Концепція стійкого розвитку і соціальна відповідальність.

Концепція стійкого розвитку соціально-економічних систем була заявлена в доповіді Римському клубу колективом учених під керівництвом Я. Тинбергена "Перегляд міжнародного порядку" (1980 р.). Учені прийшли до висновку про необхідність розробки нової стратегії суспільного розвитку, що враховує соціальні наслідки економічного зростання: стан навколишнього середовища, зайнятість і інші [49].

Концепція стійкого розвитку побудована на тому, що внутрішні межі розвитку являють собою раціональні потреби людини, а зовнішні межі перебувають у взаємозв'язку з ємністю біосфери. Даний підхід дає можливість у рамках конкретної соціально-еколого-економічної системи розглядати економічний розвиток як результат реалізації екологічних, соціальних й економічних цілей суспільства.

Завдання, які входять в економічний розділ, є найбільш традиційними й передбачають, зокрема, забезпечення стійкого економічного росту, високі якісні характеристики, досягнення максимальної ефективності, справедливу конкуренцію й інше. Показники результативності економічної діяльності більш мобільні й тому вимагають створення групи правил формальних інститутів, за допомогою яких впливають на неформальні.

Екологічні завдання укладаються в забезпеченні безпеки на глобальному рівні, збереженні стану і якісних характеристик навколишнього середовища й життя, підтримці екологічної рівноваги.

До соціальні завдань віднесено зведення бідності до мінімального рівня, регулювання й підтримка на стабільному рівні демографічних характеристик, збереження якості здоров'я нації, виховання загальнолюдських цінностей.

Екологічні й соціальні складові є менш рухливими. Вони взаємодіють із формальними інститутами через неформальні. У соціо-еколого-економічній системі як результат економічного росту розглядається не тільки задоволення матеріальних потреб населення, але й задоволення повного комплексу потреб, у тому числі й екологічних, таких як потреби в екологічно чистому навколишньому світі, в екологічно чистих продуктах харчування, в екологічних послугах.

Через сім років у доповіді Міжнародної комісії з навколишнього середовища й розвитку "Наше загальне майбутнє" (1987 р.) було сформульоване поняття стійкого розвитку як розвитку, що задовольняє потреби теперішнього розвитку, однак не загрожує здатності майбутніх поколінь задовольняти свої власні потреби [92]. Воно включає два ключових поняття – поняття потреб, зокрема потреб, необхідних для існування найбідніших верств населення, які повинні бути предметом першорядного пріоритету; поняття обмежень, обумовлених станом технологій і організацією суспільства, що забезпечують здатність навколишнього середовища задовольняти нинішні й майбутні потреби. На підставі чого був зроблений основний висновок; досягнення стійкого розвитку вимагає забезпечення збалансованості інтересів між економічними, екологічними й соціальними компонентами в процесі розвитку соціально-економічних систем.

Становлення концепції стійкого розвитку пройшло три основних етапи:

• 1) В 1992 році в Ріо-де-Жанейро за участю глав 179 держав відбулася перша міжнародна конференція. Головний документ, – "Порядок денний на XXI століття", – рекомендував як основу для подальшого існування світового співтовариства концепцію стійкого розвитку. У тексті підкреслювалось: не можна розглядати навколишнє природне середовище й соціально-економічний розвиток як ізольовані області. Дві мети, – висока якість навколишнього природного середовища й здорова економіка для всіх народів світу, – повинні розглядатися в єдності.
• 2) 4 вересня 2002 у Йоганнесбурзі відбулася друга Всесвітня конференція по стійкому розвитку: "Саміт Землі", що зібрала делегатів з 189 країн. Основними завданнями "Йоганнесбурга-2002" були: оцінка глобальних змін, які відбулися після "Ріо-92" і узгодження "Плану по стійкому розвитку Землі до 2015 року".
• 3) Третій міжнародний Форум ООН по стійкому розвитку, – "Майбутнє, якого ми бажаємо", – традиційно відбувся через десять років – 20-22 червня 2012 року в Ріо-де- Жанейро ("Ріо+20"), де учасники з 188 країн проголосили "...перехід від неспричинення шкоди до створення позитивного соціального впливу".

Сьогодні, Техногенний розвиток світової економіки привів до виникнення таких проблем:

• 1. глобальні екологічні проблеми, такі як опустелювання, руйнування озонового шару, кислотні дощі, забруднення океанів, дефіцит прісної води й т.д., кожна з яких здатна спричинити деградацію людської цивілізації:
• 2. при чисельності населення планети майже 7,3 млрд (2015 р.) катастрофічна нестача природних (сировинних) ресурсів Землі, яких за прогнозом ООН вистачить лише на 60 років;
• 3. глобальна економіка, перебуваючи в стагнації, у райках існуючої традиційної моделі досягла своїх меж економічного зростання: виявився непотрібним головний продуктивний ресурс – праця (більше 25% молодих людей у світі є безробітними);
• 4. стала критичною соціальна нерівність: 60 млн. людей у світі одержують дохід такий ж, як і 3,5 млрд, людей з найбільш низькими доходами, "бідна" половина світового населення володіє всього 1% благ, тоді як самий багатий 1% населення володіє майже половиною всіх активів.

У новій доповіді ВЕФ (всесвітній економічний форум) (Давос-2015) названі провідні глобальні ризики, здатні забезпечити людству десятиліття потрясінь:

• • соціальні (дефіцит водних ресурсів і продовольства, масове поширення інфекційних захворювань),
• • економічні (високий рівень структурного безробіття або неповної зайнятості, значне розшарування доходів населення),
• • екологічні (екстремальні погодні явища, проблеми адаптації до зміни клімату).
• • геополітичні (міждержавні конфлікти з регіональними наслідками, поширення зброї масового знищення, терористичні атаки).

На макро- і мікрорівні відбуваються рецесивні процеси:

• • сповільнилося економічне зростання,
• • виросла неспроможність економічних систем ефективно реагувати на турбулентність ринкової кон'юнктури,
• • тривають банкрутства підприємств,
• • знижуються темпи інвестування,
• • множиться соціально-політична нестабільність і т.п.

Динамічний розвиток різних всесвітніх кризових явищ і подальше поглиблення нестабільності в умовах соціально- економічної невизначеності доводять необхідність вироблення нової глобальної моделі розвитку, сутність якої задекларували на Форумі "Ріо+20": "Визнаючи, що досягнення стійкого розвитку є занадто великим завданням для будь- якого суспільного сектора, будь той уряд, міжнародні організації або цивільне суспільство, Глобальний договір ООН призиває ділове співтовариство, що є двигуном створення робочих місць, інновацій, капіталу й інвестицій, – прийняти заходи щодо здійснення цілей ООН, включаючи мир і безпеку, цілі розвитку тисячоріччя, права людини, права дітей, тендерну рівність, охорону здоров'я, освіту, гуманітарну допомогу, зайнятість і гідні умови праці, а також боротьбу з корупцією. Компанії повинні Вишукувати можливості для внесення вкладу в стійкий розвиток у рамках основної діяльності, соціальних інвестицій і добродійності й (або) участі в розробці публічних політик сприяння стійкому розвитку".

• 30 травня 2013 р. Група високого рівня, дослідивши закономірності подальшого світового розвитку й основні глобальні ризики, представила рекомендації зі світового розвитку після 2015 року:
• 1) викорінювання вбогості в будь-яких її проявах;
• 2) стійкий розвиток;
• 3) перетворення економік для створення нових робочих місць і сприяння всеосяжному економічному зростанню;
• 4) створення чесних і ефективних, відкритих і відповідальних інститутів для всіх;
• 5) формування нового глобального партнерства на основі нового духу солідарності, співробітництва й взаємної відповідальності.

Таким чином, глобальним фактором досягнення стійкого розвитку людської цивілізації є дотримання принципів і впровадження технологій соціальної відповідальності всіх суб'єктів господарювання.

Відповідно до міжнародного стандарту ISO 26000: 2010 "Керівництво із соціальної відповідальності" соціальна відповідальність розуміється як морально-етична, економічна, екологічна, соціальна відповідальність суб'єктів господарювання (особистості й організацій всіх типів: компаній, некомерційних організацій, профспілок, державних установ і т.д.) за вплив їхньої діяльності на суспільство та оточує Природне середовище, задоволення потреб різних зацікавлених сторін з метою створений умов для стійкого розвитку [90].

На практиці концепція стійкого розвитку для бізнес- одиниць асоціюється з корпоративною соціальною відповідальністю. Це означає, що в рамках своєї повсякденної діяльності й стратегічного планування компанія добровільно бере на себе відповідальність за вплив її діяльності на замовників, постачальників, працівників, акціонерів, місцеві співтовариства та інші зацікавлені сторони й навколишнє середовище.

Офіційне поняття "корпоративна соціальна відповідальність" оформилося на Лісабонському європейському саміті в березні 2000 р., а також після опублікування Європейською комісією в липні 2001 р. так називаної "Зеленої книги про КСВ" (Green Paper). "Зелена книга" Європейського союзу визначає КСВ як "концепцію, у рамках якої компанії на добровільній основі інтегрують соціальну й екологічну політику в бізнес-операції і їхні взаємини з усім колом Пов'язаних з компанією організацій і людей" [2].

Таким чином, корпоративна соціальна відповідальність визначається як добровільний внесок бізнесу у розвиток суспільства в соціальній, економічній і екологічній сфеpax, пов'язаний прямо з основною діяльністю компанії й виходить за рамки визначеного законом мінімуму.

Основні поняття і терміни:

• • відповідальність;
• • соціальна відповідальність;
• • свобода й відповідальність;
• • концепції соціальної відповідальності;
• • базова концепція соціальної відповідальності;
• • модель корпоративної соціальної відповідальності А. Керолла;
• • піраміда корпоративної соціальної відповідальності;
• • діаграма Венна (трисферна модель корпоративної соціальної відповідальності);
• • концепція соціальної сприйнятливості;
• • концепція корпоративної соціальної Діяльності;
• • концепція ділової етики;
• • концепція зацікавлених сторін;
• • концепція загальних цінностей;
• • концепції корпоративного громадянства;
• • концепція корпоративної стійкості.