Повна версія

Головна arrow Соціологія arrow Соціальна відповідальність

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

Соціальне партнерство як інструмент формування соціальної відповідальності

Побудова конструктивного соціального діалогу є важливим аспектом соціальних відносин, що можливо лише при наявності обопільного бажання працівників і роботодавців (їхніх представників) спільно вирішувати економічні й соціально-трудові питання, шукати компроміси, йти на припустимі поступки й проявляти взаємоповагу до цілей кожної зі сторін відносин у соціально-трудовій сфері. Формування інституту соціального партнерства засновано насамперед на принципі взаємного компромісу й співробітництва, у центрі якого лежить соціальний діалог між представниками працівників і роботодавцями при участі держави.

У країнах Заходу соціальне партнерство з'явилося в середині XX століття як інструмент регулювання відносин між найманими робітниками й роботодавцями. Особливістю таких відносин була двостороння взаємодія конкретного роботодавця (власника виробництва) безпосередньо з його найманими робітниками. У такій системі відносин держава не приймала участі й практично не втручалася в хід їхнього розвитку.

Роль інституту соціального партнерства не обмежується лише рамками соціально-трудової сфери, обумовленими трудовим законодавством про соціальне партнерство. Відповідно до ідеології західних країн механізми соціального партнерства забезпечують нівелювання протиріч між працівниками й роботодавцями (їхніми об'єднаннями) на основі рівноправного співробітництва, що дозволяє, у свою чергу, вирішувати такі глобальні державні соціально-економічні питання, як зайнятість населення за допомогою інтеграції громадян, як працівників у систему ринкових відносин. Необхідно відзначити, що в сфері соціально-економічних відносин система соціального партнерства спрямована на досягнення матеріального стимулювання інтересу працівників у продуктивності праці для подальшого зростання прибутку роботодавців, держави в цілому, і, як наслідок, життєвого рівня самих же працівників.

В Україні в різні періоди явище взаємодії сторін соціально-трудових відносин щодо узгодження їх інтересів у соціальній, економічній і трудовій сферах передбачало різні назви:

  • • соціальне партнерство (із початку 90-х pp. і до кінця XX ст.);
  • • соціальний діалог (із початку XXI ст.).

І сьогодні в Україні терміни "соціальне партнерство" і "соціальний діалог" використовуються іноді як синонімічні поняття.

Існують різні погляди на поняття "соціальне партнерство". Його розуміють як:

  • • процес урегулювання соціально-трудових відносин засобами колективно-договірного регулювання;
  • • систему відносин між найманими працівниками, роботодавцями та державою щодо узгодження їх соціально-трудових інтересів;
  • • принцип соціальної політики держави, що забезпечує справедливість розподілу матеріальних ресурсів між сторонами соціальних відносин;
  • • специфічний тип суспільних відносин між соціальними групами, верствами, класами, спільнотами та іншими соціальними структурами тощо.

Соціальне партнерство – це система зв'язків між представниками роботодавців – з одного боку, найманими працівниками (профспілками) та іншими громадськими об'єднаннями – із другого, і державою та органами місцевого самоврядування – із третього, які за допомогою відповідних механізмів узгоджують свої інтереси в соціально- економічній і трудовій сферах.

Поняття "соціальне партнерство" ширше за поняття "соціальний діалог", про що свідчить й етимологія цих понять. Соціальне партнерство – це система зв'язків між сторонами (суб'єктами) соціально-трудових відносин щодо узгодження їх інтересів у соціально-економічній і трудовій сферах за допомогою відповідних механізмів. Соціальний діалог і виступає одним із таких механізмів узгодження різних інтересів. Це процес, що включає всі типи переговорів, консультацій та обміну інформацією між його учасниками щодо узгодження їх інтересів у соціально-економічній і трудовій сферах.

На практиці соціальне партнерство виступає як альтернатива всякій диктатурі класу або особи і є цивілізованим (мирним) методом розв'язання соціальних конфліктів.

Метод розв'язання соціальних конфліктів у межах соціального партнерства – компроміс, узгодження інтересів роботодавців і найманих робітників шляхом мирних переговорів і взаємних поступок. У словосполученні "соціальне партнерство" "соціальне" означає суспільне, тобто те, що відноситься до життя людей й їхніх відносин у суспільстві; "партнер" (від французького слова партія) – учасник загальної діяльності.

Соціальне партнерство широко застосовується на Заході, при цьому моделі в різних країнах відрізняються організаційно-правовим механізмом. Відомі дві моделі соціального партнерства – трипартизм і біпартизм. Для трипартизма характерним є наявність трьох сторін у соціальному партнерстві – представників від найманих робітників, роботодавців і держави. Трипартизм – це процес взаємодії держави, роботодавців та працівників (через їхніх представників) як рівних і незалежних партнерів у прагненні знайти способи вирішення тих питань, що становлять взаємний інтерес.

Біпартизм припускає наявність двох сторін переговірного процесу – представників від найманих робітників і роботодавців. Біпартизм (або двопартизм) – це процес взаємодії, за допомогою якого досягаються, заохочуються або схвалюються прямі домовленості про співпрацю між роботодавцями та працівниками (або їхніми організаціями).

У тих країнах, де роль держави в регулюванні трудових відносин невелика (США, Канада, Великобританія), практикується двостороннє співробітництво між об'єднаннями роботодавців й організаціями трудящих. Держава може виступати в такій соціальній моделі в ролі арбітра або посередника у випадку виникнення соціальних конфліктів. Найпоширеніший трипартизм – тристороннє співробітництво у Франції, ФРН, Швеції, Австрії, при якому держава відіграє активну роль соціального партнера

Головною функцією системи соціального партнерства є недопущення руйнівних страйків і створення умов для динамічного розвитку виробництва й забезпечення належного рівня доходів найманих робітників.

Основою соціального партнерства є принцип співробітництва між роботодавцями й найманими робітниками, що реалізується у формі ведення переговорів, укладанні колективних договорів, узгодженні проектів нормативно- правових актів, консультацій при прийнятті рішень між суб'єктами соціального партнерства на всіх рівнях (національному, регіональному, галузевому й місцевому рівнях).

У розумінні сутності соціального партнерства можна виділити наступні особливості:

  • • соціальний характер системи;
  • • історично сформована система відносин між двома класами (соціальними групами);
  • • уміння відстоювати свої інтереси кожної зі сторін;
  • • взаємоповага й врахування інтересів один одного;
  • • досягнення консенсусу за допомогою соціального діалогу;
  • • наявність спеціальних органів, організацій й об'єднань, створюваних із представників працівників, роботодавців і держави, однією з основних цілей яких є регулювання соціально-трудових відносин та інше.

Сучасна концепція соціального партнерства затвердилася в законодавстві ряду європейських країн (Німеччина, Австрія, Скандинавія) в 1960-і pp. як результат багаторічного пошуку ефективних форм регулювання соціально- трудових відносин. Експерти Міжнародної організації праці (МОП) визначають соціальне партнерство як механізм, за допомогою якого підприємці, представники трудящих й уряди розробляють комплекс погоджених і багатобічних питань для рішення соціально-економічних проблем шляхом знаходження компромісів.

На Заході соціальне партнерство розглядається як поняття, що характеризує принци" організації суспільства, що регулює спільну працю соціальних партнерів – сторін соціально-трудових відносин.

Українські дослідники пропонують розглядати соціальне партнерство в декількох аспектах:

  • • як принцип діяльності суб'єктів колективних трудових відносин (широке розуміння терміну);
  • • як правовий інститут (вузьке розуміння терміну), що представляє собою сукупність норм, що регламентують компетенцію спеціально утворених органів.

Тобто, соціальне партнерство є системою визначених взаємин між державою, роботодавцями, найманими робітниками і їхніми представниками, що дозволяє враховувати цілі й інтереси сторін і на цій основі досягати згоди в рішенні питань соціально-трудових відносин, що закріплюється в колективних договорах й угодах різних рівнів.

Соціальне партнерство припускає узгодження інтересів основних суб'єктів трудових відносин шляхом соціального діалогу: соціальний діалог (соціальний договір) є механізмом узгодження інтересів, а саме соціальне партнерство представляє механізм регулювання трудових відносин як на макрорівні, так і на рівні регіонів й окремих підприємств.

 
<<   ЗМІСТ   >>