Повна версія

Головна arrow Соціологія arrow Соціальна відповідальність

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

Формування відносин бізнесу із працівниками й зовнішніми організаціями на основі соціальної відповідальності

Функціонування багаторівневої системи соціальної відповідальності забезпечується активною соціально відповідальною діяльністю всіх його елементів-інститутів (держави, суспільства й цивілізованого підприємництва на всіх рівнях національної економіки) як єдиної системи.

Основними суб'єктами соціальної відповідальності бізнесу є великі компанії, корпорації. Безпосередніми учасниками корпоративних відносин виступають місцеві співтовариства й організації громадян, споживачі, акціонери, інвестори й постачальники, органі державної влади й місцевого самоврядування.

Усі об'єкти соціальної відповідальності можна розділити на чотири великі групи:

  • 1) бізнес-структури (працівники підприємств, партнери, інвестори, кредитори, клієнти, конкуренти, бізнес- співтовариство);
  • 2) органи державної влади;
  • 3) співтовариство (місцеве співтовариство, різні соціальні групи, громадські організації, некомерційні організації);
  • 4) навколишнє середовище.

Соціально відповідальний бізнес неможливий без дотримання компанією етичних правил поведінки зі стейкхолдерами – як внутрішніми, так і зовнішніми.

Стейкхолдери – це особи й сторони, які зазнають на собі вплив діяльності компанії або можуть впливати на роботу компанії.

Різні стейкхолдери можуть мати різні цінності й цілі, і вони можуть не збігатися із цілями й цінностями організації. Тому компанія повинна чітко визначити свої цілі й цінності й порівняти їх з інтересами зацікавлених осіб. У цьому випадку компанія повинна спробувати взяти до уваги інтереси всіх зацікавлених сторін у процесах бізнес-планування й стратегічної діяльності.

Класифікація стейкхолдерів

  • 1. За характером інституціональної форми: фізичні особи, юридичні особи, що функціонують у реальному секторі економіки (унітарні підприємства, акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю й ін.), фінансово-кредитні установи, органі державної влади, органи державного управління, органи місцевого самоврядування, некомерційні організації.
  • 2. За характером взаємодії з підприємством: акціонери (учасники), співробітники, менеджмент, кредитори, споживачі, місцеве співтовариство, органи державної влади й управління.
  • 3. За ступенем впливу соціальної діяльності, компанії можна виділити близькі і далекі зацікавлені особи. До близьких стейкхолдерів слід відносити тих, кого корпоративні соціальні програми торкаються найбільшою мірою (найчастіше це персонал, споживачі). Далекі зацікавлені особи – ті, кого програми торкаються меншою мірою.
  • 4. За ступенем впливу на соціальну діяльність компанії, зацікавлені особи можуть бути основними й другорядними. Так, до основних зацікавлених осіб слід віднести тих, без участі яких корпоративні соціальні програми не зможуть бути прийняті й реалізовані (у цій групі звичайно перебувають акціонери (власники), топ-менеджери).
  • 5. Залежно від ступеня особистої участі в соціальній діяльності компанії, зацікавлені особи можуть розглядатися як активні й пасивні. Активні стейкхолдери – це ті, хто безпосередньо залучений в організацію й розвиток корпоративних соціальних програм (це можуть бути НКО, місцеві влади й ін.).
  • 6. Залежно від приналежності до компанії, стейкхолдерів доцільно розділяти на внутрішніх і зовнішніх. Зовнішні включають споживачів, кредиторів, постачальників, органи влади й управління, місцеві співтовариства й т.д. До внутрішніх відносять менеджерів, їхні структури, працівників, власників.
  • 7. Залежно від виконуваних функцій при реалізації соціально відповідальної поведінки компанії стейкхолдерів можна розділити на наступні категорії:
    • • що фінансують соціальну діяльність (наприклад, акціонери, партнери по бізнесу);
    • • що організують або беруть участь в організації корпоративної соціальної відповідальності (менеджери, некомерційні організації, ділові партнери);
    • • працівники підприємства, що реалізують головну економічну й одночасно соціальну функцію підприємства – виробництво товарів і послуг для задоволення суспільних потреб;
    • • що користуються послугами підприємства (покупці);
    • • що надають послуги підприємству (постачальники).

Основні інтереси стейкхолдерів:

  • • акціонери – розмір річного дивіденду; підвищення вартості акцій; зростання вартості компанії і її прибуток; коливання цін на акції.
  • • інституціональні інвестори – розмір інвестицій з високим рівнем ризику; очікування високого прибутку; збалансованість їх інвестиційного портфелю.
  • • працівники – гарантії зайнятості; рівень реальної заробітної плати; умови наймання; можливості просування по службі; соціально-психологічний клімат.
  • • споживачі – бажані і якісні продукти; прийнятні ціни; різноманітність вибору.
  • • дилери-розповсюджувачі – післяпродажне обслуговування; своєчасність і надійність поставок; якість продукту (послуги), що поставляється.
  • • постачальники – стабільність замовлень; оплата в строк і за умовами договору.
  • • представники державної влади – забезпечення зайнятості; виплата податків; відповідність діяльності вимогам закону; підтримка або спільна реалізація проектів.
  • • представники регіональної влади – внесок в економічний ріст і сталий розвиток регіону; внесок у місцевий бюджет; підтримка соціальної інфраструктури регіону.
  • • соціальні й суспільні групи – турбота про навколишнє середовище; підтримка місцевої суспільної діяльності.
  • • ЗМІ – одержання правдивої й повної інформації про діяльність корпоративного утворення.

Одним з головних стейкхолдерів для бізнесу виступає цивільне співтовариство в особі недержавних некомерційних організацій. Однією з них є Український союз промисловців і підприємців. В 2008 р. було створене Об'єднання організацій роботодавців України, до складу якого входить 24 територіальних, 12 галузевих і 3 всеукраїнські об'єднання організацій роботодавців.

Між Об'єднанням організацій роботодавців України й Кабінетом Міністрів України підписаний Меморандум про партнерство й співробітництво. Він передбачає активну участь ділового співтовариства у формуванні стратегії економічного розвитку країни, розробці серйозних законодавчих проектів, державних цільових програм.

Підпиляні договори з іншими органами влади – Державними податковою й митною службою, Антимонопольний комітетом, Національною комісією з регулювання електроенергетики, Укрексімбанком, з більшістю обласних державних адміністрацій.

Партнером Українського союзу промисловців і підприємців є Рада підприємців при Кабінеті міністрів України.

В 2008 р. Український союз промисловців і підприємців приєднався до Глобального договору – всесвітньої ініціативи, яка спрямована на сприяння соціальної відповідальності бізнесу, створення більш стабільної й всеосяжної економіки.

Союз взяв участь у підготовці Національної стратегії соціальної відповідальності бізнесу в Україні разом із Центром розвитку корпоративної соціальної відповідальності, Мережею Глобального договору ООН в Україні, іншими представниками ділової громадськості.

Суть Національної стратегії – підкреслити відповідальність компаний за вплив на суспільство, у тому числі в сфері дотримання прав людини, цивілізованих і чесних трудових відносин і ліквідації дискримінації в сфері праці й зайнятості, дбайливого поводження з навколишнім середовищем, розвитку й поширення екологічно безпечних технологій, а також протидії всім формам корупції.

Одне з головних завдань влади в цьому партнерстві – гарантування бізнесу принципу добровільності. Допомога держави необхідна в підтримці важливості етичної й соціально відповідальної поведінки бізнесу, просуванні кращих практик в Україні й за кордоном.

Однією з форм взаємодії стейкхолдерів і заохочення компаній із соціально відповідальною поведінкою стає проведення різних конкурсів, ініціаторами яких стають як державні структури, так і некомерційні організації.

Велика роль у розвитку, становленні корпоративної соціальної відповідальності приділяється державним структурам. Держава повинна сприяти становленню громадянського суспільства, тільки в рамках якого й можливе співробітництво держави й бізнесу; створенню системи "рамкових" нормативно-правових актів, що регламентують питання взаємодії бізнесу, органів влади й некомерційних організацій; заохочення через податкові пільги соціально відповідальних компаній.

Можливі напрямки впливу держави:

Вплив держави на власників (підприємців, роботодавців):

  • • вплив на власників-рантьє (рантьє – це людина, яка живе на дохід, одержуваний від ренти або вкладення капіталу. Хтось може сказати, що рантьє – це інвестор. Він буде одночасно прав і неправий. Інвестором може стати кожна людина, яка вкладає всі свої кошти або їх частину для одержання прибутку. Інвестиції не завжди е основним джерелом доходу для звичайної людини, швидше за все, додатковим. Крім інвестицій, інвестор звичайно ще десь працює: на роботодавця або у власному бізнесі. На відміну від інвестора, рантьє живе винятково на рентних надходженнях, коли гроші працюють на нього, а не він на гроші. Рантьє може ніде не працювати, не вести трудову книжку. При цьому, його доходи дозволяють йому не відмовляти собі ні в чому) через механізми формування системи суспільних цінностей, реалізації соціальної справедливості, які створюють у суспільстві нові переваги, відповідно до яких подібній групі людей буде "незатишно" жити в цьому суспільстві, поступово перетворюючись у його "ізгоїв". Дана група буде відчувати ненормальність своєї життєвої позиції й буде змушена тією чи іншою мірою поступово включатися в активний соціально-економічний простір;
  • • вплив на власників-менеджерів, а також на власників, що мають активну позицію стосовно своєї власності й до людей, які працюють на об'єктах, що належать їм на правах власності. У цьому випадку власники, володіючи господарським суб'єктом, беруть участь у його діяльності, будучи зацікавленими в стійкому функціонуванні об'єктів власності.
  • 2. Вплив держави на найманих робітників:
    • • вплив на найманих менеджерів, які беруть участь у рішеннях по підвищенню активності підприємства в соціально відповідальному процесі. Крім цього, вплив держави на дану групу людей може містити заходи щодо залучення їх не тільки в соціально відповідальний процес, але й по створенню відповідних умов для залучення їх у розряд підприємців (власників);
    • • вплив на працівників з прихованими й/або невикористовуваними за якимись причинами творчими (у тому числі підприємницькими) можливостями, які можуть організувати свою справу й були корисними суспільству, взаємодіючі з ним і державою. У цьому випадку держава проводить політику по виявленню таких працівників і поступовому залученню їх у розряд цивілізованих підприємців;
    • • вплив на працівників з обмеженими фізичними можливостями. На дану групу людей необхідно впливати через систему соціальної відповідальності, при якій формується відповідне відношення в суспільстві (у тому числі в роботодавців), яке дозволяє даній групі почувати себе на рівні з іншими людьми;
    • • вплив на інші групи працівників здійснюється з використанням різних інструментів механізму багаторівневої системи соціальної відповідальності.

Соціальна відповідальність організацій може формуватися уздовж осі, що йде від нижчого до вищого ступеня соціальної відповідальності, і використовувати певні типи дій.

  • 1. Соціальна обструкція. Компанія, що перебуває на цьому рівні, практично нічого не робить або робить дуже мало для вирішення соціальних проблем і проблем навколишнього середовища. Коли вона переходить межі дозволеного у своїй професійній діяльності, типовою реакцією є заперечення й приховання своїх дій. Характерний тип дії – обструкція – означає відмову компанії від усіх обов'язків. У випадку якщо несумлінні дії помічені, використовується тактика спростування пропонованих доказів, наводяться доводи про фальсифікацію доказів, лагодяться перешкоди розслідуванню (якщо таке проводиться).
  • 2. Соціальні зобов'язання. Ця позиція містить у собі дії організації, спрямовані тільки на те, що потрібно за законом, і ні на що більше. Керуючі в таких організаціях наполягають на тому, що їх справа – опікуватися про прибуток. Такі організації в основному використовують тактику захисту, яка припускає, що організація приймає на себе відповідальність за деякі помилки й недогляд й не перешкоджає можливим розслідуванням з боку суспільства. Менеджери, що користуються такою тактикою, уважають, що "подібні речі трапляються, але в них ніхто не винуватий".
  • 3. Соціальний відгук. Для компанії, що займає таку позицію, характерне не тільки виконання юридичних і етичних вимог, але й добровільна участь у соціальних програмах.

Хоча іноді організацію необхідно переконати в цьому, сама вона не проявляє ініціативи в пошуку можливостей. Основний тип дій – пристосування, яке означає, що менеджмент несе соціальну відповідальність за дії організації, хоча, можливо, робить це, поступаючись зовнішньому тиску.

4. Соціальний внесок. У цьому випадку компанія розглядає себе як відповідальний член суспільства й ініціативно шукає можливості внести свій внесок у розвиток суспільства. Дії такої компанії найчастіше проактивні й припускають, що компанія бере на себе ініціативу в соціальних питаннях, самостійно ідентифікує суспільні інтереси й діє, не чекаючи вказівок або тиску з боку зацікавлених груп.

 
<<   ЗМІСТ   >>