Повна версія

Головна arrow Соціологія arrow Соціальна відповідальність

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

Поняття й оцінювання ефективності соціальних інвестицій

Прояв соціальної відповідальності приймає форму соціальних інвестицій, які убудовані в усі без винятку інші її інструменти.

Для сучасної практики характерний перехід від сугубо витратних форм соціальної політики й корпоративної добродійності до соціальних інвестицій, що припускають не просту роздачу грошей й інших благ, а обґрунтовану, раціонально організовану стратегію вибудовування соціально відповідального партнерства. Реалізація подібних стратегій дозволяє налагодити конструктивний суспільний діалог, забезпечити можливості консолідації суспільства на конструктивній основі.

За формою соціальні інвестиції мають грошове (вартісне) вираження, а по змістовному наповненню, цільовому призначенню й об'єкту вкладення носять винятково соціальний характер.

Джерелом соціальної відповідальності є: поточні витрати, валовий дохід (прибуток), чистий прибуток – для ділової організації, доходи від позабюджетної діяльності або від підприємницької – у випадку некомерційної державної організації.

Соціальні інвестиції (СІ) – це деяка величина в структурі виробничих або фінансових інвестицій організації, що направляється в соціальну складову інвестиційного процесу.

Соціальні інвестиції з'єднують економічну й соціальну сфери організації, будучи особливим видом вкладення коштів. їх специфіка складається в соціальному характері (нематеріальній сфері вкладень), складній вимірюваності, умовах безплатності й безповоротності. Прямі вигоди від них не привласнюються безпосередніми суб'єктами інвестиційної діяльності, а їхніми споживачами є треті особи, що не приймають особистої участі в здійсненні проектів. Підхід до соціальної відповідальності як до інвестицій, соціальним по природі вимагає проведення оцінки їхньої ефективності, має потребу в одержанні доказів економічного ефекту від їх здійснення.

Проблема оцінювання ефективності – центральна проблема організації соціальних інвестицій і соціального партнерства, реалізації соціальної політики компанії. Вона виникає на всіх етапах: при плануванні конкретних програм і проектів, при їхньому обгрунтуванні, при підведенні підсумків проведеної роботи. Ситуація поглиблюється багатовекторністю й розмаїтістю форм соціальних інвестицій і соціального партнерства, комплексним характером самої проблеми ефективності.

Як відомо, критерієм оцінювання доцільності здійснення соціальних інвестицій є ймовірна економічна вигода (або ефективність), що очікує компанія від реалізації запланованих заходів. У ряді випадків для визначення економічної ефективності таких соціальних заходів використовуються традиційні методи оцінки інвестиційних проектів. Ключовими індикатор ами в цьому випадку є дохід з інвестицій (ROI-Retum on Investment), дохід з активів (ROA- Return on Asset), дохід із продажів (ROS-Return on Sales), чистий прибуток і деякі інші. Однак, у більшості випадків результатом реалізації соціальних програм є соціальний ефект, що економічними категоріями описати практично неможливо. У таких випадках, у світовій практиці прийнято вживати термін "бізнес-ефект" (інтерпретація англійського business value added) – користь, принесена основній діяльності компанії, її акціонерам, інвесторам, менеджерам і людям, зацікавленим в одержанні прибутку, завдяки реалізації благодійних і соціальних програм.

Масштаб соціальної відповідальності визначається розміром соціально орієнтованих витрат організації, а якість – етапом еволюції, рівнем розвитку й видами соціально відповідального поводження. Все це разом прямо визначає розмір й якість одержуваних організацією вигід і кінцеву результативність її соціальної відповідальності – досягнення ефективного стійкого розвитку й підвищення конкурентоздатності при поліпшенні добробуту суспільства. Визначальну роль при цьому грають її функції: економічні й соціальні.

Ефективність – характеристика принципово відносна, залежна від того, які показники з якими співвідносяться. У цьому її відмінність від ефекту – характеристики абсолютної (ефект або є, або немає), що виражає якийсь очевидний результат. Ефективність завжди конкретна, і треба знати, про який її вид йде мова в кожному конкретному випадку або який вид ефективності найбільш важливий стосовно до конкретної ситуації й завдання.

Оцінювання ефективності соціальних інвестицій (СІ) і соціального партнерства (СП) – проблема багатовекторна й багаторівнева. їхня ефективність може розрізнятися й оцінюватися по таких характеристиках, як види ефективності, вміст (спрямованість) соціальних інвестицій і соціального партнерства, а також характер самого оцінювання.

Варто розрізняти три види ефективності:

Результативність – Р/Ц – відношення отриманого результату до поставленої цілі. Та діяльність більш ефективна, у якій результати найбільшою мірою відповідають цілям (результатам бажаним).

Економічність = Р/В – відношення результатів до витрат ресурсів. Та діяльність більш ефективна, котра дозволяє одержати той же результат з меншими витратами.

Доцільність = Ц/П – відношення цілей до реальних соціальних проблем. Та діяльність більш ефективна, котра дозволяє вирішити реальні соціальні проблеми.

За характером оцінки ефективність СІ й СП може розглядатися із двох основних позицій.

1. Ефективність СІ й СП для суспільства.

Це сукупність раніше недоступних благ, кількість людей, їх що одержали. Мова йде про СІ, що сприяють зниженню рівня бідності, інвалідності, неграмотності, дитячий злочинності, забезпеченню захисту й безпеки громадян і т.д. В остаточному підсумку ці показники з економічної точки зору характеризуються загальним еквівалентом – сумою витрат на ці блага, тобто властиво розміром витрат на СІ й СП. Якщо обмежитися тільки цим видом ефективності СІ й СП, бізнес з'являється отакою "дійною коровою", своєрідною рентою.

2. Ефективність СІ й СП для бізнесу. Значення цих витрат для розвитку самого бізнесу (досягнення більшої популярності, динаміка суспільної думки, зростання фінансових показників, капіталізації).

Кожний з видів ефективності може бути розглянутий на наступних рівнях аналізу:

  • • ефективність окремої соціальної акції (конкретного заходу) з конкретною цільовою групою;
  • • ефективність соціальної діяльності компанії в цілому з усіма цільовими групами за якийсь період (наприклад, за рік);
  • • ефективність позиціювання даного бізнесу в суспільстві, його соціальному середовищу (сукупності цільових контактних груп) на місцевому, регіональному й національному рівнях.

СІ й СП повинні бути організовані таким чином, щоб характеристики ефективності на кожному з рівнів аналізу не вступали в протиріччя, а доповнювали один одного. Наприклад, досягнення однохвилинних цілей проекту не повинне негативно позначатися на довгостроковій перспективі позицій і репутації компанії, йти врозріз зі стратегією її розвитку.

Завдання оцінювання ефективності соціальної відповідальності укладається у виявленні кореляцій між обсягами (витратами) внутрішніх соціальних інвестицій (по різних напрямках) і показниками продуктивності праці, кінцевими показниками ділової активності (прибуток, рентабельність, капіталізація), а також обсягами (витратами) зовнішніх соціальних інвестицій (по різних напрямках) і показниками реалізації, нематеріальних активів, кінцевими показниками ділової активності.

У світовій практиці склалися три основних підходи щодо оцінювання ефективності соціальних інвестицій.

  • 1. Оцінювання ефективності з погляду динаміки росту соціальних інвестицій і розвитку соціального партнерства. Достоїнства такого підходу очевидні: він спрямований на стимулювання обсягів витрат на корпоративну соціальну політику. Не менш очевидні й слабості цього підходу. Ріст соціальних інвестицій може бути не виправданим, вектор цих інвестицій може не відповідати реальним соціальним проблемам розвитку компанії й регіону.
  • 2. Оцінювання ефективності як зіставлення із середніми показниками витрат на внутрішні й зовнішні соціальні інвестиції, соціальне партнерство. Достоїнства й недоліки такого підходу також очевидні й добре відомі кожному, хто зіштовхувався з нормами й нормативами, розробленими "по середньому". Такі нормативи вкрай бажані для будь-якої особи, що приймає рішення, оскільки дають важливі орієнтири. Та й сама процедура оцінки досить спрощується: пропорцією вище й нижче нормативу. Але цей підхід, на жаль, закріплює сформовану (можливо, не оптимальну) практику, не даючи цільових орієнтирів на рішення реальних проблем соціального розвитку.
  • 3. Розробка оптимальних (цільових) нормативних показників внутрішніх і зовнішніх соціальних інвестицій й оцінка ефективності як зіставлення із цими показниками. Такий підхід припускає розробку процедури виявлення пріоритетних проблем і завдань соціального розвитку (у тому числі стосовно до конкретного регіону, місця), іншими словами – процедуру й механізм вироблення якогось соціального замовлення.

Однією з форм прояву КСВ є надання громадськості соціального звіту, що розкриває економічні, екологічні та соціальні результати діяльності організації. Необхідність інформування стейкхолдерів про соціальні, екологічні та економічні аспекти діяльності підприємства, його пріоритети та цінності обумовлює доцільність підготовки публічних соціальних звітів, які є важливим інструментом оцінки діяльності підприємств з боку акціонерів, інвесторів, кредиторів, споживачів, місцевого співтовариства, що приводить до поліпшення ділової репутації підприємства, підвищує його інвестиційну привабливість. Складання відкритої соціальної звітності демонструє рівень розвитку соціальної відповідальності на підприємствах.

Звітність про соціальну відповідальність бізнесу – відносно новий інструмент не лише для України, а й для світової практики. Якщо річні фінансові звіти випускаються вже приблизно 150 років, то сама ідея складання звітності про соціальну відповідальність бізнесу виникла на початку 80-х років минулого сторіччя, коли фонди соціальних інвестицій у Великій Британії і США почали відслідковувати соціальні аспекти діяльності компаній та загалом етику бізнесу. Тобто, заходи з провадження інноваційних рішень щодо соціальної відповідальності бізнесу, жорсткі вимоги бізнес- партнерів один до одного зумовили появу такого поняття, як "звіт із соціальної відповідальності бізнесу". В Україні аналогічний процес пов'язаний з необхідністю надання звітів про соціальну відповідальність при виході підприємств на міжнародні ринки збуту. В останні роки різні за розміром і видами економічної діяльності компанії все частіше публікують свої звіти про соціальну відповідальність.

Одне з основних завдань нефінансових звітів, крім інформування зацікавлених сторін, – оцінка напрямку й можливості поліпшення систем керування в компаніях. Тому зацікавленими сторонами є, у першу чергу, керівництво й менеджери компаній, а центральним завданням процесу нефінансової звітності ставиться налагодження системи регулярного збору достовірної інформації. Ключова відповідь, яку необхідно отримати при підготовці нефінансового звіту, – наскільки готова система керування в компанії зробити програму соціальної відповідальності реалізованою й інтегрувати її в загальну стратегію розвитку підприємства, забезпечивши фінансовими й іншими ресурсами. У цьому випадку соціальна відповідальність буде спрямована на досягнення довгострокової стійкості й конкурентоздатності, на ефективне керування ризиками.

Форми соціального звіту застосовуються підприємствами і організаціями на ініціативних засадах, на побажаннях суспільства погодження рішень з тими, на кого спрямована діяльність підприємств і організацій і перед тими, хто впливає на бізнес.

У світовій практиці використовуються такі форми нефінансових звітів, як "соціальний звіт" (Social reporting), "звіт із корпоративної соціальної відповідальності" (Corporate Social Responsibility Reporting), "звіт із корпоративної відповідальності" (Corporate Responsibility Report), "звіт із прогресу" (Progress Report), "звіт зі сталого розвитку" (Sustainable Development Reporting) та ін. У всіх цих звітах переважає наявність не фінансової інформації, а даних про якісні та кількісні аспекти соціально-економічної діяльності. Метою звітів є надання інформації про результати діяльності підприємства у соціальній сфері, вплив на навколишнє середовище та ін. Відмінності пов'язані з висвітленням тих чи інших сфер соціальної діяльності підприємств, організацій та установ.

У світовій практиці існує три форми формування нефінансової (соціальної) звітності:

  • 1. Довільна форма, яка у практичній діяльності найпоширеніша форма звіту, яка призначена для зовнішніх користувачів і не вимагає проведення соціального аудиту. Ця форма розрахована на широкі кола громадськості, у тому числі пересічних громадян, і спрямована на популяризацію певного підприємства та його продукції. Вона не передбачає конкретних кількісних чи вартісних показників, які б були достовірними і могли забезпечити порівняння з аналогічним звітом за попередній період або подібними документами інших компаній.
  • 2. Комплексні звіти:
    • • комплексний звіт за методом потрійного підсумку (Triple Bottom-Line). Сутність даного методу полягає у висвітленні діяльності компанії з трьох точок зору: економічних результатів діяльності – фінансово-економічні і виробничі показники (прибуток, обсяг виробленої продукції тощо); екологічних результатів діяльності – вплив основної діяльності на довкілля і здоров'я людей (наприклад, дані про шкідливі викиди в атмосферу і застосування природоохоронних технологій); соціальних результатів діяльності – широкий спектр інформації, яка стосується діяльності компанії щодо своїх працівників, клієнтів, місцевих громад, інших цільових аудиторій та суспільства в цілому.
    • • комплексний звіт методом за Лондонської групи порівняльного аналізу (London Benchmarking Group);
    • • комплексний звіт за методом групи корпоративного громадянства (Corporate Social Citizenship) чи за якимось іншим подібним методом.
  • 3. Стандартизовані звіти. Вони відображають діяльність компанії у сфері корпоративної відповідальності і сталого розвитку, зокрема, внесок компанії в економіку країни та регіонів присутності, вплив на екологію, етичні питання ведення бізнесу, підтримка місцевих співтовариств, персоналу, а також факти корпоративної філантропії. У міжнародній практиці існує кілька стандартів підготовки такої звітності, що має свої особливості й різне призначення. Такі форми мають певні переваги над попередніми, які полягають у можливостях порівняння з звітами інших компаній, що дає можливість визначення соціального рейтингу компанії та визнання її у міжнародній діловій спільноті. Найбільш розповсюдженими міжнародними стандартами звітності є: стандарти Саншайн; GRI; АА1000; SA8000.

Звіт за стандартом GRI (Global Reporting Initiative) відображає економічні, соціальні та екологічні досягнення, має чіткі критерії, яких компанія повинна дотримуватися при його складанні. Був впроваджений некомерційною організацією "Глобальна ініціатива зі звітності" у 2000 р. Сьогодні у світовій практиці його використовують біля 440 компаній різних країнах світу. Рекомендації стандарту GRI сприяють підвищенню конкурентоспроможності компанії в галузі залучення інвестиції та участі в тендерах міжнародних організацій. За дотримання компанією кількості критеріїв у звіті, вона отримує рейтинг А, В, С., а при підтверджені їх аудитом, то відповідно отримує рейтинг А+, В+, С+. Для компаній форма звіту за даним стандартом є найбільш складною серед стандартизованих звітів.

Звіт за стандартом АА1000 (AccountAbility) – це звіт за оцінкою успіху організації в економічній, екологічній та соціальному середовищі, заснований на діалозі із стейкхолдерами, який може проходити аудит. Був розроблений Інститутом соціальної та етичної звітності (Institute of Social and Ethical AccountAbility) в 1999 році. Стандарт носить універсальний характер і підходить більше для компаній, діяльність яких суттєво впливає на суспільство. Основними етапами процесу формування соціальної звітності у відповідності до вимог цього стандарту є уточнення цінностей та завдань компанії, збір та узагальнення інформації у звітності та її аналіз, проведення зовнішнього аудиту.

Стандартизований звіт за ISO 14000 був розроблений в 1992 році Британським інститутом стандартизації. У 1996 році він став основою для впровадження серії стандартів екологічного менеджменту Міжнародною організацією із стандартизації (International Organization for Standardization). Звіт орієнтований більшою мірою на екологічний компонент соціальної відповідальності.

У Стандарті ISO-26000 представлене розширене формулювання: "соціальна відповідальність" (social responsibility) – це відповідальність фірми за вплив її рішень і діяльності на суспільство і довкілля через прозору і етичну поведінку, яка сприяє сталому розвитку, здоров'ю і добробуту суспільства; враховує очікування зацікавлених сторін; відповідає існуючому законодавству і узгоджується з міжнародними нормами поведінки; інтегрована у діяльність всієї фірми і реалізується нею на практиці взаємовідносин".

У звіті за стандартом SA 8000 (Social Accountability International) основна увага приділяється дотриманню трудового законодавства, прав людини в кадровій політиці компаній. Він дає можливість компанії розробляти і реалізувати політику й методи управління, які можна контролювати або на них впливати.

 
<<   ЗМІСТ   >>