Повна версія

Головна arrow Право arrow Загальна історія держави і права зарубіжних країн

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

Контрреволюційний переворот 9 термідора. Директорія

9 термідора (2 липня) 1794 р. змовникам вдалося зірвати виступи у Конвенті Сен-Жюста і Робесп'єра та добитися згоди "болота" на їх арешт (Кутон наимагався провести декрет про реорганізацію Революційного трибуналу, згідно з яким відмінявся навіть попередній допит звинувачених "ворогів народу"). Були свої прибічники змови і у Комітеті суспільного порятунку. "Республіка загинула, настав час розбійників",- такими стали останні слова Робесп'єра в Конвенті.

Паризький плебс зробив спробу відбити своїх улюбленців. Робес-

п'єр, Сен-Жюст, Кутон були звільнені з в'язниці і перевезені у приміщення Комуни. Змовники, прикриваючись іменем Конвенту, спрямували проти Комуни регулярну армію. О третій годині ночі військам удруге вдалося схопити лідерів якобінців, а уранці 10 термідора вони були страчені на Гревській площі Парижа.

У перші дні після страти Робесп'єра оратори в Конвенті ще клялися іменем революції, але скоро влада перейшла до рук термідоріанців. З Їхньої ініціативи був скасований максимум і повністю відновлена свобода торгівлі.

26 жовтня 1794 р. Конвент припинив свою діяльність і поступився місцем Законодавчому корпусові.

У листопаді 1794 р. загони т. зв. "золотої молоді" розгромили Якобінський клуб в Парижі. Це послужило сигналом для розгортання в країні білого терору. Жирондисти і фельяни були випущені з в'язниць і розпочали полювання за колишніми політичними супротивниками.

У 1795 р. була вироблена нова Конституція, яка знищила загальне виборче право і ввела високий майновий і віковий цензи. Вибори стали двоступеневими. Виборцями, за умови подолання майнового цензу, ставали чоловіки у віці від 40 років, які перебували у шлюбі чи були вдівцями. Законодавчий корпус став двопалатним. Рада п'ятисот мала законодавчу ініціативу, а Рада старійшин приймала або відкидала проект в цілому, без внесення поправок.

Водночас Конституція 1795 р. містила в собі один принципово важливий прогресивний момент. Якщо в якобінській Конституції 1793 р. принцип поділу влади на три гілки (законодавча, виконавча, судова) заперечувався, то Конституція 1795 р. визначала поділ властей як "умову вільного правління", "вічний закон", без якого "суспільний порядок не може бути визначений".

З кінця 1795 р. виконавча влада перейшла до створеної на основі нової конституції Директорії. Остання складалася з п'яти членів, на чолі її був П. Баррас. Як у Директорії, так і у законодавчому корпусі більшість становили представники буржуазії, причому багато з них встигли побувати у складі законодавчих органів ще у роки революції і навіть стали причетними до страти Людовіка XVI та його дружини. Цим пояснюється політика Директорії, яка дістала влучну назву "політики гойдалки". Побоюючись плебсу і селянства, правляча верхівка була настроєна антимонархічно, оскільки збагатилася на конфіскації і розпродажу земель роялістів. Доводилося балансувати між двома небезпеками – лівою і правою.

У 1796 р. органи безпеки розкрили ретельно законспіровану "змову рівних", очолювану Гракхом Бабефом (1760-1797). Бабеф був першим комуністом, який прагнув через диктатуру меншості прийти до повного знищення приватної власності. Після розкриття конспіраторів їхній провідник був страчений.

Буквально через кілька місяців Директорія зіткнулася з небезпекою справа. В 1797 р. виникла загроза монархічного перевороту і знову влада змушена була застосувати силу. Депутати-роялісти були вигнані із законодавчого корпусу, а у 1798 р. звідти довелося виганяти уже депутатів-демократів.

Роки Директорії увійшли в історію Франції як період спекуляцій банкірів, махінацій крупних і дрібних казнокрадів та хабарників, безправ'я і злигоднів народних мас. Загалом, знайшла підтвердження давно відома істина: "Після бою поле битви належить мародерам". Директорія втримувала владу у своїх руках з величезною напругою.

Вранці 18 брюмера VIII року (9 листопада 1799 р.) Директорія впала.

 
<<   ЗМІСТ   >>