Повна версія

Головна arrow Педагогіка arrow Педагогіка сімейного виховання

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

"Серце віддаю дітям" – книга творчості та безцінних педагогічних ідей педагога-гуманіста В.О. Сухомлинського

Розбудова української держави неможлива без інтелектуально і творчо обдарованих громадян, саме тому Указом Президента України 2013 рік оголошено Роком дитячої творчості.

Сьогодення вимагає від педагогів переосмислення багатьох освітніх питань. Те, що сьогодні ми називаємо інтерактивною методикою, В.О. Сухомлинский впроваджував багато років тому – тоді й слова такого не було. Тому нині є актуальним звернення до гуманістичних основ педагогічної спадщини В.О. Сухомлинського. Особливо доцільно звернути увагу на його новаторські здобутки – це школа радості, школа під блакитним небом, уроки мислення серед природи, бесіди з людинознавства, що описуються у книзі "Серце віддаю дітям". Як прекрасно, що зв'язок з минулим можна отримати через книги, які залишилися нам у спадок. Мені не пощастило зустрітися віч-на-віч з педагогом-гуманістом. Але його книги, безмежний океан думок! Це найбільший подарунок для мого серця. Вдумайтеся у фразу "Серце віддаю дітям" – нею сказано все. Таким має бути вчитель. І таким був Василь Сухомлинский – вчитель із маленької сільської школи на Кіровоградщині.

У праці "Серце віддаю дітям" педагог оригінально розглядав проблеми організації навчально-виховного процесу з учнями молодшого шкільного віку. За рік до систематичного навчання у Павлиській середній школі взяли на облік 6-річних дітей. Це було потрібно, щоб пізнати кожну дитину, глибоко вивчити індивідуальні особливості її сприймання, мислення і розумової праці.

В.О. Сухомлинський вважав: перш ніж давати знання, треба навчити дітей думати, сприймати, спостерігати. За цей же час треба добре вивчити індивідуальні особливості здоров'я майбутнього першокласника. Ці завдання педагог успішно вирішував у "школі радості" – об'єднанні дошкільнят. Заняття під блакитним небом, де здійснювалися мандрівки в природу, – джерело мислення й мови, розвиток думок, почуттів, бажань, поглядів засобами казки, оповідань, подорожі до першоджерел живого слова, у світ праці, створення куточку мрії, турбота про живе і прекрасне, – ці та інші знахідки талановитого педагога збагатили арсенал виховних засобів багатьох вчителів і вихователів дошкільних закладів.

У початковій школі педагог домагався того, щоб навчання було частиною багатого духовного життя, яке б сприяло розвитку дитини, збагачувало її розум. Він категорично засудив навчання, що зводиться до тренування пам'яті, зубріння, механічного заучування та одноманітності.

Навчання в "зелених класах", складання книжок-картинок про природу, подорожі на природу, проведення уроків мислення, використання і розв'язування задач із "живого задачника", кімната казки, острів чудес, куточок краси, використання в духовному житті пісні, книжки, проведення свят Матері, троянд, польових квітів, праця в Саду Матері, написання дітьми оповідань, казок – все це знахідки педагога, які сприяють розумовому розвиткові дітей, засвоєнню духовних цінностей свого народу.

В.О. Сухомлинський спочатку вчить відчувати красу природи, потім красу мистецтва і нарешті підводить вихованців до розуміння вищої краси: краси людини, її праці, її вчинків і життя. Ні в чому вчителю не приходиться бути таким терплячим, як у вихованні почуття краси. Виховання почуттів – найважче в роботі педагога. Привести дітей в ліс, сказати їм: "Подивіться, як красиво!". Діти можуть відповісти, що так, красиво, але це зовсім не означає, що їх вразила ця краса.

В.О. Сухомлинский розповідає, що іноді доводиться чекати роками, доки раптом, у якийсь день, у якусь мить, при якихось обставинах і настроях серце дитини розмерзнеться, переповниться щастям. Треба чекати, вірити в дитину і тоді вона полюбить прекрасне.

Педагог широко використовував казки, оповіді, приказки і прислів'я, пісні, народні традиції і обряди у повсякденній вчительській роботі, у своїх творах показував їх доцільність у духовному зростанні учнівської молоді. Так, у праці иСерце віддаю дітям" він надає казці таку роль: "Діти розуміють ідею лише тоді, коли вона втілена у яскравих образах. Казка – благородне і нічим не замінне джерело виховання любові до Вітчизни. Патріотична ідея казки – в глибині її змісту, створені народом казкові образи, що живуть тисячоліття, доносять до серця і розуму дитини могутній творчий дух трудового народу, його погляди на життя, ідеали, прагнення. Казка виховує любов до рідної землі вже тому, що вона – творіння народу". Така ж висока оцінка у вихованні дітей дається народній пісні та традиціям.

В.О. Сухомлинский, працюючи з дітьми, переконався, що "Творчість не приходить до дітей з якогось натхнення. Творчості треба вчити". Головна характеристика творчості – створення нового. Бути творчою людиною означає в усе навколо вносити своє, індивідуальне, унікальне, оригінальне й неповторне. Для цього потрібно вміти виходити за узвичаєні рамки, не боятися мислити, уявляти, фантазувати. В.О. Сухомлинский вмів це робити і через свої праці навчає нас. "На любові до дітей тримається світ". В усі епохи кращі педагоги саме цю думку вважали головною в справі виховання. Василь Олександрович Сухомлинский був з їхнього числа. "Що саме головне було в моєму житті? Без роздумів відповідаю: любов до дітей" – так писав він у головній книзі свого життя "Серце віддаю дітям". І назва її зовсім не красивий літературний зворот, а чиста правда.

"Любов до дитини в нашій спеціальності – це плоть і кров вихователя як сили, здатної впливати на духовний світ іншої людини. Педагог без любові до дитини – все одно, що співак без голосу, музикант без слуху, живописець без відчуття кольору" – зазначав В.О. Сухомлинский.

 
<<   ЗМІСТ   >>