української родини. Українська родина ніколи не була агресивною до інших народів, проте й не допускала зверхності щодо себе, приниження національної гідності й честі. Так звана інтернаціональна, чи комуністична ідея, яка сповідувалась більш як сім десятків років державними органами, агресивна шовіністична політика зі сходу, яка також не заперечувалась ні компартійними, ні державними властями України, призвели до значних втрат українським народом кращих духовних якостей, деформації національної свідомості українців. Саме тому сьогодні як для української родини, так і для всієї освітньо-виховної системи найважливішим завданням є формування особистісних якостей громадянина України, які включають в себе національну самосвідомість, розвинену духовність, моральну, художньо-естетичну, правову, трудову, фізичну, екологічну культуру, розвиток індивідуальних здібностей і таланту.

Найвища мета виховання дітей в родині і школі – забезпечити високий рівень освіченості й вихованості свідомого громадянина України, здатного на основі життя й досвіду власного народу та досягнень світової науки й культури, врахування національно-територіальних особливостей України здійснювати соціально-економічний розвиток і господарювання в республіці, утверджувати найвищі ідеали гуманістичної культури й демократичних взаємовідносин людей, відстоювати і захищати права, гідність і честь своєї Вітчизни.

Національне виховання є фактором цілісного формування особистості, відображає систему поглядів, переконань, ідеалів, традицій, звичаїв, покликаних формувати світогляд і ціннісні орієнтації молоді. Воно найповніше відповідає потребам відродження України і однаковою мірою стосується як українців, так і представників інших народів, що проживають в Україні. Принцип етнізації виховного процесу передбачає надання широких можливостей представникам усіх етносів для пізнання своєї історії, традицій, звичаїв, мови, культури, формування національної свідомості і гідності.

Формування національної самосвідомості дітей у сім'ї передбачає освоєння молоддю явищ своєї етнічної спільності, національних цінностей (мови, території, культури), відчуття своєї причетності до історії держави, патріотизм. Національна ідея має бути не просто атрибутом національної свідомості, чисто духовним феноменом, а поштовхом до практичних справ, як споконвіку було у кращих синів і дочок українського народу. Відродженню нації сприятиме формуванню в дітей і молоді національної гідності і гордості за свою землю, свій народ, Батьківщину; усвідомлення себе представниками державної нації, носіями незалежності і державності, засвоєння культури й осягнення історії українського народу.

Таким чином, національне виховання своїм змістом, формами і методами забезпечує підготовку громадян, які живуть, діють, розвиваються на основі визначених державних законів та морально- етичних традицій, звичаїв і порядків українського народу.

Правове виховання дітей у сім'ї має забезпечити:

  • • знання й дотримання членами сім'ї і дітьми норм Конституції, прав і свобод громадян, законодавства України; повагу до народних символів і національної символіки, визнання державного Герба, Гімну;
  • • знання основних положень Загальної декларації про права людини, Декларації прав дитини та Конвенції про права дитини, прийнятих Генеральною Асамблеєю ООН;
  • • володіння рідною і державною мовами, опанування народної моралі, етики, культури, що в свою чергу формує національний менталітет;
  • • прагнення до засвоєння основ державного права, трудового, громадянського, сімейного, кримінального законодавства тощо;
  • • потребу в учнів дотримувати Правил для учнів та інших морально-правових й етичних приписів;
  • • усвідомлення громадянської відповідальності за здійснені вчинки і правопорушення;
  • • негативне ставлення до проявів беззаконня, проступків і правопорушень.

Моральне виховання в українській сім'ї має бути спрямоване на формування у дітей і молоді моральної свідомості – ідей, поглядів, переконань, ідеалів, традицій, звичаїв, напрацьованих вітчизняною і світовою культурою. Ґрунтуючись на національній основі, моральне виховання в українській родині виходить також із вселюдських принципів – правдивості, справедливості, гуманізму, демократизму, інших доброчинностей, що поєднують суспільні і особистісні інтереси.

Головна мета морального виховання у сім Т – набуття молодим поколінням морального досвіду, успадкування духовних надбань українського народу, досягнення високої культури міжлюдських і міжнаціональних взаємин, формування моральної культури.

Основні завдання морального виховання – набуття знань про моральні принципи, норми та правила суспільної поведінки, виховання моральних почуттів, потреб і ставлення до навколишнього світу, набуття стійких навичок та звичок моральної поведінки.

Зміст морального виховання у сім'ї становить, насамперед, виховання любові до рідної землі, свого народу, його культури та мови; дружнього братерського та шанобливого ставлення до інших народів, їх культури, звичаїв і традицій; виховання гуманних почуттів, доброзичливості і приязні до людей, потреби подавати їм безкорисливу, посильну допомогу; формування розумних потреб, культури споживання, свідомої дисципліни, бажання працювати задля розквіту держави, відповідального і бережливого ставлення до праці та її результатів; виховання у дітей скромності, чесності і працьовитості, здатності до прояву почуттів сорому та власної гідності; непримиренності до аморальних вчинків людей, нетерпимого ставлення до порушників соціально-етичних норм і правил поведінки.

В систему морально-етичних норм сім'ї має входити статеве виховання дітей як складова його частина. З одного боку, воно є визначальним у формуванні таких якостей і почуттів людини, як дівоча честь, сором'язливість, моральна чистота, юнацька (чоловіча) гідність, повага до жінки, дружба, кохання, з другого – сприяє розв'язанню соціально-гігієнічних проблем, пов'язаних із здоров'ям, самопочуттям, настроєм людей, взаємовідносинами в сім'ї тощо.

Статеве виховання – взаємопов'язаний, безперервний процес, що починається від народження, продовжується ціле життя і передбачає:

  • • статеву освіту і виховання дітей і молоді та засвоєння ними соціально-історичного досвіду взаємовідносин між чоловіком і жінкою, цінності справжніх людських почуттів;
  • • формування моральних взаємовідносин між хлопчиками і дівчатками, юнаками і дівчатами, виховання культури інтимних почуттів;
  • • засвоєння наукових понять про біологічні і соціальні особливості статі, специфіку розвитку чоловіка і жінки, особливості їхньої поведінки;
  • • підготовку до шлюбу і створення здорової і щасливої сім'ї.

Від морально-психологічного клімату в сім'ї, від взаємовідносин між батьками, ставлення їх до дітей залежить виховання у підростаючого покоління кращих моральних якостей. Стародавня мудрість-говорить: виховуючи хлопчика – виховують чоловіка, виховуючи дівчинку – виховують націю. Людиною, особистістю, громадянином дитину виховує сім'я і, перш за все, мати. Кажуть світ такий, яка в ньому жінка, а зрілість суспільства визначається рівнем ставлення до неї.

Художньо-естетичне виховання дітей у сім'ї починається дуже рано. Це мамина колискова пісня, що споетизовує природу, любов і ніжність, людяність і добро, ладки-потішки, дитячі ігри, казки.

Зусилля сучасної української сім'ї мають бути спрямовані на формування у дітей основ естетичної культури, що включає:

  • • естетичне сприйняття прекрасного в навколишній дійсності, природі і відносинах між людьми, відповідне ставлення до нього;
  • • оволодіння цінностями і знаннями в галузі світового, національного і народного мистецтва, музики, архітектури, побуту, ремесел, гри;
  • • формування у дітей естетичного сприйняття творів літератури і мистецтва, умінь оцінювати їх і висловлювати свої погляди; глибокої поваги і бережливого ставлення до пам'ятників культури, народної творчості;
  • • виховання інтересу і прагнень дітей до розвитку художніх здібностей і творчої діяльності у різних видах мистецтва і літератури, вдосконалення естетичних знань, умінь і навичок;
  • • виховання потреби естетизації поведінки, праці, навчання, побуту, відпочинку; вміння робити себе і все навколо себе прекрасним, примножувати культурно-мистецькі надбання народу.

Формування духовності й духовної культури дітей у сім'ї певним чином відображає сферу інтересів і потреб життя суспільства. Це найповніше виражається в життєвій моралі та культурі спілкування й поведінки, політичній, правовій і художньо-естетичній культурі.

Виховання духовної культури дітей у сім'ї не зводиться лише до начитаності, ерудиції й освіченості. Його змістом є формування активного, творчого і разом з тим відповідального ставлення дітей до життя.

Збагачення духовності особистості відбувається шляхом засвоєння нею як національних, так і світових надбань культури. Національне і вселюдське розглядаються як дві сторони єдиного процесу розвитку людської цивілізації. Вселюдське функціонує тільки завдяки національному й виявляє себе через національне. Саме тому глибинне збагачення й осягнення національного є водночас освоєння й збагачення вселюдського.

Пізнання людьми національного мистецтва допомагає їм глибше зрозуміти пісенні, музичні, танцювальні жанри народів світу.

Значне місце у формуванні духовності людини посідає родинно- побутова культура, в якій найбільш повно відображено норми стосунків у сім'ї, шанобливе ставлення до батьків, жінки-матері, дідуся, бабусі та ін. Зміст родинно-побутової культури сприяє збереженню рідної мови, традицій, історії родоводу, забезпечує духовну єдність поколінь, неперервність минулого, сучасного і майбутнього нації.

Духовність виховання – це система, уклад життя народу, нації, сім'ї, умова, яка забезпечує здійснення розумового, інтелектуального, морального, естетичного, емоційно-чуттєвого розвитку особистості та формування її світогляду, включення в економічне, політичне, ідеологічне й культурне життя народу.

Формування духовності тісно пов'язується з релігійними вихованими традиціями. Кожна релігія більшою чи меншою мірою взаємодіє з культурою відповідного етносу. Церква виховує повагу молоді до старших, патріотичні почуття, милосердя, регламентує як норму доброзичливі стосунки між людьми, завжди залишається духовною скарбницею.

Сучасна українська сім'я, родина сьогодні має стати справжнім осередком формування основ духовної культури дітей і молоді. Ця культура має осягатися через сім'ю, родину, працю, громадянську приналежність.

Громадянські якості й риси людського характеру пройшли тисячолітній еволюційний шлях розвитку. Найповніше це виявляється в патріотичному вихованні – складовій частині національного світогляду й поведінки людини, її ставлення до рідної країни, всіх націй і народів. Вірність і відданість Україні є невід'ємною ознакою національно свідомого громадянина. Сім'я, національна школа мають виховувати патріотів України, які шанують і зберігають закони і традиції народу, землю, на якій жили їхні предки, на якій живуть вони, на якій житимуть їхні діти й онуки.

Героїко-патріотичне виховання покликане формувати бойовий, морально-психологічний дух, спонукати до фізичного вдосконалення громадянина-патріота, виробляти розуміння громадянського обов'язку, готовність у будь-який час стати на захист Батьківщини, оволодівати військовими і військово-технічними знаннями, а також вивчати бойові традиції та героїчні сторінки історії українського народу, його збройних сил.

Патріотичне виховання є могутнім стимулом у змаганнях за розбудову нової української держави, духовне оновлення суспільства, становлення високої етики міжнаціональних стосунків.

Формування, патріотичних почуттів означає вироблення й зміцнення високого ідеалу служіння своєму народові, готовності до трудового та ратного подвигу в ім'я процвітання своєї держави, прагнення бачити Україну незалежною.

Могутнім стимулом виховання патріотичних почуттів і практичної діяльності є формування національної свідомості. Воно передбачає усвідомлення молодцю своєї етнічної спільності, оволодіння національними цінностями й мовною культурою свого народу. "Мова найважливіший, найбагатший і найміцніший зв'язок, що зв'язує віджилі, живучі і майбутні покоління народів одно велике, історично живе ціле... Коли зникає народна мова, – народу немає більше!.. Поки жива мова в устах народу, до того часу живий і народ... Відберіть у народу все – і він усе зможе повернути, але відберіть мову, і він ніколи більше вже не створить її; нову батьківщину навіть може створити народ, але мови – ніколи: вмерла мова в устах народу – вмер і народ" (К.Д.Ушинський).

Ось тому ставлення батьків і дітей до мови відображає рівень національної самосвідомості й громадянської позиції.

Передусім діти з допомогою батьків мають оволодівати мовними скарбами народу, в яких накопичено досвід предків, відбито їх світосприймання; саме засобами мови діти мають глибше пізнати традиції, звичаї, психологію, національний дух українців, подолати національний нігілізм, яничарство, які тривалий час культивувалися в Україні.

Засоби рідної мови найповніше відповідають природнім особливостям українських дітей, створюють найсприятливіші умови для їхнього розвитку. Засвоюючи рідну мову з раннього віку, діти поступово стають носіями національного духу, культури, традицій.

Підвищення мовної культури, статусу національних мов сприятиме зміцненню міжетнічних стосунків, культурі відносин людини і нації та доброзичливому ставленню до представників інших етносів і народів.

За народною оцінкою праця – першооснова життя суспільства, головний засіб створення матеріальної і духовної культури. Ось чому трудове виховання дітей в українській родині має забезпечити:

  • • розуміння ролі праці в житті суспільства і людини, повагу до людей праці, які створюють матеріальні і духовні цінності;
  • • свідоме ставлення до праці як вищої цінності людини і суспільства, формування творчої працелюбної особистості, цивілізованого господаря, готовності до життєдіяльності в умовах ринкових відносин;
  • • психологічну, моральну і практичну підготовку дітей та молоді до вибору професії та безпосередньої праці в матеріальній і духовній сферах;
  • • виховання дисциплінованості, організованості і вміння входити у виробничі відносини;
  • • розуміння основ сучасного виробництва, прагнення розширювати свій політехнічний кругозір, оволодівати трудовою культурою й основами наукової організації праці;
  • • взаємодію сім'ї, дошкільних закладів, школи, трудових об'єднань учнів, позашкільних установ і трудових колективів;
  • • високу моральну основу, суспільну значимість й ідейну спрямованість діяльності дітей і молоді;
  • • поєднання особистих і суспільних інтересів, народногосподарських потреб;
  • • бережливе ставлення до суспільної і приватної власності та природних багатств, прагнення їх примножити;
  • • нетерпиме ставлення до проявів безвідповідальності в праці і безгосподарності, лінощів, крадіжок суспільної і приватної власності та варварського використання природних багатств.

У безпосередній взаємодії з трудовим та моральним виступає екологічне виховання.

Екологічна культура людини, гармонія відносин з природою передбачає:

  • • усвідомлення людиною себе як частини природи, що є основою життя;
  • • формування у дітей відчуття відповідальності за природу як національну, вселюдську цінність, основу життя на землі;
  • • оволодіння знаннями, практичними уміннями й навичками раціонального природокористування та розвиток здібностей оцінювати стан навколишнього середовища, приймати відповідальні рішення для його поліпшення й передбачувати наслідки своїх дій;
  • • оволодіння дітьми знаннями про природу свого краю, залучення їх до активної екологічної діяльності, виховання дбайливого ставлення до природних багатств України;
  • • тісний зв'язок з традиційним народним вихованням любові до природи, спирання на педагогіку народного календаря, де всі пори року, кожна дата, свята тісно пов'язані з природою рідного краю, з природою самої людини;
  • • свідоме дотримання норм поведінки в природі, не допускати забруднення природного середовища;
  • • розвиток у дітей потреби у спілкуванні з природою, її благодатному впливові, прагнення до пізнання навколишньої природи в єдності з морально-етичними переживаннями;
  • • пропаганду природоохоронних ідей;
  • • нетерпиме ставлення до тих, хто завдає шкоди природі.

Якщо природа, екологічно чисте середовище є важливою умовою для життя й розвитку людини, то сім'я, родина мають забезпечити способи, форми й методи повноцінного фізичного розвитку дітей, охорону та зміцнення їхнього здоров'я. Педагогічна діяльність має забезпечити зв'язок фізичного виховання з розумовим і трудовим. З цією метою батьки і школа допомагають:

  • • усвідомлення дітьми ролі фізичної культури в різнобічному розвитку особистості, свідомого ставлення до зміцнення свого здоров'я як необхідної умови підготовки до суспільно корисної праці, служби в армії і захисту Батьківщини;
  • • використання національного досвіду фізичного виховання дітей, виховання лицарського духу й козацької мужності, самовідданості, загартованості тіла і волі. Одним із ідеалів фізичної досконалості людини для молоді має бути запорізьке козацтво;
  • • виховання потреби в регулярних заняттях фізичною культурою (спортом), дотримання режиму дня, прагнення до оволодіння санітарно-гігієнічними знаннями й навичками; утвердження здорового способу життя;
  • • прагнення дітей до суспільно корисної діяльності, до фізичної культури, спорту, до активної участі в роботі оборонно-масових і санітарно-гігієнічних організацій.

Розумове виховання в сім'ї передусім зумовлює:

  • • розвиток у дітей цікавості, допитливості, кмітливості, інтелекту й формування в них пізнавальних інтересів;
  • • розвиток відчуттів і сприймань дитини: зору, слуху, смаку, нюху, дотику;
  • • виховання свідомого ставлення до навчання, розвиток пізнавальної активності, культури розумової праці;
  • • розвиток потреби в творчому оволодінні знаннями і вміннями самостійно їх здобувати;
  • • виховання мотивів та відповідального ставлення до навчання, готовності до практичного застосування знань і вмінь;
  • • привчання до наукової організації розумової праці.

Розумове виховання передбачає створення сприятливих умов, за яких діти мають розвивати свої природні здібності і таланти, задовольняти інтереси, вдосконалювати інтелектуальні вміння, збагачувати почуття.

Сім'я забезпечує розвиток індивідуальних здібностей і талантів молоді та умови самореалізації. Це означає:

  • • створення середовища, яке сприятиме розвитку пізнавальних інтересів та ознайомленню з навколишнім світом, збагаченню новими враженнями;
  • • розвиток інтересів дітей до певних галузей знань, технічної творчості, моделювання, винахідництва;
  • • організацію різноманітних ігор, вікторин, розгадування і складання кросвордів, чайнвордів, ребусів тощо;
  • • сприяння інтелектуальному, емоційному і естетичному розвитку дітей;
  • • формування умінь відчувати, розуміти і творити прекрасне;
  • • участь дітей у різноманітних дитячих і молодіжних об'єднаннях за інтересами, в роботі позашкільних освітньо-виховних закладах (будинків школяра, станції юних техніків, натуралістів, дитячо-юнацьких спортивних шкіл, музичних і художніх студій, малих академій народних мистецтв тощо).

Виховання дітей у сім'ї потребує від батьків глибоких знань і врахування їх вікових особливостей. Це певною мірою сприяє формуванню у дітей і молоді уміння міжособистісного спілкування та підготовки їх до життя. У молодшому шкільному віці воно виявляється у потребі бути поряд з батьками, товаришами, вчителями, в бажанні щоб помітили, сподобатися, порадувати успіхами, розповісти про себе або про щось, привернути до себе увагу. В підлітковому віці спостерігається активна реакція на різноманітні події навколишнього життя, потреба бути учасником, а не свідком подій, що відбуваються, заявити про себе ділом, вчинком, висловити своє ставлення.

Ці потреби, характерні для спілкування дітей такого віку, зводяться до:

  • • потреб у самовизначенні, підвищеному інтересі і повазі до себе, прагненні відстояти власну думку;
  • • зростання статевої ідентифікації;
  • • потреб "щось значити" для інших, уміти "щось робити", а не лише вчитися, бути комусь потрібним з усіма своїми індивідуальними якостями;
  • • колективної згуртованості, намагання демонструвати щось своє, оригінальне;
  • • потреб у рівноправному спілкуванні з дорослими та протесту проти наказових форм розмови дорослих з ними.

Позиція старшокласника виражається в прагненні знайти своє місце в сім'ї, в подіях суспільного життя, реально оцінювати власні можливості, в прагненні пізнати складний світ людських взаємин, самого себе. Учні наполегливо шукають в своєму оточенні людей з активною життєвою позицією, відвертих у стосунках. Це період пошуку і створення власного "Я".

Взаємовідносини з батьками і вчителями стають для старшокласників формою вияву нових можливостей в особистісному і міжособистісному спілкуванні, способом формування якісно нових відносин з дорослими.

У спілкуванні із дітьми будь-якого віку батькам слід виявляти щиру зацікавленість і повагу до особистості кожного з них, вміти вислухати і зрозуміти, дати розумну пораду. В міжособистісному спілкуванні завжди слід пам'ятати золоте правило людських взаємин "стався до людей так, як хочеш, щоб ставились до тебе". Спільником сім'ї у вирішенні важливих завдань виховання дитини є вчитель, класний керівник, дитячий колектив класу.

Школа – другий дім дітей. Через це взаємостосунки у класі мають бути також у центрі уваги батьків. У дітей слід запитувати не лише про успіхи на уроці, а і про взаємовідносини у класі та громадсько-корисну діяльність.

Школа, як і сім'я, виховує у дітей доброзичливе ставлення до батьків. Сім'я також має культивувати у дітей шанобливе ставлення до вчителів.

У бесідах з педагогом про захоплення, позитивні чи негативні якості дитини, її враження від школи і навчання батьки мають у свою чергу цікавитися й тим, як виявляється характер дитини в стінах школи, в ставленні до вчителя, учнів, у колективних справах.

Мудрість шкільної і батьківської педагогіки в тому, щоб спільними зусиллями наполегливо і послідовно вчити дітей вищій людській радості – радості безкорисливого творення добра для людей.

Шляхи реалізації концепції

  • 1. Опрацювання і вдосконалення державного законодавства, що регулює взаємовідносини між сім'єю, державою і суспільством, батьками і дітьми на основі Декларації драв дитини та Конвенції про права дитини.
  • 2. Створення державою сприятливих законодавчих, соціально- побутових, навчально-матеріальних і психолого-педагогічних умов для фізичного, розумового, морального, трудового, художньо-естетичного розвитку дітей, їхніх здібностей та формування культури поведінки і духовності, правової і екологічної культури.
  • 3. Забезпечення державою мережі дошкільних і позашкільних установ та громадських закладів для повноцінного відпочинку сім'ї.
  • 4. Розробити і забезпечити державну програму щорічного святкування Дня Сім'ї та Дня Матері.
  • 5. Вивчення та широке впровадження кращого досвіду спільної роботи школи, сім'ї і громадськості у справі виховання дітей і молоді.
  • 6. Розробка програми родинно-національного виховання "Сім'я і діти".
  • 7. Підготовка програм і навчально-тематичних планів народних університетів, батьківських лекторіїв, шкіл молодих батьків та інших форм педагогічного всеобучу і широке впровадження їх відділами народної освіти, школами і дошкільними закладами, товариством "Знання", Педагогічним товариством України, товариством "Просвіта".
  • 8. Проведення шкільних, сільських, районних, міських та обласних конференцій громадськості з проблем родинно-національного виховання дітей.
  • 9. Ефективне використання в родинно-сімейному вихованні загальнонародних, національних і релігійних особливостей культурної спадщини: народних традицій, звичаїв, фольклору, театру, музики, живопису, історії і літератури, народного і родинного календаря.
  • 10. Використання засобів масової інформації (преси, радіо, телебачення) для педагогічного всеобучу батьків і поширення кращого досвіду виховання дітей у сім'ї.
  • 11. Підготовка довідкової і педагогічної літератури для батьків.
 
<<   ЗМІСТ   >>