Повна версія

Головна arrow Право arrow Загальна історія держави і права зарубіжних країн

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

БУРЖУАЗНА РЕВОЛЮЦІЯ В АНГЛІЇ. УТВОРЕННЯ БУРЖУАЗНОЇ ДЕРЖАВИ

Англійська буржуазна революція XVII ст. стала першою "чистою" буржуазною революцією (дещо швидше проходила така революція у Нідерландах, але там вона була тісно пов'язана з війною проти іспанського панування).

Цікаво простежити, як новий революційний клас та його окремі складові уявляли основи нового державного ладу, нової буржуазної законності. Бачимо також, що революціонери не зупинялися перед найрадикальнішими заходами. У цій революції героїчне йшло рука об руку з прозою життя, загалом знайшло підтвердження те загальне правило, що: "Революцію роблять фанатики, а її плодами користуються негідники".

Занепад Англійської республіки після смерті Кромвеля і реставрація монархії Стюартів – чергове підтвердження відомої істини: розвиток людства, зокрема його державно-правових інститутів, йде не по прямій, а ніби по спіралі, де кожний новий виток чимось нагадує попередній, але одночасно має і принципово нові моменти.

На перший погляд, революційні події XVII ст. мало що змінили у державно-правовому устрої Англії: збереглася монархія, зміцнився колоніальний гніт у сусідній католицькій Ірландії, відверто недемократичною залишалася виборча система, а отже, і характер законодавчої влади, дворянство не лише зберегло, але й зміцнило свої привілеї. Проте, у наступних двох сторіччях саме Англія буде не лише "майстернею світу", а й "колискою демократії". Чому?

Передумови революції

Англія у XVI-XVII ст. зовнішньо ще була типово аграрною країною. Сільське населення становило 4/5 від загальної кількості. Великі міста – Лондон (200 тис. жителів), Брістоль, Норіч були явищем нетиповим серед більшості невеликих і малолюдних міст.

Однак уже з'явилися нові галузі промисловості, які зовсім не знали цехів,- видобуток вугілля і виплавка заліза та чавуну, виробництво пороху, скла, паперу, бавовни, кораблебудування. Відбулися зміни в структурі експорту, Англія перестала вивозити вовну, її замінило готове сукно. Англійські колонії з'явилися на східному узбережжі Північної Америки, в Ост-Індії та в Західній Африці. Особливо відзначалися дві торговельні компанії – Ост-Індійська та "Старих авантюристів". Річний експорт останньої сягав межі 1 000 000 ф. ст.

Відбувався аграрний переворот в англійському селі. Поміщики в XVI-XVII ст. зганяли орендаторів зі своєї землі, перетворюючи ріллю на пасовиська для овець. Вовна, в свою чергу, служила сировиною для вітчизняної суконної промисловості. Практика "огороджувань" перетворила основне селянство на малоземельних та безземельних батраків; вільні робочі руки шукали собі застосування в містах. Частина розорених селян вдавалася до актів непокори і навіть до прямих революційних виступів. Так, в 1607 р. широкий рух проти насильницького обезземелення розгорнувся серед селян серединних графств – Бекінгемпшіру, Нортгемпшіру та Лейстершіру. В майбутній революції англійська буржуазія використала це широке невдоволення селянських мас проти своїх поміщиків.

У 1603 р. королем Англії на підставі заповіту бездітної Єлизавети І став син Марії Стюарт Яків VI Шотландський, який прийняв ім'я Якова І (1603-1625). У сучасників цей король заслужив характеристику "най- мудрішого з дурнів в Європі". З одного боку, саме Яків І першим переклав англійською мовою Біблію, що вимагало перфектних знань латинської і грецької мов. З іншого, цей же король стверджував: "Монархічна держава є найвеличніша річ на землі, оскільки королі не лише земні намісники Бога, але й сам Бог вважає їх собі рівними".

Яків І заперечував право парламенту видавати закони, вороже ставився до Реформації: "Реформація є зло, тому що вона проголошує рівність, а рівність є ворогом порядку і єдності, цієї матері порядку".

У відповідь на відмову парламенту погодитися з введенням нових податків король широко практикував торгівлю патентами на різні торговельні і промислові монополії. У 1624 р. останній (четвертий) парламент Якова І притяг до відповідальності міністра фінансів графа Мідлсекса. Сам король був вимушений видати ордонанс, яким усі патенти "на монопольне право продажу, купівлі, виробництва або споживання чого б то не було" оголошувалися такими, що втратили свою силу.

У галузі зовнішньої політики Яків І різко змінив той курс, якого дотримувалася Єлизавета І. В часи її правління Іспанія та Франція (католицькі країни) були головними супротивниками англіканської (отже, непідлеглої папі) Англії, а європейські протестантські князі, переважно німецькі,– її природними союзниками. Причому така розкладка сил пояснювалася не стільки релігійними незгодами государів, скільки інтересами зовнішньої торгівлі, завданням витіснення з ринків торговельних конкурентів тощо.

Після початку Тридцятилітньої війни (1618-1648 pp.) Яків І носився з планами підтримки свого тестя Фрідріха Пфальцського, лідера німецьких протестантів, з допомогою ... Іспанії. Спадкоємця престолу, майбутнього короля Карла І (1625-1648), Яків І одружив з католичкою, сестрою французького короля Людовіка XIII. Обидва зовнішньополітичних кроки Якова І викликали обурення в англійському суспільстві і не принесли державі найменшої користі.

Після смерті Якова І на престол зійшов його двадцятип'ятирічний син Карл І, який відразу ж опинився під впливом свого фаворита Бекингема. Новий монарх негайно вв'язався в нову зовнішньополітичну авантюру – уклав союз із Францією і оголосив війну Іспанії.

Із Францією змушував Англію допомагати французькому королю у його боротьбі проти місцевих протестантів, обложених у фортеці Ла Рошель. Це викликало такий протест в Англії, що Бекингем був змушений розірвати союз із Францією, оголосивши їй війну, і надати допомогу уже французьким протестантам-гугенотам. Однак у 1628 р. французькі війська підкорили Ла Рошель, і абсолютистський уряд Англії був у черговий раз скомпрометований в очах своїх громадян.

За цих обставин парламент намагався усіляко стримувати непродумані кроки короля та його фаворита – вимагав відставки Бекингема, не давав згоди на введення нових податків і обмежував терміни збору старих тощо.

Парламент 1625 р. Карл І розігнав через декілька місяців. Парламент 1626 р. зазнав тієї ж участі, а його лідери опинилися у в'язниці. Парламент 1628 р. виступив із знаменитою "Петицією про право". Вона зводилася до чотирьох пунктів:

  • 1. Населення не повинно примушуватися до виплати податків, не затверджених парламентом;
  • 2. Ніхто не може бути заарештований інакше, як за ухвалою суду і за законами країни;
  • 3. Повинні бути припинені арешти цивільних осіб за законами воєнного часу;
  • 4. Повинні бути припинені постої військ у будинках обивателів.

Король був змушений затвердити цю петицію, проте майже відразу почав порушувати її. У березні 1629 р. і цей "непокірний" парламент було розігнано.

Одинадцять років без парламентського правління ознаменувалися новими утисками проти протестантів-пуритан. Соціальною базою цієї релігійної течії була міська буржуазія, нове дворянство та дрібнобуржуазні елементи міста і села. Одночасно вводилися нові податки (наприклад, корабельний податок, запроваджений урядом у 1635 р.), що збуджувало невдоволення в усіх верствах населення, незалежно від релігійної орієнтації.

Шотландія в 1603 р. (за Якова І) об'єдналася особистою унією з Англією, але зберігала повну автономію. В цій країні значного поширення набув кальвінізм, населення вороже ставилося до офіційної англіканської церкви.

Коли єпископ Лод у 1637 р. зробив спробу з відома Якова І ввести в Шотландії англійський церковний служебник, це викликало спочатку бунт покоївок у церкві св. Джайльса, а далі – швидке переростання стихійного виступу плебсу у формування військової ліги заколотників. У 1639 р. шотландці вдерлися на англійську територію. Після нетривалого замирення війна знову відновилася у 1640 р.

13 квітня 1640 р. Карл І був змушений скликати парламент, який відразу проявив свою непокірність і був розігнаний королем уже 5 травня. Цей парламент дістав назву Короткого. Розгін парламенту викликав виступи населення Лондона 6 та 14 травня. Тим часом шотландці відновили свій наступ. З листопада 1640 р. був скликаний новий парламент, вибори до якого проходили в умовах неймовірного збудження і бродіння мас. Більше половини членів нового Довгого (1640- 1653 pp.) парламенту були колишніми членами непокірного Короткого.

Першими кроками нового парламенту стали арешти фаворитів короля – Стаффорда і Лода. В травні 1641 р. був прийнятий закон про державну зраду Стаффорда, і 12 травня королівського фаворита було страчено. Парламент вимагав і добивався від короля нових поступок. Так, у травні 1641 р. Яків І вимушено підписав акт, згідно з яким парламент не міг бути розпущений інакше, як за його (парламенту) власною згодою. Була проголошена незмінюваність суддів та їх незалежність від корони.

Наприкінці жовтня 1641 р. розпочалося нове масштабне повстання в Ірландії. Король, як не дивно, зустрів повідомлення про цей заколот з ентузіазмом – у нього з'явився вагомий привід розігнати парламент.

Випереджуючи події, Довгий парламент в листопаді 1641 р. виробив важливий документ, відомий як Велика ремонстрація. Цей акт складався з 204 статей. В ньому вказувалися усі зловживання численних королівських фаворитів та містилася вимога не призначати нових чиновників без згоди парламенту. Характерно, що Велика ремонстрація була прийнята незначною більшістю голосів (159 проти 148), це свідчило про відсутність єдності в лавах парламентаріїв. Карл І особисто з'явився в нижню палату парламенту з вимогою видачі п'яти лідерів радикального крила.

 
<<   ЗМІСТ   >>