Повна версія

Головна arrow Право arrow Загальна історія держави і права зарубіжних країн

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

ФАШИСТСЬКІ ДЕРЖАВИ І ВІЙСЬКОВІ ДИКТАТУРИ

Фашизм і націонал-соціалізм свого часу запропонували "праву" альтернативу звичним буржуазним демократіям. На ранньому етапі свого існування фашистські режими успішно вирішували завдання боротьби з кризовими явищами в економіці, викорінення організованої злочинності, військово-спортивного виховання підростаючого покоління тощо. Навіть у сучасному світі під впливом фашистських та нацистських ідей продовжують залишатися певні маргінальні (соціальні та вікові) групи населення, а правоохоронним органам доводиться мати справу з різноманітними право- радикальними організаціями. Тяжіють до фашизму і зовні ліві "націонал- большевики" п. Лімонова. Особливо піднімає голову фашизм у ситуації загострення кризових явищ у суспільстві, від чого сучасна Українська держава ще далеко не гарантована.

Важливо побачити не лише сильні, але й дошкульні сторони фашистської доктрини і фашистської практики вирішення політико-соціальних проблем у суспільному житті – як окремих країн, так і у цілому. У кінцевому підсумку, як показує досвід усіх держав світу, фашизм завжди дає ефект сильнодіючого наркотику – коротка ейфорія неминуче змінюється спадом життєвої сили та наркотичною "ломкою".

Суть фашистської політичної доктрини. Націонал-соціалізм як німецька різновидність фашизму

Вперше фашизм з'являється в Італії наприкінці 1910-х років. У березні 1919 р. в Мілані відбувся перший загальнонаціональний зліт Союзу фашистських бойових загонів. Символом фашизму стала зв'язка-пучок стеблин (фашо), яка уособлювала силу єдності.

Фашисти заперечували позитивну роль класової боротьби, закликали до співробітництва робітничого класу і буржуазії. Виступали проти парламентського ладу, за "надкласову" диктатуру. Сповідували крайній шовінізм.

На ранніх етапах фашистського руху до програм включалися популістські вимоги, наприклад, в післявоєнній Італії – республіки (Італія була монархією) і загального виборчого права, податку на капітал, наділення землею бідніших селян, робітничого контролю над виробництвом, націоналізації частини промисловості і церковного землеволодіння. У Німеччині НСДАП в 20-х роках вимагала захисту дрібного власника (ремісника, торгівця) в конкуренції з монополіями, закриття

супермаркетів (які нібито розорюють дрібного торгівця), державного протистояння лихварству тощо.

В основі політичної доктрини фашизму лежала зовнішньо примітивна, але приваблива і зрозуміла найширшим масам схема. У світі нібито йде майже дарвінівська боротьба народів і держав, перемагає у цій боротьбі сильніший, а слабший зникає або перетворюється на колонію переможця. Нація, яка бажає бути переможцем, а не переможеним, має в першу чергу потурбуватися про внутрішню єдність, відмовитися від непродуктивної витрати ресурсів (безробіття, страйки, втрати від криз тощо). Ця єдність, зрозуміло, вимагає жертв з боку усіх груп населення – від робітників і селян до поміщиків і капіталістів. Отже, необхідна міцна державна машина і продумана на тривалу перспективу внутрішня і зовнішня політика. Демократія з її слабкими сторонами, що роблять неможливими внутрішню мобілізацію нації, мусить поступитися місцем диктатурі. В перспективі ця диктатура дасть нації силу і процвітання, ліквідує злочинність і класові конфлікти, дозволить перетворитися на світову наддержаву.

Зрозуміло, що це тільки загальні контури доктрини, які в різних країнах дістали розвиток і, так би мовити, національну специфіку. Так, німецький фашизм отримав назву нацизму чи націонал-соціалізму. За Гітлером – однієї внутрішньої єдності народу для перемоги над численними ворогами не досить. Необхідна ще й чистота раси. Пересмикуючи факти, Гітлер стверджував, що піднесення держави Александра Македонського, Давнього Риму і пізніших світових імперій досягалося на тому етапі, коли ще існувала "чиста" раса. Коли ж цю "чистоту" починали розбавляти представники інших – підкорених чи привнесених імміграцією (євреї, цигани) – рас, несучи свої впливи, свою релігію, свій збочений секс тощо, нація неминуче втрачала внутрішню єдність, що врешті-решт вело до загибелі держави.

За Гітлером, далеко не кожний етнос здатний на найвищий успіх у боротьбі з оточенням. Усі нації умовно поділяються на три категорії: нації – творці культури, нації – носії культури і нації – руйнівники культури. Перша група нібито створила переважну більшість культурних і суспільних цінностей, включаючи державу як вищу форму самоорганізації нації. Друга група здатна лише запозичувати.

Звертаючись до відомої "норманської" теорії, Гітлер стверджував нібито східні слов'яни отримали державність з рук вікінгів-норманів, представників першої групи. Петро І і Катерина II перетворили Росію у світову імперію, запозичивши європейські цінності і використавши європейські військові та адміністративні кадри. Російські вчені навчалися на Заході і т. д.

До третьої групи – руйнівників належать євреї і цигани, які, з огляду на власні інтереси, готові нищити цивілізацію, що стала надбанням першого типу націй. Не маючи власної державності, вони вороже

ставляться до чужих держав і законів, не хочуть приносити жертви заради спільного блага, наживаються на труднощах. За Гітлером, увесь капітал поділяється на два типи: виробничий і спекулятивно-лихварський. Євреї-банкіри є типовими представниками другого типу, який матеріальних цінностей не продукує, а навпаки, паразитує на першій групі, причому штучно стимулює кризові явища, подібні до Великої депресії 1929-1933 pp. У такі моменти за безцінок скуповується власність "виробничих" капіталістів, після чого вона ставиться на службу євреям.

Подібним чином євреї нібито поводять себе і в інших сферах: в культурі пропагують пацифізм, космополітизм, статеві збочення тощо, в галузі освіти відстоюють лише власні псевдо-досягнення, підривають оборону держави, насаджують корупцію в державному апараті тощо.

Німецький націонал-соціалізм відрізнявся від італійського фашизму саме вимогою "чистоти крові" як основної запоруки внутрішньої єдності нації. Для того, щоб стати державним службовцем, необхідно було довести своє "арійське" походження документально до 1800 р. (часу виходу німецьких євреїв з середньовічних гетто), ця ж вимога стосувалася працівників оборонної промисловості, усіх державних підприємств тощо.

Знищував гітлерівський режим і чистокровних арійців – душевнохворих, понад 30 000 яких потрапили до печей крематоріїв. У концтабори були кинуті тисячі колишніх і діючих комуністів, соціал-демократів і навіть представників буржуазних партій та ліберального кліру (церковників).

Важливим доктринальним положенням націонал-соціалізму став так званий лебенсраум, тобто життєвий простір. Володіти ним нібито мають право лише найбільш життєздатні нації, представники групи "творців". Другій групі "носіїв культури" передбачалося відвести роль напіврабів, за винятком 10-15% від загальної кількості осіб з яскраво вираженими "арійськими" ознаками – ці підлягали онімеченню. Нарешті, "руйнівники культури" підлягали безумовному фізичному знищенню. До 1945 р. було закатовано близько 6 млн євреїв, сотні тисяч європейських циган.

Зауважимо одну не надто відому деталь: Гітлер називав японців "арійцями Сходу", тобто, як бачимо, не показник належності до європейської раси слугував основним критерієм зачислення до групи "націй – творців культури". Не менш важливе значення мали чистота нації і її успіхи в науці, техніці, державному будівництві і, особливо, у воєнній справі.

Важливою особливістю німецького нацизму став т. зв. фюрерпринцип, згідно з яким "вождь", фюрер, оголошувався відповідальним лише перед Богом та історією. Фюрера не можна було змістити чи усунути, навпаки, він має право здійснювати будь-які адміністративні чи кадрові перестановки, призначати свого наступника тощо.

Вважається, що національні різновидності фашизму існували в таких країнах, як Японія, Іспанія, Португалія, Польща, Угорщина, Румунія та ін. Фашистськими вважалися диктатури А. Стреснера у Парагваї та А. Піночета у Чилі. Не виключена поява фашистських режимів у майбутньому, особливо в тих країнах, що характеризуються соціальною нестабільністю, кризовою економікою, корумпованістю державного апарату, організованою злочинністю – словом, тими факторами, що змушують пересічного обивателя мріяти про диктатуру "сильної руки", "господаря", який наведе лад і порядок.

 
<<   ЗМІСТ   >>