Повна версія

Головна arrow Педагогіка arrow Педагогіка сімейного виховання

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

Виховання громадянина-патріота в сім'ї

В.О. Сухомлинський, розвиваючи ідеї А.С. Макаренка, збагатив радянську педагогіку новими формами високоідейних ритуалів і традицій, показав чудові зразки й способи організації естетичного і патріотичного виховання учнів. Василь Олександрович Сухомлинський вважав, що Батьківщина починається із сім'ї, що найважливіші риси і якості радянського громадянина-патріота зароджуються в сімейному вихованні, що діти – продовження не тільки нашого роду, а й нашого соціального ладу, наших завоювань і благородних намірів. Ідея вірності і відданості Батьківщині стає переконанням лише тоді, коли Батьківщина постає перед дитиною в ореолі героїчного і прекрасного. Переживання краси героїчного – це духовна сила, що возвеличує людину в її очах. Це нова проблема в теорії і практиці виховання, що потребує пильної уваги дослідників.

У Павлиській середній школі В.О. Сухомлинським були створені прекрасні традиції, звичаї, що сприяли формуванню високих моральних якостей у школярів, згуртовували дитячий колектив, створювали сприятливу психологічну атмосферу в дитячих групах і колективах. Це передусім культ героїв війни і мирної праці, традиційне вшанування пам'яті тих, хто віддав своє життя за визволення і незалежність нашої Батьківщини. Це не тільки урочисте проведення пам'ятних днів, а й повсякденна практична діяльність – догляд за могилами воїнів-героїв, праця в Музеї Слави, створення Алеї Героїв, участь у відтворенні історичних подій героїчного минулого, допомога інвалідам війни і праці тощо.

У системі роботи Павлиської середньої школи ці традиції і звичаї входили в життя вже з самого початку навчання дитини в школі, коли вона своїми руками прикрашала обеліски, висаджувала і доглядала квіти на братських могилах, виготовляла пам'ятні подарунки знатним трудівникам. Активна участь у громадських справах старших школярів, освоєння пустирів і запущених ділянок землі, боротьба з ерозією грунту, насадження лісозахисних смуг, парків, садів, участь у збиранні врожаю, урочисте відзначення свята Першого Снопа і Першого Хліба – все це сприяло не тільки створенню в дитячому колективі культу величного і героїчного, але й культу праці, вихованню поважного ставлення до праці, високої пошани і поваги до трудівників.

Виховання дітей засобами природи

В.О. Сухомлинский надзвичайно любив природу, тому в численних своїх працях пропагував вивчення природи як величезного значення виховний фактор. Природа сама собою не виховує. Марно було б, залишивши людину наодинці з природою, чекати, що вона під її впливом стане розумною, морально прекрасною, доброю і непримиренною до зла. Виховує тільки активне взаємодіяння людини з природою.

В.О. Сухомлинский широко використовував у своїй педагогічній роботі "уроки мислення" серед природи, які умовно можна поділити на два види:

  • – логічного типу, які спрямовані на формування системи наукових знань про закономірності розвитку природи і розвиток пізнавальних здібностей дітей ("Живе і неживе", "Неживе пов'язане з живим", ,3се в природі змінюється", "Сонце – джерело життя");
  • – художнього типу, що сприяли розвиткові естетичних сприймань, емоційної пам'яті, образного мовлення ("Перший зимовий ранок", "Світ квітів серед зими", "Сонце після літнього дощу", "Веселка над річкою", "Дванадцять відтінків вбрання осіннього лісу – як їх назвати").

Постійне спілкування з природою і взаємодія з нею стає істотною стороною виховного процесу. Природа впливає на всебічний розвиток дітей.

"Привести дітей на луг, сказати їм: "Подивіться, як красиво!" Діти можуть відповісти, що так, красиво, але це зовсім не означає, що їх зачепила ця краса. Сухомлинский розказує, що іноді доводиться чекати протягом років, поки раптом, в якийсь день, в якусь мить, при якихось збігах обставин і настроїв серце дитини затремтить, переповниться щастям... Треба чекати, вірити в дитину і тоді вона полюбить прекрасне".

Те, що людина любить природу, само по собі теж не є показником вихованості. Роль природи в моральному вихованні не можна перебільшувати, ідеалізувати, розглядати поза зв'язком з духовним світом людини. Виховна роль природи залежить від того, в ім'я чого живе людина, в чому вона вбачає добро і зло, до чого вона прагне, які її ідеали. Роль природи як вихователя в кінцевому підсумку визначається взаємодіянням людини з природою.

В.О. Сухомлинский стверджував, що завдання вихователя полягає в тому, "щоб відкрити перед кожним вихованцем усі джерела, якими живиться могутнє почуття любові до Батьківщини. Це й природа рідного краю, і мати з батьком, і рідне село, місто, колгосп, де працюють батьки". "Від почуття прив'язаності до рідного куточка – материнської колиски, верби, що схилилася над ставком, родючого поля – до розуміння історичних доль народів, – такими джерелами повинна живитися душа нашого вихованця, щоб в ній, як у краплі води, в мініатюрі відобразився портрет народу".

В.О. Сухомлинський писав: "Світ дитини – це насамперед природа, яка оточує її в дитинстві, піклування матері і батька, казка, пісня. Спогади про цей світ складаються на все наступне життя, надають емоційного забарвлення усім прагненням, помислам, поривам.

Входячи в життя дитини з першими відчуваннями, сприйняттями, поняттями, уявленнями, природа стає для неї наочним мірилом цінностей, джерелом багатств. У цьому факті закладено величезні можливості становлення гармонійної, всебічно розвиненої людини.

Загалом В.О. Сухомлинський обгрунтовував роль природи в навчальному процесі за такими напрямками:

  • 1. Активна діяльність учнів у пізнанні природи: "Світ природи стає невичерпним джерелом знань завдяки тому, що знання надходять у дитячу душу складним шляхом: через руки, через працю, через взаємовідносини з іншими людьми, через почуття і переживання, які забарвлюють діяльність".
  • 2. Спілкування з природою для розвитку розумових здібностей, допитливості, працелюбності: "... ми намагаємося якнайбільше ввести дітей у світ праці серед природи, саме там, де і в явищах природи, і в людській праці безліч проблем, питань, таємниць".
  • 3. Використання методів викладання і навчання учнів: "...так зване проблемне викладання і вивчення матеріалу починається в активній взаємодії з природою. Якщо я хочу, щоб мислення дітей було особливим, інтенсивним, щоб у них виникло багато запитань (а чим більше відкривається незрозумілого під час осягнення зрозумілого, тим допитливішою стає людина), ми ідемо з дітьми в сад, на ділянку, у теплицю і засукуємо рукава".

Природа впливає на всебічний розвиток дітей. У системі Сухомлинського велика роль приділяється природі як об'єкту пізнання, сфері активної діяльності, відчутнішої частини дитячого життя. Разом з тим В.О. Сухомлинский дійшов висновку, що природа сама собою не виховує, а виховує тільки активна взаємодія людини з природою.

Сухомлинский спочатку учить відчувати красу природи, потім красу мистецтва і нарешті підводить вихованців до розуміння вищої краси: краси людини, її праці, її вчинків і життя. Ні в чому вчителю не доводиться бути таким терплячим, як у вихованні відчуття краси. Виховання відчуттів – найважче в роботі педагога.

 
<<   ЗМІСТ   >>