Повна версія

Головна arrow Педагогіка arrow Педагогіка сімейного виховання

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

В. Універсальна виховна система домашнього і шкільного виховання

Напрями сімейного і шкільного виховання.

Слово "виховання" є похідним від слова "ховати" або "вирощувати". В українській народній педагогіці воно спочатку вживалося в значенні оберігати від небезпеки – наприклад, хвороби, каліцтва, смерті, шкідливого впливу. Пізніше слово "виховання" означало вирощувати дітей, навчати їх правил поведінки.

Виховання – це процес цілеспрямованого і систематичного формування особистості, зумовлений дією багатьох факторів.

Процес виховання – це система виховних заходів, спрямованих на формування всебічно і гармонійно розвиненої особистості.

Виховання (за А.В. Петровським) – це діяльність з метою передачі новим поколінням суспільно-історичного досвіду, планомірний і цілеспрямований вплив на свідомість і поведінку людини з метою формування відповідних установок, понять, принципів, ціннісних орієнтацій, що забезпечують необхідні умови для її розвитку, підготовки до суспільного життя і трудової діяльності.

Сучасна мета виховання підростаючого покоління випливає з визначення поняття "виховання" і передбачає формування інтелектуальної, всебічно розвиненої особистості з активною громадянською позицією.

Сарапулова Є.Г. у монографії "Психолого-педагогічні основи навчально-виховної діяльності гувернера" описала універсальну виховну систему сімейного і шкільного виховання, якою повинні керуватись виховання батьки, вчителі, соціальні педагоги, гувернери, щоб реалізувати один з важливих принципів виховання – принцип єдності педагогічних вимог.

Як видно з наукової та науково-методичної літератури, основну увагу у XX – на початку XXI століттях приділяють вихованню дітей від народження до 12-літнього віку. У багатьох економічно розвинених країнах, таких як США, Німеччина, до виповнення дитині 12 років батькам заборонено законом залишати її без нагляду навіть на кілька хвилин. Дитина вважається іще маленькою й несвідомою. З 12 років дитина переважно активно включається в систему суспільних стосунків (заняття в гуртках та секціях, проведення дозвілля з друзями). Відповідно, вплив сім'ї на її виховання помітно зменшується.

Саме до 12 років у індивіда закладаються й остаточно шліфуються характер, провідні навички, переконання, способи встановлення контакту з оточуючими. До 12 років іще можливе певне їх коригування. Дорослі у цей період є авторитетом для дитини, їхнє слово може сприйматися на віру і тому має сильний, майже гіпнотичний, навіювальний вплив на становлення особистості. До 12 років дитина вперше зустрічається з соціально значимою діяльністю, яка є обов'язковою, незалежно від бажання чи небажання індивіда нею займатися, – це навчання. Успішність чи неуспішність реалізації себе у цій діяльності стає для дитини особистісно важливим критерієм у становленні її "Я", визначенні власної собівартості в соціумі.

До 12 років остаточно формується відносно стабільний рівень самооцінки дитини, який особливо чітко усвідомлюється індивідом. Від рівня ж самооцінки залежатиме життєва позиція людини, її особисте щастя. Таким чином, період до 12 років справедливо можна вважати доленосним для кожної особистості, тому будь-яка педагогічна помилка дорослих у цей часовий термін людського життя може помітно позначитися на формуванні індивідуальності дитини і проектуванні її майбутнього. Як наслідок, практично в усіх країнах світу у XX – на початку XXI століття ведеться пошук оптимального змісту й оптимальних педагогічних засобів виховання дітей до досягнення ними 12-літнього віку. Сарапулова Є.Г. узагальнила матеріал з цієї теми і подала його у вигляді умовної системи сучасного виховання.

Структуру умовної системи сучасного виховання доцільно визначити як синтез трьох напрямів: 1) "Я – інші люди – суспільство" (виховання дитини як активної свідомої особистості, що вміє злагоджено взаємодіяти з оточуючими, реалізувати себе в індивідуальній та колективній діяльності, зможе у недалекому майбутньому виступити як активний творець духовних та матеріальних цінностей суспільства); 2) "Я – частинка природи" (екологічне виховання дитини, спрямоване на формування у вихованця усвідомлення себе і людства як складової природи); 3) "Я – громадянин своєї держави (у нашому випадку – України)" (безпосереднє громадянське виховання, яке являє собою логічний структурний і змістовий розвиток попередньо сформованих базових якостей, поглядів, вмінь і навичок особистості). +Розглянемо умовну систему сучасного виховання дитини до 12 років.

 
<<   ЗМІСТ   >>