Повна версія

Головна arrow Соціологія arrow Соціальна відповідальність

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

Участь бізнесу у вирішенні соціально-економічних проблем

Різні рівні соціальної відповідальності являють собою комбінації вимог до бізнесу й очікувань від нього з боку суспільства й держави й вигідності/невигідності соціальної активності для бізнесу. Чим вище в компаній рівень соціальної відповідальності, тим більше в них добровільно прийнятих на себе зобов'язань. Відповідно до цього можна представити соціальну відповідальність компанії на зразок піраміди (за рівнем соціально відповідальної поведінки), що має наступні рівні.

Перший рівень, базовий, обов'язкова складова соціальної відповідальності. Це по суті соціальний обов'язок бізнесу. Її вимоги рівною мірою стосуються й малого бізнесу, у тому числі й індивідуальних підприємців і найбільших загальнонаціональних компаній і корпорацій. Цей рівень відповідальності бізнесу відповідає трактуванню її Нобелівським лауреатам М. Фридманом, що вважає, що "у бізнесу є одна й тільки одна соціальна відповідальність: використовувати свої ресурси й займатися діяльністю, розрахованою на збільшення своїх прибутків, дотримуючи при цьому правила гри, тобто беручи участь у відкритій і вільній конкуренції без обману й шахрайства" [66].

Однак суспільна думка розуміє соціальну відповідальність бізнесу як діяльність у сфері реалізації своєї виробничо-економічної функції. Автори міжнародного дослідження, проведеного в п'яти країнах Центральної й Східної Європи, підкреслюють: "Діяльність компаній оцінюється, у першу чергу, по якості їх продукції й послуг, а також по їхньому відношенню до співробітників і постачальникам. Внесок компаній у національну економіку, природоохоронна діяльність, чесність і участь у добродійності – важливі, але другорядні фактори" [39].

Відповідно до вимог базової соціальності бізнесу роботодавці (власники бізнес-структур, основні/великі акціонери, τοπ-менеджери) опікуються про розвиток бізнесу, дотримання вимог податкового законодавства, трудового й Цивільного кодексів України, про якість продукції й відповідних послуг, створення нових технологій, дотримання етичних норм у конкуренції, розширення робочих місць, забезпечення гідної зарплати й нормальних умов праці працівникам.

У свою чергу, працівники беруть активну участь у підвищенні прибутку підприємства (компанії, корпорації), відповідально ставляться до якості продукції й послуг, ведуть пошук нових промислових технологій і форм організації праці.

Держава забезпечує відповідні умови для ефективного розвитку бізнесу, постійно вдосконалює податкову політику, захищає від тиску корупційних структур і т.д.

На жаль, у країнах із трансформованими суспільними відносинами, бізнес у цілому (як роботодавці, так і працівники) далекий від того, щоб говорити про його здатності й бажання виконувати вимоги базової соціальної відповідальності: виробництво якісної продукції й послуг, створення нових технологій і прагнення до розширення своєї справи, робочих місць не на шкоду якості, дотримання етичних норм у конкуренції, забезпечення гідної зарплати й умов праці працівникам і т.п. Дослідники відзначають, що відхід від оподатковування в бізнесі виходить за межі економічної сфери. "Приховання доходів від сплати податків, – пише В. І. Волховський, – виступає лише як зовнішній прояв більш глибоких криміногенних процесів перерозподілу національного продукту на користь тіньової економіки. У тій мірі, у якій економіка "чорного" ринку обумовлює скорочення податкової бази, вона впливає на легальну економіку й може підірвати зусилля в області розвитку збалансованої економіки. В остаточному підсумку відхилення від оподатковування слугує розширеному відтворенню організованої злочинності у всіх її проявах" [7].

Другий рівень – це нормативна соціальна відповідальність бізнесу, що включає в себе участь у вирішенні значимих соціально-економічних проблем суспільства відповідно до напрямків своєї діяльності, тобто шляхом реалізації своїх підприємницьких функцій. Тут же знаходиться й дотримання екологічних вимог, хоча воно, безсумнівно, значною своєю частиною належить до базової соціальної відповідальності.

Держава регулює цю діяльність, створює умови для її розвитку й удосконалювання.

Як базова, так і нормативна соціальна відповідальність належать до обов'язкових вимог до бізнесу. З його боку це не добровільна, а свідома відповідальність, що далеко не те саме. Другий вид відповідальності, безумовно, передбачає підвищену активність, ініціативність роботодавців і працівників. Разом з тим, без дотримання нормативних вимог, не можна говорити про соціальну відповідальність усіх рівнів – малого, середнього й великого – бізнесу.

Третій рівень соціальної відповідальності бізнесу – це філантропія, ситуаційна добродійність, надання допомоги, тим, що перебувають у скрутних обставинах і т.д. Філантропія й добродійність – це насамперед прояв індивідуальної соціальної відповідальності бізнесменів. Добродійність від імені компанії припустима тоді, коли за неї проголосували всі, або переважна більшість, що має згідно зі статутом компанії право на ухвалення відповідного рішення. Добродійність, надання безкорисливої допомоги нужденним – це показник громадського ставлення особистості, вищий рівень її соціальної відповідальності.

Дійсна добродійність не орієнтується на PR-вигоду. Для багатьох філантропів їх діяльність – природній прояв життєвої позиції, про який не прийнято говорити вголос, "сурмити на всю країну".

Держава своїми заходами повинна підтримувати й розбудовувати філантропію й добродійність. Важлива роль тут належить ЗМІ: слід відокремлювати справжню добродійність від показової.

У літературі до добродійності нерідко відносять надання корпорацією допомоги – фінансової, технологічної й т.п. – соціально-значимим проектам. Ті, що виявляють таку допомогу переконані, що це вигідне вкладення коштів, які окупляться в довгостроковому періоді. На думку експертів, подібна діяльність відбувається для створення взаємовигідних відносин із владою різних рівнів. Нерідко подібна добродійність компаній не стільки слугує розвитку іміджу й досягненню стратегічних цілей компанії, скільки використовується керівництвом для особистісної самореклами.

Інакше кажучи, цей рівень може являти собою реалізацію соціально відповідальної поведінки заради економічної вигоди. Економічною вигодою можуть бути поліпшення іміджу організації для споживачів її продукції й для її працівників, підвищення інвестиційної привабливості, створення більш сприятливих умов для існування й розвитку компанії з боку влади або суспільства.

Незважаючи на це дану діяльність можна віднести до проявів соціальної відповідальності бізнесу, тому що вона приносить безсумнівну користь вирішенню соціально- економічних проблем суспільства.

Четвертий рівень соціальної відповідальності бізнесу – наднормативна соціальна відповідальність. До цього рівня входить участь у національних проектах за рішенням найбільш загострених соціально-економічних проблем суспільства, надання допомоги при стихійних лихах і катастрофах і т.д. У кожній країні є свої загострені в цей момент соціально-економічні проблеми. Реакція бізнесу на дії держави по подоланню цих проблем, – безумовно, прояв соціальної відповідальності. Але це виходить за рамки норм, правил і вимог, і тому деякі дослідники відкидають створення особливої звітності по соціальній відповідальності компаній. Якщо мова йде про базову й нормативну відповідальність, то потрібно, безумовно, створення суворих критеріїв і показників, а добровільна відповідальність виконується "по добрій волі", за власним бажанням і тому не має потреби в спеціальних звітах. Інша справа фінансова державна статистика, але там питання розглядається в іншій площині – як система контролю над потоком коштів у країні. Державна підтримка такої соціальної відповідальності (філантропії) регулюється Законом України "Про благодійну діяльність та благодійні організації", який визначає загальні принципи благодійної діяльності в Україні, забезпечує правове регулювання відносин у суспільстві, спрямованих на розвиток благодійної діяльності, ствердження гуманізму й милосердя, забезпечує сприятливі умови для створення й діяльності благодійних організацій [27].

Держава розробляє спеціальні заходи, спрямовані на підвищення зацікавленості компаній і корпорацій у вирішенні загострених соціально-економічних проблем суспільства на наднормативній основі.

На Заході давно ствердилася думка, що для більш активного залучення компаній у процес подолання соціальних проблем необхідно щось давати їм замість. На думку Білла Гейтса, "у цьому суть творчого капіталізму. Тобто зміст не в тому, щоб компанії більше займалися добродійністю або стали більш доброчесними. Зміст у тому, щоб дати їм реальний стимул, по-новому застосувати їхні знання, дати їм можливість заробити, допомагаючи людям, які дотепер не одержували вигід від капіталізму". Творчий капіталізм, на думку Б. Гейтса, "це реакція на давній факт: занадто багато людей залишилися за бортом історичного багатовікового процесу поліпшення якості життя" [9].

Третій і четвертий рівні відносяться до добровільної складової соціальної відповідальності. Ці два щаблі різняться мотивами реалізації соціально відповідальної поведінки.

П'ятий рівень соціальної відповідальності характеризує, по суті, відповідальність бізнесу за майбутнє суспільства, за духовний і культурний розвиток громадян. Безумовно, і участь бізнесу в конкретних національних проектах, а також виконання вимог базової й нормативної соціальної відповідальності сприяють розвитку суспільства, характеризують перспективну соціальну відповідальність бізнесу. Але на даному рівні прояв соціальної відповідальності "працює" саме на майбутнє, а не на розв'язок загострених на даний момент проблем суспільства. Це – ініціативи, різні проекти бізнесу в сфері науки, освіти, культури, дозвілля й т.д.

На рис. 4. наведено модель-схема, яка виражає своєрідну ієрархію видів соціальної відповідальності бізнесу. Кожний наступний рівень може реалізуватися (або, скажемо так, бути зарахованим) тільки за умови, що попередні пройдені. Певні виключення можуть бути зроблені для п'ятого рівня. Не всі компанії й корпорації можуть займатися власними ініціативними проектами, але можна брати участь у проектах разом з іншими бізнесменами. Для малого й середнього бізнесу четверта й п'ята щабля не завжди можливі. Досить того, що вони беруть участь у вирішенні соціально-економічних проблем суспільства, виконуючи вимоги базової й нормативної соціальної відповідальності.

Ієрархія видів соціальної відповідальності

Рис. 4. Ієрархія видів соціальної відповідальності

Поділ соціальної відповідальності на рівні показує сфери й напрямки участі соціально відповідального бізнесу у вирішенні проблем суспільства.

Конструктивний діалог між бізнесом і заінтересованими сторонами, що забезпечить інформаційне підгрунтя для ухвалення оперативних і стратегічних рішень, має базуватися на систематичних комунікаціях з певними категоріями стейкхолдерів щодо результатів діяльності як взагалі, так і у сфері реалізації політики соціальної відповідальності.

У контексті соціальної відповідальності бізнес має враховувати наступні можливі відносини:

  • • між бізнесом і суспільством в цілому;
  • • між бізнесом і заінтересованими сторонами або окремими їх групами.

При цьому для визначення ступеня впливу стейкхолдерів акцентують увагу на взаємозв'язках: "бізнес – влада – бізнес", "бізнес – територіальна громада – бізнес", "бізнес – споживачі – бізнес", "бізнес – персонал – бізнес", "бізнес – бізнес", "бізнес – навчальні заклади".

"Бізнес – влада – бізнес". Реалізація політики соціальної відповідальності сприяє побудові гармонійних відносин бізнесу з органами держаної влади та місцевого самоврядування.

У цьому контексті відповідальність бізнесу ґрунтується на дотриманні законів, несприянні корупції, активізації конструктивного діалогу, зокрема, за допомогою професійних організацій і об'єднань, які лобіюють і захищають інтереси бізнесу.

З іншого боку, ефективні комунікації мають сприяти формуванню шанобливого ставлення влади до бізнесу і визнання його ролі в житті суспільства загалом та територіальної громади зокрема. Слід зазначити, що така комунікативна модель руйнує підґрунтя для виникнення корупції і полегшує діалог бізнесу з організаціями, які представляють і захищають його інтереси.

У взаєминах бізнесу й влади існують наступні моделі позицій бізнесу й влади в контексті соціальної відповідальності:

  • • добровільно-примусова добродійність. Місцеві влади вимагають від бізнесу фінансової участі у вирішенні соціальних проблем "за власним бажанням". У випадку відмови від такої участі можливе використання законодавчо дозволених способів "ускладнення" підприємницької діяльності;
  • • торг. У такій моделі взаємин участь бізнесу в соціальній сфері можлива за відповідні поступки з боку влади з деяких питань, що стосуються самого бізнесу;
  • • місто-комбінат. У такій моделі бізнес змушений брати участь у соціальному розвитку через слабість держави, його нездатності підгримувати соціальну інфраструктуру місцевого співтовариства;
  • • соціальне партнерство. Це найбільш гармонічна модель узгодження інтересів влади, суспільства й бізнесу, заснована на взаємному врахуванні інтересів для поліпшення добробуту і якості життя населення. Соціальне партнерство – це система взаємозв'язків між найманими робітниками, трудовими колективами, професійними союзами з одного боку, роботодавцями і їх об'єднаннями – з іншого, і державою й органами місцевого самоврядування – із третьої сторони, їх представниками й спільно створеними органами по регулюванню соціально-трудових відносин, (взаємозв'язки) і укладається у взаємних консультаціях, переговорах і примирливих процедурах на взаемопогоджуваних принципах з метою дотримання прав і інтересів працівників, роботодавців і держави. Суть соціального партнерства укладається в тому, що це специфічний вид суспільних відносин між різними соціальними групами, верствами й класами, які мають суттєво відмінні соціально-економічні й політичні інтереси. Програми соціального партнерства, в основному реалізуються через територіальні угоди, галузеві й колективні договори.

"Бізнес – територіальна громадабізнес". Побудова конструктивного діалогу з громадою на території функціонування бізнесу передбачає активну дискусію бізнесу з відповідними уповноваженими органами щодо користі або шкоди всіх значущих для оточення рішень.

У цьому контексті відповідальність бізнесу ґрунтується на необхідності урахування (у випадках, коли це є можливим і доцільним) громадської думки в ухвалах. У протилежному випадку громадськість має бути поінформована щодо мотивів іншого рішення.

З іншої сторони, громада у взаємовідносинах з бізнесом, що розташований на її території, з метою побудови ефективної комунікативної моделі, має дотримуватися певних правил:

  • • не відмовлятися від ініційованого бізнесом діалогу;
  • • залучати до діалогу якомога більшу кількість підприємств і організацій, що знаходяться на відповідній території (на разі можливе дотримання галузевого або іншого принципу);
  • • створювати для бізнесів рівні умови розвитку і діяльності;
  • • у вимогах до бізнесу дотримуватися принципу розумної доцільності.

Можливі різні форми участі бізнесу у вирішенні соціальних проблем місцевого співтовариства:

  • • грошові гранти – адресна фінансова допомога, виділювана компанією на реалізацію соціальних програм у галузі освіти й на проведення прикладних досліджень;
  • • благодійні пожертвування й спонсорська допомога – адресна допомога, виділювана компанією для реалізації соціальних програм як у грошовій, так і в натуральній формі (продукція, приміщення, транспорт, устаткування, призові фонди, оплата рахунків організацій – одержувачів допомоги й ін.);
  • • соціально значимий маркетинг – адресна фінансова допомога, яка укладається в спрямуванні відсотка від продажів конкретного товару на реалізацію соціальних програм компанії;
  • • еквівалентне фінансування – адресна фінансова допомога, яка укладається в спільному фінансуванні соціальних програм з боку компанії, органів державного керування й некомерційного сектору;
  • • соціальні інвестиції – фінансова допомога, виділювана компанією на реалізацію довгострокових соціальних програм, спрямованих на зниження соціальної напруги й підвищення рівня життя населення;
  • • делегування співробітників компанії – добровільне залучення співробітників компанії в соціальні програми зовнішньої спрямованості через безоплатне надання одержувачам часу, знань, навичок, інформації, контактів і зв'язків співробітників;
  • • соціальний бюджет – фінансові кошти, виділювані компанією на реалізацію власних соціальних програм.

"Бізнесспоживачібізнес". Всі бізнес-структури прямо або опосередковано орієнтовані на провадження товарів/ робіт/ послуг споживчого попиту, при цьому у їх функціональній діяльності непряма активність споживачів та їхніх організацій може відігравати помітну, а в деяких випадках визначальну роль.

У цьому контексті відповідальність бізнесу ґрунтується на поінформуванні всіма можливими способами споживачів щодо властивостей і особливостей проваджуваних товарів/ робіт/ послуг, що має сприяти побудові максимально прозорих і чесних відносин. Основними інструментами на разі можуть служити відкритий маркетинг, правдива інформація і справедливі контракти, за умови органічного поєднання яких уможливлюється максимально повне досягнення таких цілей, як забезпечення здоров'я і безпеки споживачів, формування відповідального споживання, максимальне сприяння в захисті прав споживачів.

З іншої сторони, побудова ефективної комунікативної моделі споживачів з бізнесом має ґрунтуватися на:

  • • уважному ознайомленні з доступною інформацією щодо товарів/ робіт/ послуг;
  • • активному прагненні дізнатися більше про товари/ роботи/ послуги законними заходами;
  • • конструктивних діалогах з бізнесом;
  • • участі в реалізації політики відповідального споживання.

"Бізнесперсоналбізнес". Побудова відповідальних відносин бізнесу з персоналом, на додаток до заходів, що передбачені чинним законодавством, доцільна з використанням колективного договору, системи персональних бонусів або об'єднанням цих механізмів. При цьому соціальна відповідальність передбачає активне залучення працівників всіх рівнів на всіх етапах розроблювання, реалізації і оцінювання ефективності виконання політики соціальної відповідальності.

У цьому контексті бізнесу при залученні персоналу до заходів, пов'язаних з реалізацією соціальної відповідальності, необхідно:

  • • виконувати передбачені законодавством і колективним договором (або іншим, рівним за значенням внутрішнім документом) зобов'язання по відношенню до персоналу;
  • • привертати до формування, реалізації і оцінювання ефективності політики соціальної відповідальності всі категорії працівників;
  • • виходити з принципів взаємної поваги і можливості обліку різних точок зору під час формування політики соціальної відповідальності.

Відповідно персонал у контексті реалізації підприємством політики соціальної відповідальності має:

  • • докладати зусиль до розуміння внутрішніх і зовнішніх мотивів формування і реалізації політики соціальної відповідальності;
  • • активно брати участь в заходах щодо формування, розроблювання і реалізації політики соціальної відповідальності;
  • • максимально лояльно відноситися до можливостей виконання певних видів робіт (надання послуг), які можуть бути віднесені до таких, що формують політику (або її частину) власної соціальної відповідальності, брати участь у волонтерській діяльності, якщо така діяльність складає частину політики соціальної відповідальності.

"Бізнес – бізнес". Залучення широкого кола бізнес- структур до реалізації соціальних технологій є передумовою формування середовища, що самоорганізовується згідно з етичними принципами ведення бізнесу, одним з проявів якого є етичне відношення до суб'єктів господарювання, що, у свою чергу, має два основні комунікативні аспекти: партнери і постачальники.

Взаємозв'язки з партнерами передусім мають ґрунтуватися на засадах рівності, взаємоповаги та добровільності ведення справ. Етична складова додає до цих принципів чесність і доцільну прозорість діяльності. У цьому контексті побудова ефективної комунікативної моделі на фундаменті соціальної відповідальності передбачає:

  • • формування відповідної структури управління, що зумовить етичну поведінку у внутрішньому і зовнішньому середовищі;
  • • розроблювання і упровадження в повсякденне функціонування відповідних цілям і виду діяльності стандартів етичної поведінки;
  • • запобігання виникненню і вирішення конфліктів інтересів, які можуть призвести до неетичної поведінки, в максимально етичні способи.

Значна частина зовнішньої активності бізнесу пов'язана з певною кількістю постачальників, окрім цього, будь-яка бізнес-структура може бути ланкою великого ланцюга постачання, тому формування відповідальної мережі постачальників і відповідність етичним стандартам інших ланцюгів постачання є запорукою поширювання принципів соціальної відповідальності бізнесу.

"Бізнеснавчальні заклади". Всі без виключення бізнес-структури, що функціонують на ринку, є споживачами освітніх послуг, оскільки процеси оновлення персоналу є постійними. При цьому між результатами навчання і реальною діяльністю бізнесу є відмінності, проте існують механізми і практики, що дозволяють мінімізувати такі відмінності. Одним з дієвих механізмів є тісний зв'язок бізнесу і навчальних закладів у напрямах:

  • • залучення учнів, слухачів та студентів, що навчаються до реальних виробничих процесів безпосередньо на виробництві;
  • • участь бізнесу в розроблюванні професійних стандартів і вимог до результатів навчання;
  • • розроблювання і реалізація спільних інноваційних проектів.
 
<<   ЗМІСТ   >>