Повна версія

Головна arrow Право arrow Адміністрування наркоконтролю в Україні

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

Особливості адміністративно- правового регулювання адміністрування наркоконтролю

Поняття та система джерел адміністрування наркоконтролю

В Україні питання адміністративно-правового регулювання адміністрування наркоконтролю регламентують більш ніж 100 нормативно-правових актів. Адмінстративно-правове регулювання адміністрування наркоконтролю полягає у дії за допомогою правових норм та інших юридичних засобів на поведінку осіб з метою упорядкування, охорони та розвитку суспільних відносин. У юридичному аспекті адміністративно-правове регулювання адміністрування наркоконтролю – це здійснюване за допомогою спеціальних юридичних засобів упорядкування суспільних відносин, що включає їх юридичне закріплення, охорону, контроль за їх стабільністю та відновлення у випадку порушення. Від ефективності адміністративно-правового регулювання адміністрування наркоконтролю залежить наркотична ситуація в Україні.

Нормативно-правові акти, що регулюють адміністрування наркоконтролю, умовно поділити на три групи. До першої групи відносяться нормативні акти, що видаються вищими органами державної влади України, у яких містяться, як правило, норми загального характеру. До них слід віднести: Конституцію України, міжнародні документи, закони, укази і розпорядження Президента України, постанови Верховної Ради України, постанови і розпорядження КМ України, рішення місцевих адміністрацій. Другу групу утворюють акти відомчого характеру (МОЗ України, МВС України, ДСКН України, спільними актами різних міністерств), які більш конкретно регламентують адміністрування наркоконтролю, а третю групу норм, – акти органів місцевого самоврядування.

Статтею 49 Конституції України закріплено, що "кожен має право на охорону здоров'я, медичну допомогу"[1]. Законодавство України у сфері адмініструванні наркоконтролю становить цілісну систему правових норм. Відомо, що найважливішою ознакою системи є структурованість.

Отже, для розуміння системи законодавства у сфері контролю за наркотичними засобами, психотропними речовинами і прекурсорами потрібно насамперед з'ясувати її ієрархію, яка формується на основі юридичної сили чинних нормативних актів, і в основному визначається системою органів державної влади України та управління. Серед національних правових джерел адміністративно-правового регулювання контролю за обігом наркотичних засобів в Україні виділяють а) нормативно-правовий акт, б) нормативний-правовий договір, в) правовий звичай, г) правовий прецедент (судовий і адміністративний).

Для даних джерел характерна класифікація шляхом ділення на дві групи, а саме: а) національні та б) міжнародно-правові. Група міжнародно-правових джерел такого регулювання включає угоди (договори) різного рівня та юридичної сили. Першими серед національних джерел правового регулювання адміністрування наркоконтролю слід назвати нормативні акти. Дана група правових джерел досить значна. Всі вони утворюють нормативно-правовий масив, на основі якого в Україні здійснюється адміністративно-правове регулювання адміністрування наркоконтролю.

До міжнародно-правових джерел адміністративно-правового регулювання адміністрування наркоконтролю відносяться конвенції, а також дво- та багатосторонні угоди, укладені або визнані Україною.

Початок контролю за розповсюдженням наркотиків за допомогою правових норм відносяться до рубежу XIX–XX століть. Першим кроком у цьому напрямі було скликання Шанхайської опіумної комісії, яка проходила в Шанхаї з 5 по 26 лютого 1909 р. за участю представників Китаю, Росії, Італії, Нідерландів, Персії, Португалії та Сіаму. На засіданнях опіумної комісії головним чином обговорювалися питання, що відносяться до міжнародної торгівлі опієм, висловлювалися думки про необхідність регулювання торгівлі опієм та поступового її обмеження. Це був початок міжнародного контролю за поширенням наркотичних засобів.

Процес встановлення міжнародного контролю над наркотиками відбувався всі роки поточного сторіччя, починаючи з першої в історії конвенції про наркотики, виробленої на міжнародній конференції з опіуму в Гаазі (1912 р.). У ній брали участь дванадцять держав: Росія, Португалія, Персія, Нідерланди, Японія, Італія, Англія, Франція, Китай, США, Німеччина, Індія. Всі учасники конференції взяли на себе зобов'язання прийняти законодавчі акти, спрямовані на здійснення контролю над виробництвом і поширенням опіуму-сирцю, і обмежити кількість об'єктів через які буде здійснюватися транспортування опіуму. Крім того, учасники конференції вперше зобов'язалися взяти під правовий контроль виробництво і торгівлю кокаїном, морфіном, героїном, медичним опіумом, а також їх похідними.

Усесвітня антинаркотична діяльність, що набирала темпів, привела до прийняття Міжнародної конвенції з опіуму 1925 р. і створення Центрального постійного комітету з опіуму. Через шість років у Женеві 13 червня 1931 р. підписана і в 1933 р. вступила в дію міжнародна Конвенція з обмеження виробництва й регулювання розподілу наркотичних засобів, було сформовано Контрольний орган з наркотичних засобів. В ній, крім іншого, вперше зроблено спробу оцінити світові потреби в наркотиках як лікарських засобів та об'єктів дослідження. 28 червня 1936 р. в Женеві була укладена Конвенція про боротьбу з незаконним обігом небезпечних лікарських засобів.

Усі три конвенції прийнято в Женеві завдяки політичним зусиллям Ліги Націй. Вони мали позитивні наслідки – згідно з ними: а) було введено систему статистичного контролю дозволів на імпорт і експорт наркотиків; б) обмежено світове виробництво наркотиків до обсягу, що задовольняє медичні й наукові потреби; в) обгрунтовано встановлення суворих заходів щодо покарання осіб, які задіяні в незаконному обігу наркотиків.

Зі створенням Організації Об'єднаних Націй (далі – ООН), після Другої світової війни, повноваження й функції, що раніше виконувала Ліга Націй, Протоколом 1946 року взяла на себе ООН. Наступні протоколи ООН (1948 р. і 1953 р.) передбачали міжнародний і національний контроль за обігом не тільки наркотиків рослинного походження, як це мало місце в попередні десятиліття, але й деяких синтетичних препаратів, що викликають звикання. Право на експорт опію надавалося тепер обмеженому списку держав. В ООН, де на відміну від Ліги Націй авторитет СРСР був високий, а участь (РРФСР, Білоруська РСР, Українська РСР) дуже представницькою, становище змінилося, наша країна посіла в глобальній політиці щодо контролю над наркотиками одне з перших місць.

Міжнародна система контролю над наркотиками, сформована в 1940-1950-і роки з урахуванням розвитку світового співтовариства, потребувала істотного відновлення. Кардинально її було модернізовано 1961 року внаслідок прийняття Єдиної Конвенції 1961 р. про наркотичні засоби. Центральний постійний комітет з опіуму й Контрольний орган із наркотичних засобів об'єднались у відомий нині Міжнародний комітет із контролю над наркотиками (далі – МККН). В ООН засновано й інші організаційні структури, але вищим органом у цій галузі є Комісія з наркотичних засобів Економічної та Соціальної Ради ООН (далі – Комісія).

Вкажімо, що міжнародне антинаркотичне законодавство складається з трьох основних конвенцій ООН про контроль над наркотиками а) Єдина конвенції 1961 р.; б) Конвенція 1971 р.; в) Конвенції 1988 р. Розглянемо основні положення конвенцій в сфері адміністрування наркоконтролю.

Так, згідно зі ст. 2 Єдиної Конвенції 1961 р. (Нью-Йорк, ЗО березня 1961 р.), заходам контролю підлягають наркотичні засоби, в залежності від того списку, в який вони включені (Список І, Список II, Список ІII або Список IV). Згідно зі ст. З Конвенції 1961 р. передбачена можливість зміни будь-якого з вищевказаних списків, в окремих випадках, коли будь – яка Сторона або ВООЗ нададуть Генеральному Секретареві ООН відповідні відомості. Якщо ВООЗ знаходить, що певна речовина ще не включена в якийсь із списків, проте може бути предметом зловживання і викликати аналогічні шкідливі наслідки, що й наркотичні засоби, які включені до Списку І або до Списку II, або може бути перетворена в наркотичний засіб, воно повідомляє про це у своєму висновку Комісії, яка може постановити, що дану речовину має бути додано до Списку І або до Списку І.

Якщо ВООЗ знаходить, що який-небудь препарат, в якому міститься речовина, що не здатна бути предметом зловживання і не може викликати шкідливих наслідків, і що міститься в ньому наркотичний засіб не може бути легко вилучено, то Комісія може додати цей препарат до Списку III. У випадку, якщо ВООЗ знаходить, що який – небудь наркотичний засіб, включений до Списку І, може бути предметом зловживання і може викликати шкідливі наслідки і що така здатність не компенсується істотними терапевтичними перевагами, якими не володіють інші речовини Комісія може внести цей наркотичний засіб в Список IV. Постанови Комісії затверджуються Радою.

Аналогічний порядок щодо психотропних речовин встановлений ст. 2 Конвенції 1971 р. Крім того, відповідно до Конвенції 1971 р. істотно розширена сфера охоплення системи міжнародного контролю над наркотичними засобами, в яку були включені галюциногени, такі, як ЛСД (діетиламід лізергінової кислоти) і мескалін; стимулятори, такі, як амфетаміни; та седативно-гіпнотичні засоби, наприклад, барбітурати.

Згідно зі ст. 21 Єдиної Конвенції 1961 р. загальній кількості кожного наркотичного засобу, виготовленого і ввезеного будь-якою країною або територією протягом будь-якого року, не повинна перевищувати суми кількостей: а) спожитих для медичних і наукових цілей; б) використаних для виготовлення інших наркотичних засобів, препаратів, включених до Списку III, і речовин, на які не поширюється Єдина Конвенція 1961 р; в) вивезених засобів; г) доданих до складських запасів з метою доведення таких до дозволенного рівня; д) та придбаних для спеціальних цілей.

У ст. 29 Єдиної Конвенції 1961 р. встановлено, що виготовлення наркотичних засобів здійснюється за ліцензіями (за винятком випадків, коли виготовлення здійснюється державними підприємствами). Сторони Конвенції зобов'язані контролювати: а) всіх осіб і підприємства, що виготовляють наркотичні засоби; б) підприємства і приміщення, в яких таке виготовлення може мати місце; в) вимагати, щоб виготовлювачі наркотичних засобів отримували періодичні дозволи з точним зазначенням видів і кількостей наркотичних засобів, які вони мають право виготовляти.

Сторони не повинні допускати зосередження в руках виготовлювачів кількостей наркотичних засобів, що перевищують кількості, необхідні для нормальної діяльності підприємства. Аналогічні положення і щодо психотропних речовин містить ст. 8 Конвенції 1971 р.

У відповідності зі ст. ЗО Єдиної Конвенції 1961 р, та ст.ст. 8-10 Конвенції 1971 р, торгівля цими засобами і речовинами, їх розподіл також повинне здійснюватися за ліцензіями (за винятком державних підприємств). Крім вищезгаданих заходів контролю, Сторони зобов'язані вимагати пред'явлення медичних рецептів для доставки або видачі наркотичних засобів, або психотропних речовин окремим особам (крім випадків здійснення дозволених терапевтичних функцій). Сторони повинні вимагати, щоб на етикетках, під якими наркотичні засоби надходять у продаж, точно вказувалося в одиницях ваги чи у відсотках вміст наркотичних засобів (вимога може не застосовуватися до наркотиків, які відпускаються за рецептом лікаря).

У відповідності зі ст. 31 Єдиної Конвенції 1961 р. та ст. 12 Конвенції 1971 р., Сторони повинні контролювати за допомогою ліцензій ввезення та вивезення наркотичних засобів і психотропних речовин; всіх осіб і підприємства, що здійснюють таке ввезення або вивезення, вимагати отримання окремого свідоцтва на ввезення або дозволу на вивезення для кожного випадку. Перед видачею дозволу на вивіз, Сторони вимагають подання ввізного свідоцтва, виданого владою країни, яка ввозить, в якому повинно бути засвідчено, що ввезення зазначеної в ньому наркотичного засобу або психотропної речовини дозволений.

У ст. 4 Конвенції 1971 р. встановлено, що стосовно психотропних речовин (крім включених до Список І), Сторони можуть дозволити: а) особам, які подорожують з однієї країни в іншу, мати при собі для особистого користування невелику кількість препаратів (кожна Сторона має право упевнитися в тому, що вони отримані законним шляхом); б) використання таких речовин в промисловості для виготовлення не психотропних речовин, застосування до них заходи контролю, до тих пір, поки дані психотропні речовини не придбають такого стану, при якому практично не буде мати місце зловживання цими речовинами або їх вилучення; в) використання таких речовин – при дотриманні відповідних заходів контролю.

Зазначимо, що механізм міжнародного контролю був спрощений злиттям Центрального комітету з опію і Контрольного органу з наркотичних засобів та створенням на їх основі МККН, який згодом став здійснювати контроль і над психотропними речовинами та прекурсорами. Завдяки запровадженню спеціальних положень про лікування та реабілітацію наркоманів і токсикоманів було внесено новий елемент у боротьбу із зловживанням наркотиками та психотропними речовинами (ст. 38 Єдиної конвенції 1961 р.; ст. 27 Конвенції 1971 р.; п.п. 2,4 ст. З Конвенції 1988 р.).

Конвенції ООН з наркотиків мають велике практичне значення, а саме: а) вводять по всьому світу адміністративний контроль за обігом цілого ряду небезпечних для здоров'я засобів, що викликають залежність; б) становлять єдину основу для законодавства з наркотиків у більшості країн; в) є перешкодою для неконтрольованої торгівлі наркотиками; г) слугують юридичною основою для міжнародної співпраці поліції та митних служб; д) підтримують систему збору даних про стан справ, що стосується наркоситуації; е) пропонують шляхи для обміну досвідом про те, як відбувається зловживання різними оп'яняючими речовинами, про небезпечні для здоров'я наслідки, про нові форми зловживання; а також, що є перешкодою на шляху зусиль деяких країн легалізувати наркотики як засіб насолоди.

У 1998 році було прийнято політичну декларацію двадцятої спеціальної сесії Генеральної Асамблеї ООН, що присвячена спільній боротьбі з всесвітньою проблемою наркотиків, висловлено глибоку стурбованість зв'язками між незаконним виробництвом наркотиків, їх обігом та діяльністю терористичних груп, злочинців й транснаціональної організованої злочинності, і заявлено про свою тверду рішучість зміцнити співпрацю держав-учасниць ООН відповідь на ці загрози.

Зокремо, даною політичною декларацією; 1) завалено, рішення, що закликає до прийняти або зміцнення національне законодавство і програми направлені на здійснення Плану дій по боротьбі з незаконним виготовленням і обігом стимуляторів амфетамінової групи і їх прекурсорів, а також зі зловживанням ними; 2) визначено, що потрібно приділяти особливу увагу заходам з контролю над прекурсорами; 3) зобов'язано сприяти розвитку багатосторонньої, регіональної, субрегіональної і двосторонньої співпраці між судовими і правоохоронними органами в боротьбі зі злочинами, які пов'язані з наркотиками, відповідно до заходів, направлених на розширення співпраці в правоохоронній області; 4) закликано держави провести моніторинг здійснення тих заходів, які потребують вдосконалення; 5) підтверджено необхідність застосування комплексного підходу до викорінювання незаконних наркомістких культур.

Стосовно прекурсорів. Так, У Лакхнау з 1 по 5 лютого 1999 року відбувалася зустріч представників держав – членів з незаконного обігу наркотиків на Близькому і Середньому Сході, де вирішувались пов'язані з цим питанням, щодо забезпечення одноманітності заходів контролю відносно міжнародної торгівлі прекурсорами, встановлення відповідно до внутрішнього законодавства кожної країни мінімальної одноманітної процедури приведення в дію таких заходів контролю. Для досягнення цієї мети необхідно здійснити наступні кроки: а) відносно міжнародної торгівлі всіма речовинами, включеними в таблицю І Конвенції 1988 року, включеними в таблицю II, заходи контролю повинні прийматися компетентними органами в усіх державах; усі імпортери і експортери повинні повідомляли їх про кожну операцію до початку постачання та надавати докладні дані про партнера в іншій країні, зокрема назву торговельного партнера, спосіб платежу і підтвердження дозволу, виданого компетентним органом такої країни; після отримання такого повідомлення компетентний орган країни-експортера повинен направити попереднє повідомлення про експорт компетентний орган країни-імпортера; кожен уряд повинен чітко визначити компетентний орган, що відповідає за міжнародну торгівлю, і повідомити про такий орган.

Держави-члени ООН зобов'язуються керуватись в своїй діяльності Декларацією про керівні принципи скорочення попиту на наркотики. Програми скорочення попиту повинні грунтуватися: 1) на регулярній оцінці характеру і масштабів споживання наркотиків і зловживання ними, а також пов'язаних з наркотиками проблем серед населення; 2) охоплювати всі сфери профілактичної діяльності – від запобігання початковому споживанню наркотиків до зменшення негативних наслідків для здоров'я і соціальних наслідків зловживання; 3) використовувати партнерський підхід, що передбачає участь усієї громади та має вирішальне значення для точної оцінки проблеми, виявлення ефективних методів її розв'язання, а також для розробки і здійснення відповідної політики і програм; 4) зусиллях по скороченню попиту, які повинні бути складовою частиною більш загальних програмних заходів в області соціального забезпечення та охорони здоров'я і програм профілактичної освіти; 5) розроблятися з урахуванням потреб населення в цілому, а також конкретних груп населення, та з приділенням особливої уваги молоді.

Крім того, правовою основою міжнародного співробітництва українських органів з відповідними органами іноземних держав щодо наркотиків є ратифіковані Верховною Радою України міжнародні багатосторонні і двосторонні договори держави.

Розглянемо двосторонні договори в сфері адміністрування наркоконтролю. Висловлюючи занепокоєння збільшенням масштабів незаконного переміщення наркотиків, прагнучи об'єднати зусилля у проведенні спільних дій, спрямованих на забезпечення громадського порядку і безпеки в своїх державах домовились в 1989 році Уряд СРСР та Уряд Канади про: 1) скоординовані дії щодо пересування між територіями двох країн засобів транспорту, вантажів та осіб, які використовуються в незаконному обороті наркотиків або беруть участь у ньому (ст. 2); 2) співпрацю митних, наглядових та правоохоронних органів обох країн з метою припинення незаконного пересування наркотиків через територію однієї країни або з території однієї країни на територію іншої країни; 3) обмін інформацією щодо спроб переміщення незаконних наркотиків на територію однієї з двох країн; 4) обмін даними, що відносяться до підозрюваних транзитних пасажирів; 5) обмін даними щодо перевізників або вантажів та їх маршрути і методи та тенденцій у незаконному обігу наркотиків (ст. 3).

В тому ж 1989 році Уряд СРСР та уряд США домовились про наступне: 1) обидві сторони будуть надавати один одному інформацію про підозрюваних або відомих осіб, які займаються незаконним обігом наркотиків, які прямують транзитом через територію однієї з двох сторін в іншу або нелегально ввозять наркотики на територію іншої сторони; 2) сторони будуть розглядати, у відповідності зі своїми національними законами та правилами, можливості взаємного застосування методу контрольованої поставки; 3) сторони будуть обмінюватися інформацією та спеціалістами та організовувати робочі зустрічі з методів, використовуваних для приховування вантажів незаконних наркотиків вчасно перетину кордонів; 4) сторони будуть обмінюватися інформацією про вантажі вихідних хімікатів, використовуваних для синтезу незаконних наркотиків і небезпечних речовин, що випливають з їхніх країн або через їх країни.

Уряд СРСР та Уряд Федеративної Республіки Німеччина в 1989 році заключили договір стосовно того, щоб за запитом повідомляти іншій стороні інформацію про методи, які застосовуються для незаконного транскордонного обігу наркотичних засобів (ст. 1) та з Урядом Французької Республіки про обмін інформацією про незаконне ввезення та вивезення наркотичних засобів, про шляхи міжнародного незаконного обігу і методи їх виявлення; 1) у цих цілях вони сприяють організації робочих зустрічей та обмін фахівцями; 2) обмінюються інформацією про методи виявлення джерел постачання незаконного обігу наркотичними засобами; 3) надають одна одній зразки нових наркотичних засобів, які використовуються в цілях зловживання; розглядають у відповідності зі своїм національним законодавством та правилами можливість взаємного використання методу контрольованої поставки (ст. 4).

В 1993 році Уряд України та Уряд Республіки Хорватія зобов'язались співробітничати та надавати одна одній допомогу в сфері боротьби з незаконним обігом наркотиків та підробкою документів, що дають право на перетинання державного кордону (ст. 1). Взаємне співробітництво здійснюється у таких формах: а) виконання запитів по цьому договору; б) обміну оперативно-розшуковою та матеріалами, відомостями про засоби проведення експертиз; в) обміну правовою та науковою інформацією; г) обміну досвідом роботи, сприяння професійній підготовці кадрів і науковим дослідженням (ст. 1).

У 1996 р Урядом Сполученого Королівства Великої Британії і Північної Ірландії, де сторони, відповідно до Угоди, надають одна одній допомогу у проведенні розслідування та процесуальних дій у боротьбі з незаконним обігом наркотиків, включаючи розшук, накладення арешту та конфіскацію доходів, одержаних від незаконного обігу наркотиків та вилучення знарядь такої діяльності (ст. 1).

В 1998 р. відзначився укладенням угоди між Урядом Російської Федерації та Урядом України, про те, що сторони будуть співпрацювати в області припинення незаконного обігу наркотиків і при необхідності проводити робочі зустрічі з метою обміну інформацією про: а) спроби контрабандного переміщення наркотиків на територію держави однієї зі сторін; б) застосовувані способи приховування наркотиків при перетині кордону, а також про методи їх виявлення; в) осіб, причетних до незаконного переміщення наркотиків, а також про виявлені маршрутах перевезення таких засобів та речовин; г) організацію обміну спеціалістами для вивчення технологій і методики припинення незаконного обігу наркотиків; д) результати досліджень з проблем боротьби з незаконним обігом наркотиків (ст. 3).

У 2000 році Уряд Латвійської Республіки та Кабінет Міністрів України заключили договір про наступне: 1) обмінюватись зразками наркотичних засобів природного та штучного походження, що використовуються для зловживання, а також технологією їх виготовлення в підпільних лабораторіях; 2) на основі свого національного законодавства здійснювати погоджені оперативні заходи, які спрямовані на: а) перекриття каналів контрабанди наркотичних засобів, психотропних речовин та прекурсорів; б) ліквідацію міжнародних груп, які займаються незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин та прекурсорів; в) проведення контрольованих поставок наркотичних засобів та психотропних речовин; 3) обмінюватись даними та досвідом стосовно методів діяльності та нових форм міжнародної злочинності (ст. 4).

В 2003 році КМ України та Урядом Республіки Таджикистан підписано Угоду згідно з якою, сторони будуть координувати свою національну політику та прагнути виступати з погодженими позиціями на міжнародних форумах з питань контролю за наркотиками (ст. 2). А також про: форми і методи виявлення і попередження джерел надходження наркотиків у незаконний обіг, каналів їх розповсюдження; методики виявлення розповсюджувачів і споживачів наркотиків; конкретні факти, події й осіб, які причетні до міждержавного незаконному обігу наркотиків; транспортні засоби, вантажі, поштові відправлення, маршрути, які використовуються злочинними наркогрупами в міждержавному незаконному обігу наркотиків; способи приховування наркотиків, які використовуються під час транспортування, та методи їх викриття, включаючи організацію прикордонного контролю; юридичних і фізичних осіб, організовані злочинні угруповання та інші формування, причетні до незаконного обігу наркотиків; нові види наркотиків, які з'являються в незаконному обігу, технології їх виготовлення та речовини, які використовуються при цьому тощо.

Важливу роль мають також багатосторонні договори в сфері обігу наркотиків. Так, у 1992 році підписано Угоду про співробітництво між міністерствами внутрішніх справ держав-учасниць СНД. Сторони домовились про: обмін оперативно-розшуковою, оперативно-довідковою і криміналістичною інформацією про: 1) конкретні факти, події та осіб, причетних до міждержавного незаконного обігу наркотиків; 2) транспортні засоби, вантажі, поштові відправлення, маршрути, які використовуються при міждержавному незаконному обігу наркотиків; 3) методи приховування та маскування, які застосовуються при транспортуванні і збуті наркотиків; 4) взаємодію у сфері контролю за легальним міждержавним обігом лікарських наркотичних препаратів; 5) міжнародний контроль хімічних речовин (прекурсорів), матеріали і обладнання, що застосовуються для виготовлення наркотиків (Ст. 1).

Крім того, сторони будуть направляти у сформований МВС Російської Федерації комп'ютерний банк даних інформацію про: а) факти вилучення наркотиків, що надійшли з інших країн; б) тих, хто займається збутом і перевізників наркотиків, які мають міжнародними зв'язками; в) джерела надходження в незаконний обіг цих засобів та речовин; г) канали надходження наркотиків в міжнародний незаконний обіг (ст. 3).

У 1994 році згідно Угоди про взаємодію та співробітництво митних служб Азербайджану, Вірменії, Бєлорусі, Грузії, Казахстану, Киргизстану, Молдови, Російської Федерації, Таджикистану, Туркменистану, Узбекистану та України у боротьбі проти незаконного обігу наркотиків домовились про використання: а) методу контрольованих поставок (ст. 11); б) обміну інформацією про нові види наркотиків, технології і місця їх виробництва, маршрути їх незаконного перевезення та способи їх приховування; в) інформації про зміни цін на наркотики в різних країнах і регіонах; г) відомості про принципи організації митного контролю за наркотиками, нові способи і методи їх виявлення (ст. 2). Така інформація повинна включати можливо повні дані, що дозволяють ідентифікувати відповідних осіб, транспортні засоби, вантажі і поштові відправлення (ст. 3).

В 2000 році підписано Угоду про співробітництво держав-учасниць СНД, де сторони приймають у межах національного законодавства необхідні заходи, що передбачають належне використання на основі взаємоприйнятних домовленостей методу контрольованої поставки наркотиків та прекурсорів, з метою виявлення осіб, які беруть участь у їх незаконному обігу, та їх кримінального переслідування (ст. 11).

У 2002 році відповідно до рішення Концепції співробітництва держав-учасниць СНД важливим є вдосконалення прикордонного співробітництва у припиненні контрабанди наркотиків та прекурсорів, а також їх незаконного транзиту через території держав-учасників СНД (ст. 3). Потрібно проводити: спільні слідчі дії; оперативно-профілактичні і розшукові заходи, у тому числі з використанням методу контрольованої поставки, створення і зміцнення спеціалізованих підрозділів по боротьбі з незаконним обігом наркотиків, оснащення їх сучасними приладами виявлення та ідентифікації (ст. 4).

Відповідно до Рекомендації Ради 2003/488/ЄС "Про запобігання та зменшення шкоди здоров'ю, пов'язаної із наркотичною залежністю" від 18 червня 2003 року для запобігання зловживання наркотиками, держави-члени у першочерговому порядку повинні: подати до Комісії звіти про виконання цієї Рекомендації з метою сприяння вжиттю подальших заходів на виконання цієї Рекомендації на рівні Співтовариства, а також заходів у контексті Плану дій ЄС з питань наркотиків. Рекомендація закликає:

  • 1) здійснювати співпрацю з "Групою Помпіду" Ради Європи, ВООЗ, Міжнародною програмою Європейського Союзу з контролю над наркотиками та іншими відповідними міжнародними організаціями, які здійснюють діяльність у цій сфері;
  • 2) підготувати звіт згідно з Планом дій ЄС з питань наркотиків з метою перегляду та уточнення цієї Рекомендації, виходячи з інформації, поданої державами-членами до Комісії, а також останніх наукових даних та консультацій з науковцями.

Модельним законом для держав-учасниць СНД про наркотичні засоби, психотропні речовини і їх прекурсори зазначено, що ввезення і вивезення з території держави наркотичних засобів здійснюються юридичними особами за наявності ліцензії на зазначені види діяльності, що видається уповноваженим державним органом у сфері зовнішньоекономічної діяльності у порядку, встановленому національним законодавством держави.

Ввезення, вивезення зразків наркотичних засобів для використання в оперативно-розшуковій, експертній, науковій та навчальній діяльності державними органами, уповноваженими на здійснення протидії незаконного обігу таких засобів, здійснюється без ліцензії. Для кожного випадку перетину митного кордону держави в цілях ввезення та вивезення наркотичних засобів, юридичними особами повинні бути отримані дозволи за погодженням зі спеціально уповноваженим державним органом і сертифікат на право переміщення наркотичних засобів.

У 2011 року Уряди держав-учасниць СНД підписали Угоду про порядок передачі зразків наркотичних засобів, психотропних речовин та їх прекурсорів. Угоду ратифіковано Україною 20 червня 2012 р. Предметом цієї Угоди є встановлення порядку передачі зразків наркотичних засобів, вилучених з незаконного обігу, для здійснення оперативно-розшукових заходів, а також з науковою та навчальною метою. Переміщення зразків наркотиків через державні (митні) кордони держав-учасниць цієї Угоди, а також переміщення транзитом здійснюється в першочерговому порядку.

Співробітництво в рамках цієї Угоди здійснюється на підставі запитів компетентних органів Сторін про надання сприяння. Запит подається у письмові формі і повинен містити: а) найменування компетентного органу запитуючої і запитуваної сторін; б) виклад суті справи; в) зазначення мети та обгрунтування запиту; г) зміст запитуваного сприяння; д) термін виконання запиту (ст. 4). Компетентний орган запитуваної сторони вживає всіх необхідних заходів для забезпечення своєчасного, повного і якісного виконання запиту (ст. 5). Відповідно до Порядку передачі зразків наркотичних засобів, передачу цих зразків здійснюють представники компетентних органів сторін за запитом (п. 1). Транспортування вищевказаних зразків територіями держав-учасниць цієї Угоди здійснюється під державним контролем.

Національний рівень законодавства представлений так: Кримінальним кодексом України (далі – КК України), Кодексом України про адміністративні правопорушення (далі – КУпАП), Законами України "Про наркотичні засоби, психотропні речовини і прекурсори", "Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів", "Про лікарські засоби" та іншими нормативно-правовими актами.

Закон України "Про наркотичні засоби, психотропні речовини і прекурсори", визначає правові та організаційні засади державної політики щодо обігу в Україні наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, встановлює порядок державного контролю, повноваження органів виконавчої влади, права та обов'язки фізичних і юридичних осіб у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів[2].

Закон України "Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів"[3] з урахуванням міжнародних зобов'язань визначає систему заходів в Україні, спрямованих проти незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживання ними, а також визначає права і обов'язки юридичних осіб і громадян у зв'язку із застосуванням цього Закону.

Законами України "Про прокуратуру", "Про міліцію", "Про службу безпеки України", визначені повноваження та завдання цих органів сфері адміністрування наркоконтролю.

Указом Президента України від 6 квітня 2011 р., №383/2011 "Про затвердження Положення про Міністерство внутрішніх справ України" вказано, що МВС України забезпечує в межах компетенції, визначеної законодавством, протидію поширенню наркоманії, боротьбу з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів (пп. 12 п. 4).

Указом Президента України від 13 квітня 2011 р. №457/2011 р. "Питання Державної служби України з контролю за наркотиками"[4], в якому зазначено: ця служба є правонаступником Державного комітету України з питань контролю за наркотиками та Державної служби України з лікарських препаратів і контролю за наркотиками в частині обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів у закладах охорони здоров'я та виробництві лікарських засобів та ліцензування господарської діяльності з обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів у закладах охорони здоров'я та виробництві лікарських засобів.

Указом Президента України від 13 квітня 2011 р.№467/2011 "Про Положення про Міністерство охорони здоров'я України"[5] визначено, що МОЗ України затверджує порядки лікування від наркоманії осіб, контролю якості й безпеки лікарських наркотичних (психотропних) засобів, медичного огляду й медичного обстеження осіб, що зловживають наркотичними засобами, правила обліку й зберігання рецептів на відпуск наркотичних засобів, критерії віднесення, переліки, реєстрацію наркотичних (психотропних) лікарських засобів, розпорядження медикаментами, що містять наркотичні засоби, прекурсори, психотропні речовини, які переходять у власність держави; затверджує форми бланків рецептів на відпуск наркотичних засобів, акта оформлення відбору зразків лікарських засобів для державного контролю їх якості, замовлення на придбання лікарських засобів, що містять наркотичні засоби, психотропні речовини і прекурсори.

Важливими нормативно-правовими актами є Концепція реалізації державної політики у сфері протидії поширенню наркоманії, боротьби з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин та прекурсорів на 2011-2015 роки (схвалена розпорядження КМ України від 13.09.2010 р. № 1808-р)[6]. Метою Концепції є визначення шляхів та пріоритетів державної політики у сфері протидії поширенню наркоманії, боротьби з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин та прекурсорів, зміцнення здоров'я нації, а також зменшення негативних соціальних, економічних та інших наслідків, пов'язаних з вживанням наркотичних засобів та психотропних речовин.

План заходів щодо виконання даної Концепції (затверджено розпорядженням КМ України від 22 листопада 2010 р. №2140-р)[7]. Приміром, основними заходами є проведення на 2011-2015 роки: 1) моніторинг ситуації у сфері боротьби з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин та прекурсорів і ефективності здійснення заходів реагування на таку ситуацію; 2) аналіз законодавства у сфері боротьби з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин та прекурсорів, за результатами якого подати КМ України пропозиції щодо внесення змін до нормативно-правових актів з метою вдосконалення державного регулювання у зазначеній сфері; 3) соціологічні дослідження проблем наркоманії, рівня латентності незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, прекурсорів і сильнодіючих лікарських засобів; 4) моніторинг ефективності профілактики наркоманії серед учнів та студентів; 5) комплексні оперативно-профілактичні операції "Мак" з метою виявлення і знищення незаконних посівів маку та конопель, недопущення їх незаконного витоку та перекриття каналів збуту наркосировини з легальних посівів; 6) перевірки розважальних закладів та місць проведення дозвілля (кафе, дискотеки, нічні клуби тощо) з метою припинення фактів торгівлі або вживання наркотичних засобів чи психотропних речовин, а також профілактичні рейди "Вулиця", "Вокзал", "Канікули" з метою запобігання виникненню негативних явищ у молодіжному середовищі; 7) комплексні оперативно-профілактичні операції "Канал" з метою перекриття міжнародних каналів контрабандного надходження наркотичних засобів в Україну та їх транзитного перевезення територією держави тощо.

А також Концепція створення системи моніторингу ситуації у сфері протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів (схвалена розпорядженням КМ України від 17 жовтня 2011 р. № 1193-р)[8]. Метою реалізації цієї Концепції є створення та визначення засад функціонування системи моніторингу ситуації у сфері протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, з'ясування причин (факторів), що спричиняють зловживання такими засобами і речовинами, і виділення груп осіб, на які будуть спрямовані профілактичні заходи.

Моніторинг проводиться з метою: а) визначення фактичного обсягу обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та їх незаконного розповсюдження; б) виявлення соціальних груп осіб, які допускають вживання наркотичних засобів і психотропних речовин не за медичним призначенням, на яких повинні бути спрямовані профілактичні заходи; в) визначення причин розповсюдження наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів серед різних соціальних груп населення, а також шляхів усунення таких причин; г) розроблення рекомендацій центральним органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування щодо вдосконалення міжвідомчої взаємодії у сфері протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та вживанню таких засобів і речовин не за медичним призначенням; д) виявлення злочинів у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, легалізації (відмивання) доходів, одержавних унаслідок незаконного обігу таких засобів і речовин, та осіб, які вчинили такі злочини; є) визначення пріоритетних напрямів державної та регіональної політики у сфері протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та вживанню таких засобів і речовин не за медичним призначенням шляхом періодичного оновлення даних про ситуацію у зазначеній сфері.

Відмітимо, що 2013 році схвалено стратегію державної політики щодо наркотиків на період до 2020 року (розпорядження КМ України від 28 серпня 2013 р. №735-р)[9] в якій визначено: сучасний зміст і методологічні засади Стратегії враховують такі цивілізаційні зміни, як глобалізація суспільних процесів, гуманізація багатьох аспектів життя, пріоритет прав і свобод людини. В основу Стратегії покладено антропоцентричний підхід: саме людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Новий стратегічний вектор державної політики щодо наркотиків зумовлений потребами її докорінної перебудови як чинника здоров'я, безпеки та майбутнього нації.

Перелік наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів затверджено постановою КМ України від 6 травня 2000 р. № 770[10] містить згруповані у таблиці та списки за критерієм небезпечності та застосування заходів контролю види засобів віднесених до наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та рослин.

Порядок провадження діяльності, пов'язаної з обігом наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, та контролю за їх обігом (затверджено постановою КМ України від 3 червня 2009 р. №589)[11]. Цей Порядок визначає процедуру провадження суб'єктами господарювання-юридичними особами незалежно від форми власності діяльності, пов'язаної з культивуванням рослин, розробленням, виробництвом, виготовленням, зберіганням, перевезенням, пересиланням, придбанням, реалізацією (відпуском), ввезенням на територію України, вивезенням з її території, транзитом через територію України, використанням, знищенням наркотичних засобів, психотропних речовин та прекурсорів, включених до Переліку та контролю за їх обігом.

У Порядку зберігання наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, вилучених з незаконного обігу (затверджено постановою КМ України від 07 травня 2008 р. №422)[12] визначено умови зберігання та процедуру ведення обліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, що включені до Переліку, вилучених з незаконного обігу органами МВС України, СБ України і ДФС України.

Важливим нормативно-правовим актом є постанова КМ України від 25 грудня 2002 р. № 1950 р., якою затверджено перелік пунктів пропуску через митний кордон України, через які дозволяється переміщення наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів.

У Порядку обігу наркотичних засобів, психотропних речовин та прекурсорів у закладах охорони здоров'я України (Наказ МОЗ України від 21.01.2010 р. № 11)[6] визначено механізм провадження діяльності закладами охорони здоров'я України у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, включених до таблиць II і III Переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, та прекурсорів, включених до списку 1 таблиці IV Переліку, зареєстрованих в установленому порядку як готові лікарські засоби; препаратів (лікарських засобів), що містять наркотичні засоби, психотропні речовини, включені до таблиць II і III Переліку, та (або) прекурсори, включені до таблиці IV Переліку, в кількості, що перевищує їх гранично допустиму кількість, визначені постановою КМ України, зареєстрованих в установленому порядку як готові лікарські засоби.

Інструкція про порядок виявлення та постановки на облік осіб, які незаконно вживають наркотичні засоби або психотропні речовини (затверджена спільним наказом МОЗ України, МВС України, ГП України, Мінюстиції України від 10 жовтня 1997 р. №306/680/21/66/5' визначає порядок виявлення та постановки на облік осіб, які незаконно вживають наркотичні засоби або психотропні речовини, здійснюється на підставах, що обумовлені Законом України "Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними".

Наказом МОЗ України та МВС України "Про затвердження Порядку проведення медичного огляду та медичного обстеження осіб, які зловживають наркотичними засобами або психотропними речовинами" від 16 червня 1998 р. № 158/417, де вказано, що особи, які незаконно вживають наркотичні засоби, направляються органами внутрішніх справ на медичний огляд до лікувально-профілактичного закладу, що надає диспансерну наркологічну допомогу.

Перелік наркологічних закладів, що мають право проводити медичний огляд та обстеження осіб, які зловживають наркотичними засобами або психотропними речовинами, надавати їм медичну допомогу, здійснювати диспансерний нагляд за ними та облік вказаних осіб, визначається МОЗ України. За наявності підстав для направлення на медичний огляд осіб, залежних від наркотичних засобів або психотропних речовин, працівники органів внутрішніх справ видають таким особам направлення на медичний огляд зразка, встановленого і затвердженого наказом МОЗ України, МВС України, ГП України, Мін'юсту України №306/680/21/66/5 від 10 жовтня 1997 року. Термін медичного обстеження не повинен перевищувати 10 діб. Діагноз "наркоманія" чи "токсикоманія" встановлюється лікарсько-консультативною комісією наркологічного закладу, де проводиться медичне обстеження. Ухилення осіб від медичного огляду або медичного обстеження тягне за собою відповідальність згідно з чинним законодавством.

Стандарт надання соціальних послуг особам, які отримують замісну підтримувальну терапію агоністами опіоїдів врегульовано наказом Міністерства України у справах сім'ї, молоді та спорту, Міністерства праці та соціальної політики України, МОЗ України від 13 вересня 2010 р. №3123/275/770, де вказано, що стандарт надання соціальних послуг особам, які отримують замісну підтримувальну терапію агоністами опіоїдів (далі – Стандарт), – це комплекс соціальних норм і нормативів, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій щодо надання соціальних послуг особам, які отримують замісну підтримувальну терапію агоністами опіоїдів (далі – ЗПТ).

Метою надання соціальних послуг особам, які отримують ЗПТ, є покращення якості їх життя та ресоціалізація отримувачів послуг. Ці послуги спрямовані на: 1) зменшення частоти або на повну відмову від вживання "вуличних" наркотичних речовин; 2) вирішення проблем, що пов'язані зі зловживанням наркотиками (юридичні, соціальні, сімейні тощо); 3) зменшення рівня ризикованої поведінки, зокрема ризику інфікування ВІЛ, вірусами гепатитів В, С та іншими інфекціями, що передаються через кров та статевим шляхом; 4) зменшення ймовірності рецидиву – повернення до зловживання "вуличними" наркотиками у майбутньому; 5) зменшення кримінальної активності; 6) стабілізацію емоційного стану отримувача послуг; 7) звернення по медичну допомогу в зв'язку із соматичними та іншими розладами. Цільовою групою, на яку поширюється дія Стандарту, є особи, які отримують ЗПТ та які готуються до початку ЗПТ, та їх найближче оточення.

Важливе значення має наказ Мінюстиції України "Про затвердження Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень та Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень" від 8 січня 1998 р. №53/5, де врегульовано призначення судових експертиз та експертних досліджень судовим експертам державних спеціалізованих науково-дослідних установ судових експертиз Мінюстиції України та атестованим судовим експертам, які не є працівниками державних спеціалізованих установ, їх обов'язки, права та відповідальність, організація проведення експертиз та оформлення їх результатів.

Важливим нормативно-правовим актом є Порядок розпорядження медикаментами, наркотичними засобами, прекурсорами, психотропними речовинами та іншими хімічними сполуками, що переходять у власність держави від 26 січня 1999 р. № 13/24/13/4. Цей Порядок регламентує основні вимоги до організації, розпорядження, використання лікарських засобів (в тому числі медикаментів), наркотичних засобів, які застосовуються в медичній практиці, прекурсорів та інших хімічних сполук, що можуть бути використаними для виробництва лікарських наркотичних засобів та засобів захисту тварин.

Дія цього Порядку поширюється на такі лікарські засоби, наркотичні засоби, психотропні речовини, які застосовуються в медичній практиці, на прекурсори та інші хімічні сполуки, що можуть бути використаними для виробництва лікарських засобів, та засобів захисту тварин: 1) конфісковані на підставі рішення суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом; 2) що зберігаються під митним контролем виключно митницею як не пропущені на митну територію України внаслідок установлених заборон чи обмежень на їх увезення або транзит через територію України, якщо сума складських митних зборів сягає їх вартості; 3) термін зберігання яких під митним контролем закінчився, а власник не звернувся за ними в установлений Митним кодексом України термін; 4) вилучені правоохоронними органами або затримані митними органами як предмети порушення митних правил, затримані у справах про контрабанду; 5) визнані безхазяйними відповідно до законодавства; 6) подаровані державі власником; 7) невручені міжнародні та внутрішні поштові відправлення, визначені законодавством терміни зберігання яких підприємствами зв'язку закінчилися, – у разі неможливості видачі їх отримувачам та повернення відправникам. Для вирішення питання щодо можливості використання зазначених засобів або їх знищення (утилізації) до складу комісії, яка провадить облік та оцінку їх, розпорядження ними та знищення цих засобів входить працівник МВС України.

Стосовно Правил проведення утилізації та знищення неякісних лікарських засобів, до складу яких входять наркотичні засоби, психотропні речовини і прекурсори, які затверджені наказом від 19 березня 1999 р. №67/59 . Правила проведення утилізації та знищення неякісних лікарських засобів, до складу яких входять наркотичні засоби, психотропні речовини та прекурсори, є обов'язковими для всіх тих установ, закладів, організацій, підприємств незалежно від форми власності та видів Їхньої діяльності, які виробляють лікарські засоби, використовують та забезпечують ними населення. Правила поширюються на вітчизняні та іноземні лікарські засоби, до складу яких входять наркотичні засоби, психотропні речовини і прекурсори ергометрин, ерготамін, ефедрин, псевдоефедрин), термін придатності яких закінчився або які не можуть бути застосовані за своїм призначенням у зв'язку з невідповідністю вимогам нормативно-технічної документації.

Наказом СБ України та МОЗ України "Про затвердження Інструкції про порядок узгодження зі Службою безпеки України видачі сертифікатів на ввезення в Україну та вивезення з України наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів" від 23 вересня 2002 р. №224/350, де визначено порядок узгодження ДСКН України зі СБ України видачі сертифікатів на ввезення в Україну та вивезення з України наркотичних засобів, включених до Переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів. Узгодження видачі сертифікатів з СБ України здійснюється відповідно до п. 2 Порядку видачі сертифікатів на ввезення в Україну та вивезення з України наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, затвердженого постановою КМ України від 03 лютого 1997 року № 146.

Третю групу норм складають нормативно-правові акти органів місцевого самоврядування, до яких можна віднести: Програму профілактики правопорушень у Харківській області на 2011-2015 роки, затверджену рішенням Харківської обласної ради від 17 лютого 2011 р. № 82-VI; Програму соціального захисту населення Харківської області на 2011-2015 роки, затверджену рішенням Харківської обласної ради від 17 лютого 2011 р. №78-VI та ін. Цей перелік нормативно-правових актів не подано вичерпним, оскільки багатогранність і специфічність адміністрування наркоконтролю обумовлює необхідність докладного адміністративно-правового регулювання на кожній стадії.

Таким чином, особливостями адміністративно-правового регулювання адміністрування наркоконтролю виступають: а) існування трьох груп правових норм; б) переважання нормативно-правових актів відомчого характеру у системі адміністративно-правового регулювання адміністрування наркоконтролю. Крім того, на основі аналізу законодавства України з питань адміністрування наркоконтролю, з нашого погляду, можна виокремити наступні етапи формування нормативної бази у цій сфері:

  • 1905-1961 pp. – перший (початковий) етап, протягом якого відбулося виокремлення та усвідомлення проблеми наркотичних засобів. У цей же час відбулися перші обговорення даної проблеми на міжнародному рівні, внаслідок чого було підписано перший багатосторонній договір міжнародного характеру. Отже, на цьому етапі покладено початок формування загальної системи міжнародного контролю за наркотиками;
  • 1961-1993 pp. – другий етап, протягом якого підписано низку міжнародно-правових договорів, які розширили сферу міжнародно- правового регулювання адміністрування наркоконтролю. Крім того, на цьому етапі створено механізм міждержавного співробітництва з метою реалізації чинних міжнародно-правових норм, одним із засобів якого виступив міжнародний контроль як елемент правового регулювання адміністрування наркоконтролю.
  • 1993-2010 pp. – третій етап, протягом якого були прийняті найбільш важливі правові акти у галузі адміністрування наркоконтролю. В цей період здійснено кодифікацію правових норм, контроль поширено на всі аспекти виробництва, розповсюдження і споживання наркотиків, створено основні органи з управління за наркотиками;
  • 2010-2015 pp. – третій етап або сучасний етап характеризується ухваленням низки нормативно-правових актів, переважно регіонального характеру, які враховують особливості проблеми адміністрування наркоконтролю в тому чи іншому регіоні. Створено ДСКН України. Крім того, відбулося загострення проблеми протидії із нелегальним перевезенням наркотичних засобів, що призвело до необхідності посилення міждержавного співробітництва.

Повний перелік основних нормативних документів адміністративно-правового регулювання адміністрування наркоконтролю буде наведено в кінці данного навчального посібника.

  • [1] Відом. Верхов. Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
  • [2] Відом. Верх. Ради України. – 1995. – № 10. – Ст. 60.
  • [3] Там само. – Ст. 62.
  • [4] Офіц. вісн. України. – 2011. – №29. – Ст. 1263.
  • [5] Офіц. вісн. України. – 2006. – №45. – Ст. 3000.
  • [6] zakonl.rada.gov.ua
  • [7] Урядовий кур'єр. -2010. -№ 230.
  • [8] Офіц. вісн. України. – 2011. – №92. – Ст. 3346.
  • [9] Офіц. вісн. України. – 2013. – №76. – Ст. 2829.
  • [10] Офіц. вісн. України. – 2000. – № 19. – От. 789.
  • [11] Офіц. вісн. України. – 2009. – №44. – Ст. 1477.
  • [12] Офіц. вісн. України. – 2008. – №34. – Ст. 1135.
  • [13] zakonl.rada.gov.ua
 
<<   ЗМІСТ   >>