Етапи діагностичного пошуку

І етап – виявлення й уточнення патології підшлункової залози за допомогою опитування.

II етап – уточнення патології підшлункової залози за допомогою фізикального обстеження.

III етап – діагностика хронічного панкреатиту за допомогою інструментальних методів дослідження та їх діагностична цінність.

Ч – чутливість методу дослідження при постановці діагнозу ХП;

С – специфічність методу дослідження при постановці діагнозу ХП.

IV етап – діагностика хронічного панкреатиту за допомогою лабораторних методів дослідження.

V етап – формулювання розгорнутого клінічного діагнозу на підставі клініко-інструментальних даних.

Під час встановлення діагнозу необхідно враховувати наявність типового больового, диспепсичного, копрологічного синдромів, ознак екзокринної та ендокринної недостатності підшлункової залози, симптомів мальдигестії та мальабсорбції. При загостренні хвороби важливе значення відводиться синдрому "ухилення ферментів" у кров, зокрема підвищенню рівня амілази крові/сечі (діастази сечі) >2,5 верхніх границь норми (ВГН). Провідну роль у постановці діагнозу відводять сучасним інструментальним методам дослідження. В первинній діагностиці екзокринної недостатності ПЗ, поряд із копрологічним синдромом, важлива констатація факту зниження рівня фекальної еластази-1 і/чи позитивна клінічна відповідь на прийом панкреатину по 40 000 Од х 3 рази під час прийому їжі (впродовж 2-х тижнів). Прямий секретинпанкреазиміновий тест рідко використовується в клінічній практиці.

Диференціальний діагноз. Хронічний панкреатит диференціюють з іншими захворюваннями, які супроводжуються абдомінальним болем: з пептичною виразкою шлунка і дванадцятипалої кишки, холециститом, кишковою непрохідністю, абдомінальним ішемічним синдромом, новоутвореннями підшлункової залози, ішемічною хворобою серця. У якості диференціально-діагностичної ознаки інфаркту міокарда і гострого панкреатиту при об'єктивному обстеженні хворого рекомендовано застосувати прийом Джанелідзе. При цьому зменшення болю при глибокій пальпації епігастральної ділянки є характерним для інфаркту міокарда, а посилення болю – для панкреатиту. При гострій атаці ХП може виникнути необхідність у проведенні диференціальної діагностики із захворюваннями, що супроводжуються гіперамілаземією (див. нижче). При ХП з екзокринною недостатністю, за наявності синдромів мальдигестії та мальабсорбції, слід виключати глютенову ентеропатію (целіакію), лактазну недостатність, запальні захворювання кишечника.

Ставлячи діагноз загострення ХП, враховують позапанкреатичні джерела гіперамілаземії та гіперамілазурії:

• • ниркова недостатність;
• • хвороби слинних залоз (паротит, конкремент, сіалоаденіт);
• • "пухлинна" гіперамілаземія (рак легені, стравоходу, яєчників);
• • опіки;
• • діабетичний кетоацидоз;
• • вагітність;
• • трансплантація нирки;
• • травма головного мозку;
• • медикаментозне лікування морфіном;
• • хвороби жовчних шляхів (холецистит, холангіт);
• • перфорація або пенетрація виразки шлунка чи ДПК;
• • непрохідність чи інфаркт кишечника;
• • позаматкова вагітність;
• • перитоніт;
• • аневризма аорти;
• • післяопераційна гіперамілаземія.

Консультації фахівців:

• – хірурга (тактика лікування, діагностика ускладнень);
• – ендокринолога (корекція ендокринної недостатності);
• – кардіолога (виключення гострої серцево-судинної патології).

Зразки формулювання діагнозу:

• 1. Хронічний панкреатит у стадії загострення, важкого ступеня тяжкості.
• 2. Хронічний панкреатит у стадії ремісії з екзокринною недостатністю середнього ступеня важкості та ендокринною недостатністю. Вторинний цукровий діабет, субкомпенсований.