Повна версія

Головна arrow Право arrow Загальна історія держави і права зарубіжних країн

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

Консульство й імперія

Цього дня Рада п'ятисот, під приводом уявної небезпеки нової якобінської змови, призначила генерала Наполеона Бонапарта командуючим збройними силами. Наполеон склав присягу, оголосивши, що розкрита грізна змова, але він, Бонапарт, "відстоїть республіку, основану на свободі, на рівності, на священних принципах народного представництва". Надвечір 10 листопада переворот було завершено, режим Директорії з усіма його інститутами ліквідовано. У Франції був установлений новий порядок – Консульство. Своїм помічникам Наполеон дав вказівку: "Пишіть коротко і неясно".

Саме за цим рецептом була складена нова Конституція – "Конституція VIII року", тобто 1799 р., за прийнятим літочисленням. Зовнішньо зберігалися і Республіка, і революційний календар, і бойові гасла: "Свобода, рівність, братерство".

Цю Конституцію вперше, в усій історії людства схвалив плебісцит, який, однак, важко назвати демократичним. Потрібні Наполеонові З млн голосів "за" (і лише 1,5 тис. "проти") були досягнуті тим, що голосування проходило відкрито, на очах у представників влади.

Виконавча влада зосереджувалася у руках трьох консулів, які обиралися на десять років. Перший консул (Наполеон Бонапарт) отримав величезні повноваження: право призначати міністрів, чиновників, послів, командувати збройними силами, а також право законодавчої ініціативи. Другий і третій консули мали лише дорадчий голос.

Замість двопалатної законодавчої влади складалася важка і заплутана система законодавчих органів. Тепер їх було чотири: сенат, державна рада, трибунат і законодавчий корпус. Громадяни (право голосу формально отримали особи чоловічої статі у віці від 21 року, за винятком осіб, які працювали по найму) уже не обирали депутатів, а лише намічували їх. Комунальний округ формував своє управління, обираючи в нього десяту частку усіх мешканців. Окружний список формувався з однієї десятої частини комунальних списків, національний

список містив десяту частину членів окружних. Нарешті, з національного списку сенат підбирав кандидатури до законодавчого корпусу. Насправді ж усі законодавчі органи володіли чисто декоративними функціями – приблизно як римський сенат в епоху принципату.

У листопаді 1799 р. авторитет Бонапарта був не набагато вищим, ніж у інших бойових генералів – Моро, Журдана, Массена та ін., до того ж Наполеона звинувачували в тому, що він кинув на загибель армію в Єгипті. Тому попервах перший консул багато говорив про "священні принципи" і "необхідність захищати свободу і республіку".

Тим часом створювався потужний державний апарат, ключову роль в якому відігравало Міністерство внутрішніх справ з його розгалуженою системою призначуваних ним же префектів та мерів і могутньою поліцією, очолюваною талановитим Жозефом Фуше. Зауважимо: Фуше при монархії був священиком, при якобінському Конвенті – крайнім терористом, при Директорії – правовірним термідоріанцем. Саме така людина змогла довести свою потрібність новому господарю. Уже в 1800 р. під надуманими приводами була фактично ліквідована свобода друку – десятки газет закриті, а усього 13 уцілілих – перетворені в урядові органи.

Однак не лише поліцейські заходи служили зміцненню диктатури першого консула. У 1800 р., подолавши малодоступний перевал Сен- Бернар, французька армія вийшла у самий тил австрійців і 14 червня у битві під Маренго наголову розбила ворога. В лютому 1801 р. Австрія була змушена підписати надзвичайно вигідний для Франції мир. У 1802 р. мир була змушена підписати й Англія. Вперше після десяти років напруги і кривавих боїв, що коштували величезних людських жертв, Франція вийшла з війни. Це зміцнило особистий авторитет Бонапарта. У 1802 р. він був проголошений пожиттєвим консулом, а у 1804 р – "імператором французів". Слово Республіка офіційно замінено на Імперія.

Ще у 1800 р. Наполеон завоював Італію. Папа Пій VII (1800-1823) фактично став іграшкою в руках майбутнього імператора. 15 липня між Наполеоном і Пієм VII був підписаний конкордат, що складався з 17 статей. Католицизм визнавався "релігією значної більшості французів". Конкордат 1801 р. діяв до 1905 р., коли у Франції було проведено закон про відокремлення церкви від держави і, відповідно, скасовано конкордат.

Незважаючи на видання Наполеоном декрету про розпуск релігійних орденів, папа був змушений погодитися на поїздку до Франції, де він повинен був коронувати останнього імператорською короною. Якщо перший імператор франків Карл Великий для цього мусив їхати у Рим, то Наполеон коронувався у своїй столиці. Корона його була зроблена не із золота, а із заліза, що мало символізувати власну волю коронованого як визначальну у його злеті. Під час процедури коронування Наполеон вирвав цю залізну корону з рук папи і власноруч зодягнув її на свою голову.

Імператорський двір у Тюїльрійському палаці своїм багатством перевершив двори усіх монархів світу. Було створене нове, імперське дворянство і колишні конюхи, дрібні торговці і писарчуки, що вірою і правдою служили Наполеону, отримали титули князів, герцогів і графів. Емблемою імперії стали золоті бджоли на чорному оксамиті.

Всі демократичні завоювання революції були знищені, демократи опинилися у в'язницях. Було заборонено свободу слова і введено цензуру друку. Але Бонапарт не лише зберіг перерозподіл власності, який відбувся за часів революції, але й повсякчасно зміцнював створену революцією буржуазну власність.

Велике значення для зміцнення панування буржуазних відносин мало створення Цивільного кодексу (1804), Комерційного кодексу (1807) та Кримінального кодексу (1811). В основу цих кодексів були покладені принципи захисту приватної власності та буржуазних відносин.

Кримінальний кодекс поновлював жорстоке ставлення до арештованого (катування, таврування), відмінене у роки революції.

Цивільний кодекс регламентував сімейні відносини, ставив дружину у залежність від чоловіка, наділяв батька значною владою над дітьми. Стаття 1781 Цивільного кодексу оголошувала, що у випадку конфліктів між працедавцями та найманими працівниками з питань про видачу заробітної плати "віра надається словесній заяві господаря"; порушення трудового законодавства робітниками каралося в'язницею, за порушення цього ж законодавства підприємцем з нього стягувався лише незначний штраф.

У 1809 р. Франція легко подолала П'яту (англо-австрійську) коаліцію. Держава Наполеона досягнула зеніту своєї могутності. До складу Французької імперії ввійшли Бельгія, Голландія, Північна і Центральна Італія, Іллірійські землі та Далмація. Населення Французької імперії зросло втричі – з 25 до 75 млн чол. за рахунок приєднаних земель. Сам Наполеон був італійським королем, а його пасинок Євгеній Богарне – віце-королем. Решта Західної і Центральної Європи перебували у васальній залежності від Франції. На іспанському престолі був брат Наполеона Жозеф. Королем неаполітанським Наполеон призначив свого швагра, маршала Мюрата. У Вестфальському королівстві королем був молодший брат імператора – Жером. Австрія, Пруссія, Саксонія, Росія стали його вимушеними союзниками.

Будучи сам надзвичайно талановитою людиною, Наполеон не боявся оточувати себе талановитими людьми. Наполеонові належить фраза: "Люди першого сорту оточують себе людьми першого сорту, люди другого сорту – людьми третього сорту". Як бачимо, про себе імператор був доволі високої думки. Однак Даву, Ней, Мюрат, Бертьє, Ланн, Массен та інші його маршали були першокласними воєначальниками, але, як правило, не політиками.

Наріжним каменем успіху Франції у її протистоянні з усією Європою

були не стільки особисті якості імператора та його оточення, скільки те, що Франція представляла більш прогресивний суспільний лад порівняно з феодально-абсолютистськими монархіями континенту.

Усюди, де побувала нога французького солдата, старі феодальні податки замінювалися новими буржуазними відносинами: скасовувалися панщина і феодальні повинності, цехова організація промисловості, інквізиція та релігійні ордени тощо, вводилися нові, уже буржуазні закони.

З іншого боку, Наполеон грабував і розорював європейські країни, викачував їхню промислову сировину, грошові ресурси та інші матеріальні цінності. Французька експансія стала загрожувати національному існуванню народів.

Першими проти Наполеона і його брата Жозефа піднялися на революційну боротьбу іспанці. В 1808 р. вони досягли значних успіхів. У відповідь Наполеон захопив Сарагосу, встеливши вулиці міста 50-ма тисячами трупів своїх супротивників.

Незважаючи на партизанські рухи в Італії, Пруссії, австрійському Тіролі, 24 червня 1812 р. Наполеон з 600-тисячною армією вдерся до Росії. Зокрема, в Україні французький імператор розраховував на допомогу польської шляхти. Його зв'язок з Валевською і створення великого Варшавського герцогства породжував надії польського дворянства на відтворення Речі Посполитої у кордонах 1772 р., тобто з включенням Правобережної України, Волині і Галичини. Саме ця обставина зумовила в основному вороже ставлення українців до Наполеона, незважаючи на практику скасування феодальних пережитків у захоплених імператором країнах.

7 вересня 1812 р. під Бородіно відбулася битва, де 130 тис. французів протистояли 120 тис. росіян. Французи залишили вбитими 58 тис. чоловік, зокрема 47 кращих генералів. Ці втрати відіграли чи не вирішальну роль у швидкій втечі Наполеона із захопленої Москви.

Учорашні союзники Франції – Пруссія, Австрія, Саксонія та інші переходили до антифранцузької коаліції. В триденній битві під Лейпцигом (16-18 жовтня 1813), що дістала назву "битви народів", союзники зломили опір Наполеона. 30 березня 1814 р. війська союзників увійшли до Парижа, а Наполеон підписав акт зречення.

Висновки

Французька буржуазна революція стала найвизначнішою битвою європейської буржуазії проти феодально-абсолютистських порядків. Молодий енергійний клас наполегливо відстоював свої політичні інтереси, не зупиняючись перед крайніми радикальними заходами. Революція в своєму розвитку пройшла три етапи, залежно від того, яка група буржуазії очолювала боротьбу. Владу великої буржуазії -

фельянів (1789-1792 pp.) перехопили представники середньої буржуазії – жирондисти (1792-1793 pp.), а далі виразники дрібної буржуазії – якобінці (1793-1794 pp.). Розпочавши із скасування феодальної залежності селян і встановлення рівноправ'я громадян, буржуазія продовжувала громити старі інститути монархії. Було відділено церкву від держави, скасовано феодальний адміністративний поділ, проведено рішучу заміну усіх ланок державного апарату новими людьми, носіями нових, буржуазних ідей. Страта короля прискорила цей процес.

Перехід влади в руки якобінців означав новий виток революції. Здійснена радикальна земельна реформа, чиїми плодами могло скористатись середнє і навіть неімуще селянство. Розпочалось створення системи соціальної допомоги і соціального законодавства, яке охоплювало представників нижчих верств суспільства. У короткі терміни було споряджено мільйонну революційну армію, яка будувалася за якісно новими, революційними принципами. Навіть поразка якобінського крила революціонерів у боротьбі з їхніми політичними противниками не означала реставрації феодально-абсолютистських порядків. Режими Директорії, Консульства та Імперії створювали нову буржуазну державу, започатковану на принципово інших засадах.

Кримінальний, Цивільний і Торговельний кодекси Наполеона творили новий державно-правовий механізм. Успіхи французької зброї 1800-1812 pp. значною мірою пояснювалися тією обставиною, що боротьба Франції з її могутніми європейськими супротивниками означала не стільки протистояння держав і націй, скільки боротьбу нового буржуазного світу проти старого, феодального. Навіть поразка Наполеона і відновлення після 25-річної перерви панування Бурбонів у Франції не означали механічного повернення до попередніх, дореволюційних порядків. Відбулися серйозні зрушення у сфері законодавства, цивільно-правових відносин тощо. Гасла французької революції "Свобода, рівність, братерство" знайшли свій відгук у всьому світі, включаючи Росію й Україну.

 
<<   ЗМІСТ   >>