Повна версія

Головна arrow Право arrow Загальна історія держави і права зарубіжних країн

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

Польське право доби феодалізму

Першим відомим зводом польського звичаєвого права вважається т. зв. Ельблонгська книга. Написана вона німецькою мовою у ХІП ст. як посібник для суддів-хрестоносців. На цей час частина польських селян була уже повністю закріпачена. Іншу частину становлять напіввільні селяни-кмети. У обов'язки останніх входило косіння панського сіна протягом трьох днів у сінокіс та участь їх дружин у зборі зернових під час жнив у панському маєтку. Заможні кмети ще поповнюють стан дрібного рицарства – шляхти, тобто остаточного розмежування між класами поки що не відбулося. Віра (грошовий викуп) за убивство кмета, німця-колоніста чи приїжджого становила 30 гривень, життя шляхтича і купця оцінене в 50. За переховування грабіжника або вбивці село колективно сплачувало штраф (кругова порука).

Право XIII ст. захищає не лише життя, а й майно заможних класів суворіше, ніж простолюду. Так, крадіжка коня оцінюється штрафом у 12 гривень, але, якщо кінь князівський, штраф зростає до 70. Крадіжка з будинку селянина чи рицаря-шляхтича карається однаково – 12 гривень, але з князівського підвалу – уже 50. За вбитого, знайденого на території села чи міста, якщо убивця невідомий, несеться колективна відповідальність. Після смерті бездітного рицаря його майно переходить до дружини, після смерті кмета – до пана, а дружині зостається лише постіль.

Подібно до германського, польське право того часу також у спірних випадках вдається до ордалій – випробувань поєдинком, розпеченим залізом чи водою. Пан може для судового поєдинку виставити свого кмета. Крім грошових штрафів, застосовуються ще й інші засоби покарання – кваліфікована смертна кара та вигнання. Ув'язнення як самостійний вид покарання відсутнє.

Як уже зазначалося, систематизацію польського права провів король Казимир III Великий. Для Малої Польщі близько 1347 р. було створено Віслицький статут, для Великої Польщі у 1346-1347 рр.,- Петраковський. Цими актами було систематизовано правові норми служби в ополченні, становище духовенства, відносини поміщиків з селянами тощо. Велика увага зверталася на право власності. Зокрема, обмежувалося право "мертвої руки". Селяни отримували право відходу від поміщика, але не більше двох на село. Поміщик, який приймав селян понад установлену норму, мусив повернути решту "з усіма речами". Власник помістя був самостійним у своєму володарюванні. Характерна для Західної Європи система сюзеренітету-васалітету (король – герцог – граф – рицар-шевальє) у Польщі не склалася. Усі дворяни з точки зору права були рівні між собою, усі зобов'язані службою королеві (а не своєму сюзерену, як це було у Західній Європі).

Нагадаємо: після смерті Казимира III магнати і шляхта суттєво розширили свої права. Нешавські статути 1454 р. вивели дворян з-під королівської юрисдикції. Судові права перейшли до сеймиків. А в особливих випадках – до загальнодержавного сейму. Вільне селянство мало власний "копний суд", який обирався на громадському вічі. Суд над кріпаками чинив пан. В межах своїх володінь магнати довільно змінювали чинні норми права, диктували свою волю не лише селянам, а й безземельній шляхті.

Чеська держава

Найдавнішою державою слов'ян на території сучасної Чехії було князівство Само (623-658 pp.) – об'єднання чесько-моравських племен, назване за іменем свого творця. Після розпаду цього князівства виникло Великоморавське князівство. Останнє проіснувало до 906 р., коли впало під ударами угорців. Ще до остаточної загибелі Великоморавської держави з її складу виділилося Чеське князівство (896 р.) зі столицею в Празі. Правляча династія Пржемисловичів намагалася відстояти незалежність Чехії. Князь Пржемисл І прагнув обмежити сепаратизм феодалів. Однак, в 1055 р. і ця держава зрештою розпалася на удільні князівства. Чеські князі були вимушені визнати себе васалами Німецької імперії. В 1419 р. князь Чехії отримав королівський титул, а князівство відповідно стало королівством. Залежність від Німецької імперії в певні періоди історії становила суто номінальний характер, оскільки номінальною була сама влада німецького імператора.

В кінці XII ст. князь Оттон Зноймський робить спробу зміцнення королівської влади та обмеження свавілля місцевих феодалів. Проте, саме за Оттона Зноймського бенефіції були закріплені за феодалами в якості спадкових володінь, а духовенство звільнено з-під юрисдикції світської князівської влади. На початку XIV ст. династія Пржемисловичів обірвалася і чеським князем став Ян Люксембургський. Нова династія була вимушена піти на поступки магнатам. Саме в XIV ст. суттєво зміцнюється становий дворянський представницький орган – снем (сейм). З його допомогою магнати утримують свої права і привілеї. Так, спроба короля Карла І, який одночасно був і німецьким імператором, у 1355 р. ввести у дію свій судебник, закінчилася тим, що снем затвердив лише ті статті, що стосувалися прав панів щодо залежного населення.

В історії Чехії період XV – поч. XVI ст. вважається епохою станово-представницької монархії, хоча остання у цій країні і не набрала таких закінчених форм, як у Західній Європі. Скликався снем (сейм), в якому засідали пани, владики і міщани. Останніх запрошували у тих випадках, коли потрібно було вишукати нові податкові надходження. При королі діяла Земська рада, де за участю панів розглядалися найважливіші справи, включаючи судові. Місцеве управління перебувало у руках феодальної знаті. Загалом державний устрій Чехії йшов у руслі дворянської демократії, характерної для сусідньої Польщі. Цей процес перервала чеська Реформація і Селянська війна 1524-1525 pp.

Чеський реформатор церкви Ян Гус (1369-1415) ще за 100 років до Лютера виступив з критикою духовенства та обгрунтував тезу про законність секуляризації церковних багатств. Одночасно цей професор богослов'я виступив проти практики продажу індульгенцій.

Після висилки з Праги Гус став одночасно національним героєм і борцем проти папства, якого підтримувало не лише дрібне дворянство, але й робітники гірничих округ, ремісники міст, значна частина селянства. 6 липня 1415 р., за наказом папи Мартина V, церковний суд засудив Яна Гуса до спалення на вогнищі. Приблизно через 10 місяців в тому ж м. Констанці був спалений Ієронім Празький, друг та однодумець Гуса.

Чехія була охоплена найсильнішим невдоволенням проти папства. Гусити настільки зміцніли, що прогнали з країни майже усіх католиків та німців. Мартин V був готовий на усе, аби тільки звільнити "хвору" Німецьку імперію від страшної "чеської виразки". Папа виношував ідею хрестового походу проти Чехії. Починаючи з 1419 р. хрестоносна армія Мартина V збиралася п'ять разів, і кожного разу вона була змушена рятуватися втечею від гуситів. Всередині самого гуситського руху гору узяли найрішучіші і найпослідовніші елементи, відомі під іменем таборитів (за назвою міста Табор). Таборити проповідували війну не лише проти німців і папістів, але й проти усіх багатих, землевласників і власників взагалі. Ідеалом таборитів була община, заснована на рівності її членів. Цей рух мав характер селянсько-плебейської єресі, яка вимагала відновлення ранньохристиянської рівності між усіма членами общини, а також визнання цієї рівності як норми громадських відносин. Тобто, з рівності "синів божих" виводилася громадська рівність і, частково, майнова рівність. Зрівняння дворян із селянами і привілейованих бюргерів з плебеями, скасування панщини, оброків, податків, привілеїв та найбільш визивних майнових нерівностей стали найважливішими вимогами таборитів. "Празькі компактати" 1433 р. вимагали свободи віросповідання, секуляризації церковного майна, скасування церковної юрисдикції з карних справ.

Зрозуміло, що радикальні вимоги народних низів відлякували від таборитського руху дрібне дворянство та багатих бюргерів. Коли ж таборити почали на практиці здійснювати деяку спільність майна, чеське дворянство, яке до цього перебувало в рядах гуситів, спробувало домовитися з німецьким імператором Сигізмундом. Імператорові вдалося зібрати велику армію хрестоносців, яка 30 травня 1434 р. під с. Ліпани у вирішальному бою розбила таборитів.

У 1436 р. німецький імператор Сигізмунд у Празі був коронований на чеського короля. Поразка таборитів обернулася різким посиленням феодального гніту, т. зв. "другим виданням кріпосництва". Постановами Земського суду 1437 р., сеймів 1454, 1467, 1487 pp. встановлювалася заборона переходу селян від одного пана до іншого та прийому втікачів. У 1512 р. селянам заборонили відчужувати чи навіть заповідати будь-що з власного майна без згоди пана. Після розгрому таборитів встановлюється новий порядок роботи снему. Засідають, як і раніше, три стани: пани, дрібна шляхта (владики) і міщани. Але першими питання обговорюють пани, прийняте рішення передають для схвалення владикам, і аж потім – міщанам. Такий порядок гарантував збереження привілеїв аристократії, але також залишав королівській владі можливість грати на протистоянні трьох станів. У Англії та Франції королівська влада зуміла саме таким способом зміцнити свої позиції.

У середині XV ст. за Іржі Подебрада центральна влада дещо зміцніла, але ненадовго. Уже Законник Владислава IV (1500 р.) відсторонив міський патриціат від участі в роботі снемів. Після смерті цього короля у 1516 р. магнати перебрали у свої руки регентство.

Розвиток Чехії у своєму руслі дещо відмінний як від Західної Європи (від станово-представницької монархії до абсолютизму), так і від сусідньої Польщі. В останній, як відомо, шляхта зуміла без протиставлення себе магнатам домогтися розширення власних прав і здійснення своєрідної "дворянської демократії". Цей чеський шлях був перерваний у 1526 р., коли об'єднані чесько-угорські війська зазнали поразки від турків під Могачем. Створилася реальна загроза турецької окупації країни. Тому у 1526 р. чеським королем було обрано Фердінанда Габсбурга, представника австрійської правлячої династії. Своїх обіцянок чехам новий король не дотримав. Були введені нові податки, розпочалося переслідування протестантів. Результатом стало невдале повстання 1547 р., після якого у міст були відібрані усі залишки колишніх привілеїв та земельні володіння. Віднині сейм мав скликатися не інакше, як за волею короля. Чеський трон став спадковим для Габсбургів.

Закінчилося поразкою і повстання 1618-1631 pp., після чого національний гніт суттєво посилився. Компетенція королівської влади розширювалася на шкоду правам станів. Чехія почала управлятися королівською канцелярією, яка перебувала у Відні. Влада короля наближалася до абсолютної, йому належало право видавати закони, бути верховним суддею та призначати на всі посади в країні.

Вважається, що з 1627 р. Чехія припиняє існування як самостійна держава. Німецька мова була оголошена державною. Чеське дворянство повністю розорене і винищене. Конфісковані у чеських феодалів землі передані іноземним авантюристам, що прийшли з Фердінандом II, переважно німцям-католикам. Міське самоуправління було знищене, і влада в містах перейшла до королівських чиновників. Щоправда, зберігався снем, чиї права були значно урізані. Зазначимо, що від імені усіх міст виступати у снемі мав право лише представник Праги, а загалом міста мали в цьому державному органі 6 місць.

Відновлення незалежності Чеської держави припадає на час після розпаду Австро-Угорщини в 1918 р.

 
<<   ЗМІСТ   >>