Повна версія

Головна arrow Педагогіка arrow Педагогіка сімейного виховання

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

Гра. Стадії гри. Помилки батьків при організації* дитячої гри. Види іграшок

Гра має важливе значення в житті дитини, має те саме значення, яке в дорослого має діяльність, робота, служба. Яка дитина в грі, така з багатьох поглядів вона буде в роботі, коли виросте. Тому виховання майбутнього діяча відбувається насамперед у грі. І всю історію окремої людини як діяча і працівника можна показати в розвитку гри і поступовому переході її у роботу. Цей перехід відбувається дуже повільно. В наймолодшому віці дитина переважно грається, її робочі функції дуже незначні й не виходять за межі найпростішого самообслуговування: вона починає самостійно їсти, вкриватися ковдрою, надягати штанці. Але навіть і в цю роботу дитина вносить ще багато гри. В добре організованій сім'ї ці робочі функції поступово ускладнюються, дитині доручається складніша робота, спочатку тільки з метою самообслуговування, а потім і така робота, яка має значення для всієї сім'ї. Але гра в цей час є головним заняттям дитини, найбільше її захоплює, цікавить. У шкільному віці робота вже займає дуже важливе місце, вона зв'язана із серйознішою відповідальністю, вона зв'язана і з певнішими і яснішими уявленнями про майбутнє життя дитини, це вже така робота, яка близько стоїть до громадської діяльності. Але і в цей час дитина ще дуже багато грається, любить гру, їй навіть доводиться переживати досить складні колізії, коли гра здається настільки симпатичнішою, ніж робота, що хочеться відкласти роботу й погратися. Якщо такі колізії виникають, це значить, що виховання дитини у грі та в робочих функціях відбувалося неправильно, що батьки допустили якість перегини. З цього вже видно, яке важливе значення має керівництво грою дитини. В житті ми зустрічаємо багато дорослих людей, що давно закінчили школу, але в яких любов до гри переважає над любов'ю до роботи. Сюди треба зарахувати всіх людей, які занадто активно ганяються за розвагами, які забувають про роботу заради хорошої, веселої компанії. До такої категорії людей треба зарахувати й тих, що позують, задаються, фіглярують, брешуть без будь-якої мети. Вони принесли з дитинства в серйозне життя ігрові настанови, у них ці настанови не були правильно перетворені в робочі настанови, – це значить, що вони погано виховані, і це погане виховання відбувалося переважно в неправильно організованій грі.

Щоб керувати грою дитини та виховувати її у грі, батьки повинні добре подумати над питанням про те, що таке гра і чим вона відрізняється від роботи. Якщо батьки не подумають над цим питанням, не розберуться в цьому як слід, вони не зможуть керувати дитиною і губитимуться в кожному окремому випадку, більше псуватимуть дитину, ніж виховуватимуть.

У кожній хорошій грі є насамперед робоче зусилля й зусилля думки. Якщо ви купите дитині заводну мишку, цілий день будете заводити її та пускати, а дитина цілий день дивитиметься на цю мишку й тішитиметься, – в цій грі не буде нічого хорошого. Дитина в цій грі залишається пасивною, вся її участь полягає в тому, що вона тільки дивиться. Якщо дитина займатиметься тільки такими іграми, із неї виросте пасивна людина, що лише звикла дивитися на чужу роботу, людина, позбавлена ініціативи й незвична творити в роботі нове, незвична перемагати труднощі. Гра без зусилля, гра без активної діяльності – завжди погана гра.

Гра дає дитині радість. Це буде або радість творчості, або радість перемоги, або естетично – радість якості. Таку саму радість дає й хороша робота.

Чим же все-таки відрізняється гра від роботи? Ця різниця полягає тільки в одному: робота: – це участь у громадському виробництві,

у створенні матеріальних, культурних, інакше кажучи, суспільних цінностей. Гра не має такої мети, громадських цілей вона безпосередньо не стосується, але вона стосується їх посередньо: вона привчає людину до тих фізичних і психічних зусиль, які потрібні для роботи.

Тепер уже ясно, чого ми повинні вимагати від батьків у керуванні дитячою грою. Перше – це стежити, щоб гра не стала єдиним прагненням дитини, щоб не захоплювала її на шкоду громадської мети. Друге – щоб у грі виховувалися ті психічні та фізичні навички, які потрібні для роботи.

Дитяча гра проходить кілька стадій розвитку, і в кожній стадії потрібний особливий метод керівництва. Перша стадія – це час кімнатної гри, час іграшки. Перша стадія характеризується тим, що дитина воліє гратися сама, рідко допускає участь одного-двох товаришів. У ці роки дитина любить гратися своїми іграшками і неохоче грається іграшками чужими. У цій стадії саме розвиваються особисті здібності дитини. Не слід боятися, що, граючись сама, дитина виросте егоїстом, треба давати їй можливість гратися на самоті, але треба стежити, щоб ця перша стадія не затяглася, щоб вона вчасно перейшла в другу стадію.

У деяких дітей раніше, в інших пізніше – це переважання гри на самоті починає переростати в інтерес до товаришів, до групової гри. Треба допомогти дитині з найбільшою користю зробити цей досить важкий перехід. Потрібно, щоб розширення кола товаришів відбувалося в умовах найбільш сприятливих. Звичайно, цей перехід відбувається у вигляді підвищення інтересу дитини до рухливих ігор на свіжому повітрі, до ігор у дворі. Ми вважаємо найкращим таке становище, коли в групі дітей у дворі є одна старша, яка користується загальним авторитетом і виступає як організатор молодших.

Друга стадія дитячої гри важча для керівництва, бо в цій стадії діти уже не граються на очах батьків, а виходять на ширшу громадську арену. Друга стадія триває до 11-12 років, захоплюючи частину шкільного часу.

Школа дає ширшу компанію товаришів, ширше коло інтересів і важчу арену, зокрема, для ігрової діяльності, зате вона дає і готову, чітку організацію, певний і точніший режим і, найголовніше, допомогу кваліфікованих педагогів. У другій стадії дитина виступає як член суспільства, але суспільства ще дитячого, яке дає і те, й інше, школа і є формою переходу до третьої стадії гри.

На цій третій стадії дитина вже виступає як член колективу, до того ж колективу не тільки ігрового, але й ділового, навчального. Тому і гра в цьому віці набуває чіткіших колективних форм і поступово стає грою спортивною, тобто зв'язаною з певною фізкультурою метою, правилами і, найголовніше, – із поняттями колективного інтересу і колективної дисципліни.

На всіх трьох стадія розвитку гри вплив батьків має велике значення. Звичайно, на першому місці щодо значення цього впливу треба поставити першу стадію, коли дитина ще не є членом іншого колективу, крім сімейного, коли, крім батьків, часто й немає інших керівників. Але на інших стадіях вплив батьків може бути дуже великий і корисний.

Найголовніше в дитячій грі добитись ось чого:

  • • щоб дитина справді гралася, творила, будувала, комбінувала;
  • • щоб не кидалася від одного завдання до другого, не закінчивши першого, щоб доводила свою діяльність до кінця;
  • • щоб у кожній іграшці вона вбачала певну, потрібну для майбутнього цінність, зберігала її, дбала про неї. В іграшковому царстві завжди повинен бути цілковитий порядок, треба робити ремонт, якщо він важкий, то з допомогою батьків.

Особливу увагу повинні звернути батьки на ставлення дитини до іграшки. Дитина не повинна ламати іграшку, повинна любити її, але не повинна і дуже страждати, якщо вона зіпсувалась або поламалася. Цієї мети буде досягнуто, якщо дитина справді звикла вважати себе хорошим хазяїном, якщо вона не боїться окремих пошкоджень і почуває себе в силі виправити біду. Завдання батька і матері – завжди допомогти дитині в таких випадках, підтримати її у розпачі, довести їй, що людська винахідливість та праця завжди можуть врятувати становище.

Гра має важливе значення в житті людини, вона є підготовкою до праці й повинна поступово замінятися працею.

Багато батьків не звертають достатньої уваги на керування грою й залишають дитину саму на себе, або оточують її зайвим піклуванням і зайвими іграшками.

Батьки повинні застосовувати різні методи на різних стадіях гри, але завжди повинні давати дитині можливість самодіяльності і правильного розвитку її здібностей, не відмовляючи водночас допомогти їй у важких випадках.

На другій і третій стадіях треба вже керувати не стільки грою, скільки ставленням до інших людей та до свого колективу.

 
<<   ЗМІСТ   >>