Повна версія

Головна arrow Педагогіка arrow Педагогіка сімейного виховання

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

Особливості виховання обдарованих дітей

Значних турбот завдають оточуючим обдаровані. Для обдарованої дитини здебільшого характерно: прагнення займатися винятково обраною справою, надмірна зосередженість на ній, наполегливість (навіть упертість) при досягненні поставленої мети, незалежність у діяльності, яка може межувати із самовпевненістю.

Намагання дорослих примусити обдаровану дитину бути, "як усі", "переломити" її характер, як правило, викликають опір вихованця. Протидія може бути відвертою чи прихованою, але зовнішнім виявом її стане нестандартна, чи навіть девіантна поведінка: замкнутість, відлюдькуватість або агресивність, нігілізм тощо. Надто сильний тиск з боку дорослих може спровокувати у дитини нервове чи психічне захворювання. За такої організації виховного процесу дитина найшвидше не зможе реалізувати своїх здібностей під тиском зовнішніх обставин. Тому оптимальним слід вважати підхід, коли педагогами здійснюється глибоке вивчення особистості дитини і уся робота з вихованцем будується з урахуванням його індивідуальних особливостей.

Причиною захворювань часто стає незнання дорослими вікової психології: психічних процесів, новоутворень, особливостей, характерних для кожного вікового періоду. За таких умов дитину не розуміють, сварять, карають за таку поведінку, яку слід сприймати як цілком нормальну для того чи іншого віку.

Л. Наумов у книзі "За роком рік" докладно аналізує особливості правильного й неправильного виховного підходу до дитини на кожному етапі її розвитку від 2 до 15 років. У роботі пояснюється, що дорослі в більшості своїй схильні сприймати як вередливість та ознаки "зіпсованості":

  • • "нігілізм" дворічних – а це просто вияв того, що дитина починає усвідомлювати себе як особистість;
  • • присвоєння чужих речей чотирилітніми – а це звичайний наслідок обмеженості мислення у даному віці, коли тримати іграшку – все одно, що бути її власником;
  • • нав'язливі нічні страхи шестилітніх – а це, переважно, ознака невпевненості дитини у тому, що батьки люблять її і т.д.

У дітей із сильним від народження характером, некомпетентність дорослих, як правило, впливає на виникнення негативних відхилень у поведінці, що постають як захисна реакція на створення несприятливих для функціонування організму умов існування, а при регулярних повтореннях – на формуванням у них негативних рис характеру. До такого ж результату може призвести і повна байдужість дорослих. У слабких дітей нездатність до опору стає благодатним ґрунтом для розвитку захворювань нервової системи та психіки.

Таким чином, переконуємося, що неправильний педагогічний підхід стає причиною найбільш глобальних і незворотних негативних новоутворень у характері вихованця. Можливість запобігти виникненню таких новоутворень – глибока обізнаність педагогів і батьків з психолого-педагогічними особливостями організації виховного процесу.

Як відомо, досягнення кінцевої мети у вихованні – процес переважно довготривалий. За якими ж критеріями педагогам чи батькам без складних досліджень визначити ефективність виховного впливу на дитину, перевірити, чи не відхиляються вони від поставленої мети? Найбільш простими й достовірними вважаємо три способи визначення ефективності дії виховної системи на формування особистості.

Перший спосіб базується на дослідженнях відомого російського педагога, журналіста й громадського діяча С. Л. Соловейчика. У своїх численних виступах по телебаченню, він зазначав, що дієвість педагогічної системи засвідчує наявність у ній трьох складових компонентів виховання: навчання, спілкування і контролю.

Навчання як цілеспрямований процес передачі й засвоєння знань, умінь, навичок і способів пізнавальної діяльності – обов'язковий елемент виховання. Діти досить часто чинять не так, як годиться, виключно через незнання, як потрібно поводитися за тих чи інших обставин. Навчання в цьому випадку полягає у попередньому роз'ясненні й аналізі життєвих позицій та ситуацій, у спільному з дорослим обговоренні правильних чи хибних дій та прогнозуванні, як не повторити помилок у майбутньому (як бачимо, тут повторюється виховна позиція Дж. Локка).

Спілкування – це складна взаємодія людей, у якій здійснюється обмін думками, почуттями, переживаннями, способами поведінки, звичками, а також засіб задоволення потреби особистості в підтримці, солідарності, співчутті, дружбі, належності тощо. При відсутності цього компоненту виховний процес перетворюється на формальний авторитарний тиск з боку дорослого і відвертий чи прихований опір з боку дитини. Якщо підключається сукупність додаткових, несприятливих для розвитку індивіда психологічних факторів, результатом виховання може стати пасивний, безвільний суб'єкт.

За визначенням видатного фізіолога О.О. Ухтомського, неформальне спілкування можливе тільки при задоволенні двох домінуючих психологічних потреб людини: потреби безпеки і потреби розвитку. Саме неформальне спілкування забезпечує особистісну орієнтацію виховного підходу, перетворення зовнішньої мотивації на внутрішню мотивацію індивіда.

Контроль визначається як перевірка діяльності. Неконтрольованість поведінки вихованця веде до повної некерованості педагогічним процесом, що фактично унеможливлює досягнення поставленої мети.

Таким чином, тільки наявність усіх трьох складових свідчить про правильний підхід до виховної роботи.

Другий спосіб докладно розкривається у праці американського психолога Дж. Добсона "Неслухняна дитина" і формулюється так: "Діти переважно йдуть тим слідом, який їхні батьки старанно замітають". Учений довів, що кожна дія, кожна фраза наставника містить прямий текст і підтекст. Процес виховання просуватиметься у заданому напрямку лише тоді, коли текст і підтекст переважно не мають розбіжностей. Проілюструємо теоретичні положення прикладом. Дитина з радістю підходить до педагога чи батька, який у цю мить спілкується з іншим дорослим, щоб показати йому щойно завершену творчу роботу, над якою довго працювала. Якщо дорослий не зверне уваги на роботу і суворо зробить зауваження про неприпустимість і непристойність втручання у чужу розмову, йому здаватиметься, що він навчає дитину культури поведінки (текст). Насправді ж провідний виховний вплив матиме реакція старшого (підтекст). Підтекст же у цій ситуації такий: подається приклад, як не звертати уваги на емоційний стан інших людей, одним різким словом гасити радість оточуючих. Наслідком такого регулярного виховного впливу буде аналогічна байдужість дитини до почуттів навколишніх.

Вмінням поділити з вихованцем почуття творчого піднесення, а зауваження зробити потім, віч-на-віч, володіє дійсно талановитий педагог. Це і є приклад збігу тексту й підтексту – приклад абсолютного педагогічного впливу наставника (чи батька) на особистість дитини. Знання педагогами й батьками механізму збігу тексту й підтексту дозволяє формувати у дітей активну життєву позицію. Якщо ж такими знаннями володіють і діти, їм легше буде порозумітися між собою, налагодити спільну роботу.

Третій спосіб перевірити правильність виховної орієнтації полягає у застосуванні для аналізу структурної побудови спілкування схеми, розробленої американським психологом Е. Берном. За теорією Е. Берна, люди здатні спілкуватися на трьох рівнях: 1) у підсвідомості кожного збережені переконання і настанови його батьків; 2) конструктивний – "дорослий" – погляд на життя; 3) власні дитячі амбіції та стереотипи поведінки у дитячі роки. Домінуючі стереотипи поведінкової реакції закладаються у дитинстві й нерідко діють протягом усього життя.

Наприклад, викладач вузу І.Л. Сталькова описує випадок, коли студенти попросили не аналізувати з ними три існуючих у науці підходи до вирішення питання, а "продиктувати один – правильний". Якщо викладач поспішить задовольнити прохання, спілкування відбудеться на рівні "Дитина – Батьки". Суттю "виховання" буде привчання студентів до лінощів, оскільки у них поступово формуватиметься впевненість, що у разі необхідності завжди хтось запропонує їм готову відповідь, повторивши яку, можна буде, не докладаючи жодних зусиль, отримати на іспиті хорошу оцінку. Якщо ж викладач змусить студентів проаналізувати наявні у науці варіанти, він "виведе" їх на рівень спілкування "Дорослі – Дорослий". Студенти привчатимуться мислити самостійно, у них формуватиметься звичка працювати і долати труднощі. Легко помітити, що мета виховання досягається, коли між педагогом і вихованцем переважає спілкування на рівні "Дорослий – Дорослий". Навчити людину з дитинства застосовувати на практиці означений механізм та спілкуватися з нею на вказаному рівні – означає допомогти їй опанувати основами ділового спілкування.

Три зазначених способи визначення ефективності виховного процесу функціонують як механізми контролю й коригування і паралельно як механізми організації виховної роботи та механізми налагодження міжособистісних взаємин при діловому спілкуванні.

Наведена інформація потрібна батькам, вчителям, вихователям, соціальним педагогам, гувернерам. Адже розуміння вад характеру дитини та причин їхньої появи допоможе обрати правильний шлях для її виховання.

 
<<   ЗМІСТ   >>