Адміністративна діяльність ОВС щодо протидії правопорушень серед дітей

Загальна характеристика органів та служб у справах дітей

Під соціальним захистом дітей розуміють комплекс заходів і засобів соціально-економічного та правового характеру, здійснення яких покладається на уповноважених суб'єктів, щодо забезпечення прав дітей на життя, розвиток, виховання, освіту, медичне обслуговування, надання матеріальної підтримки.

Зміст соціальної роботи з дітьми полягає у діяльності уповноважених органів, підприємств, організацій, установ та громадян, спрямованій на створення соціальних умов життєдіяльності, гармонійного та всебічного розвитку дітей, захист їх конституційних прав, свобод і законних інтересів, задоволення культурних і духовних потреб.

Значне місце в діяльності держави повинні займати питання соціальної профілактики та соціальної реабілітації. Соціальна профілактика – це діяльність державних органів (суб'єктів соціальної роботи), що спрямована на попередження антисуспільної поведінки дітей, виявлення негативного впливу на їх життя і здоров'я, запобігання такого впливу шляхом системного обліку та догляду за дітьми, які схильні до злочинної поведінки, та батьками, які схильні втягувати своїх дітей до злочинної діяльності: інформаційно-просвітницької та агітаційної роботи з дітьми за місцем їх проживання та навчання. Соціальна реабілітація – відновлення морального, психічного та фізичного стану дітей, увідповіднення їх індивідуальної або колективної поведінки до загальновизнаних суспільних правил і норм. Змістом такої роботи повинна стати навчально-виховна реабілітація в навчальних закладах усіх типів, у закладах соціально-лікувальної, психологічної та медико-соціальної реабілітації дітей та молоді.

Оскільки кожна людина є особистістю та індивідуальністю, наділена неповторними рисами характеру та поведінки, профілактична робота з дітьми не повинна обмежуватися формальними межами застосування заходів впливу. Тому важливою умовою для досягнення результату повинен бути індивідуальний підхід до кожної дитини.

Під профілактикою правопорушень серед дітей слід розуміти діяльність органів і служб у справах дітей, спеціальних установ для дітей, спрямовану на виявлення та усунення причин і умов, що сприяють вчиненню дітьми правопорушень, а також позитивний вплив на поведінку окремих дітей на території України, в її окремому регіоні, в сім'ї, на підприємстві, в установі чи організації незалежно від форм власності, за місцем проживання.

Одне з найважливіших місць у сфері профілактичного впливу на попередження злочинності серед дітей відводиться органам і службам у справах дітей, а також спеціальним установам для дітей, котрі є суб'єктами профілактичної роботи з дітьми, а також займаються їх соціальною реабілітацією. На них покладається здійснення соціального захисту, а також профілактика правопорушень серед осіб, які не досягли повноліття. Усі органи та служби у справах дітей і спеціальні установи для дітей у своїй діяльності беруть до уваги такі принципи: законності; гласності; застосування зазвичай методів виховання і переконання, що передбачають вжиття примусових заходів лише після вичерпання всіх інших заходів впливу на поведінку дітей; збереження конфіденційності інформації про дітей, які вчинили правопорушення і до яких застосовувалися заходи індивідуальної профілактики; неприпустимості приниження честі та гідності дітей, жорстокого поводження з ними.

Крім того, органи, служби, а також установи у справах дітей мають власні завдання та зміст діяльності, що передбачені Законом України "Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей"^[1].

Здійснення соціального захисту та профілактики правопорушень серед дітей покладається в межах визначеної компетенції на:

• – центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері сім'ї та дітей, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері сім'ї та дітей, орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим у сфері сім'ї та дітей, відповідні структурні підрозділи обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, виконавчих органів міських і районних у містах рад;
• – уповноважені підрозділи органів внутрішніх справ;
• – приймальники-розподільники для дітей органів внутрішніх справ;
• – школи соціальної реабілітації та професійні училища соціальної реабілітації органів освіти;
• – центри медико-соціальної реабілітації дітей закладів охорони здоров'я;
• – спеціальні виховні установи Державної пенітенціарної служби України;
• – притулки для дітей;
• – центри соціально-психологічної реабілітації дітей;
• – соціально-реабілітаційні центри (дитячі містечка).

У здійсненні соціального захисту та профілактики правопорушень серед дітей беруть участь у межах своєї компетенції інші органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації незалежно від форми власності, окремі громадяни.

Основними завданнями центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері усиновлення та захисту прав дітей, органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим у сфері сім'ї та дітей, служб у справах дітей є:

• – розроблення та здійснення самостійно або із відповідними органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності, громадськими організаціями заходів щодо захисту прав, свобод і законних інтересів дітей;
• – координація зусиль центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності у вирішенні питань соціального захисту дітей та організації роботи із запобігання дитячій бездоглядності;
• – забезпечення додержання вимог законодавства щодо встановлення опіки та піклування над дітьми, їх усиновлення;
• – здійснення контролю за умовами утримання і виховання дітей у закладах для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, спеціальних установах і закладах соціального захисту для дітей незалежно від форми власності;
• – ведення державної статистики щодо дітей відповідно до законодавства України та міжнародних стандартів;
• – ведення обліку дітей, які опинились у складних життєвих обставинах, дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, усиновлених, влаштованих до прийомних сімей, дитячих будинків сімейного типу та соціально- реабілітаційних центрів (дитячих містечок);
• – проведення роботи з соціально-правового захисту дітей, запобігання бездоглядності та правопорушенням серед них, із соціально-психологічної реабілітації найбільш уразливих категорій дітей, контроль та координація діяльності служб у справах дітей;
• – здійснення з питань, що належать до їх компетенції, координації та методологічного забезпечення діяльності центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування стосовно соціального захисту дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, осіб із їх числа, а також забезпечення додержання законодавства щодо встановлення опіки і піклування над дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування, їх усиновлення, застосування інших передбачених законодавством форм влаштування дітей;
• – сприяння розвитку різних форм виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування.

Відповідно до "Типового положення про службу у справах дітей"^[2] її завданнями є:

• – реалізація на відповідній території державної політики з питань соціального захисту дітей, запобігання дитячій бездоглядності та безпритульності, вчиненню дітьми правопорушень;
• – розроблення і здійснення самостійно або з іншими структурними підрозділами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями усіх форм власності, громадськими організаціями заходів щодо захисту прав, свобод і законних інтересів дітей;
• – координація зусиль місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій усіх форм власності у вирішенні питань соціального захисту дітей та організації роботи із запобігання дитячій бездоглядності та безпритульності;
• – забезпечення додержання вимог законодавства щодо встановлення опіки та піклування над дітьми, їх усиновлення, влаштування в дитячі будинки сімейного типу, прийомні сім'ї;
• – здійснення контролю за умовами утримання і виховання дітей у закладах для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, спеціальних установах і закладах соціального захисту для дітей усіх форм власності;
• – ведення державної статистики щодо дітей;
• – ведення обліку дітей, які опинилися у складних життєвих обставинах, дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, усиновлених, влаштованих до прийомних сімей, дитячих будинків сімейного типу та соціально- реабілітаційних центрів (дитячих містечок);
• – надання органам виконавчої влади, органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам та організаціям усіх форм власності, громадським організаціям, громадянам практичної та методичної допомоги, консультацій з питань соціального захисту дітей, запобігання вчиненню дітьми правопорушень;
• – улаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, під опіку, піклування до дитячих будинків сімейного типу та прийомних сімей, сприяння усиновленню;
• – підготовка інформаційно-аналітичних і статистичних матеріалів, організація дослідження стану соціального захисту дітей, запобігання дитячій бездоглядності та безпритульності, вчиненню дітьми правопорушень;
• – визначення пріоритетних напрямів поліпшення на відповідній території становища дітей, їх соціального захисту, с прияння фізичному, духовному та інтелектуальному розвиткові, запобігання дитячій бездоглядності та безпритульності, вчиненню дітьми правопорушень.

Уповноважені підрозділи органів внутрішніх справ зобов'язані:

• – проводити роботу щодо запобігання правопорушенням дітей;
• – виявляти, припиняти та розкривати кримінальні правопорушення, вчинені дітьми, вживати з цією метою оперативно-розшукових і профілактичних заходів, передбачених чинним законодавством;
• – розглядати у межах своєї компетенції заяви і повідомлення про правопорушення, вчинені дітьми;
• – виявляти причини та умови, що сприяють вчиненню правопорушень дітьми, вживати в межах своєї компетенції заходів до їх усунення; брати участь у правовому вихованні дітей;
• – розшукувати дітей, що зникли, дітей, які залишили сім'ї, навчально-виховні заклади (бродяжать) та спеціальні установи для дітей;
• – виявляти дорослих осіб, які втягують дітей у злочинну діяльність, проституцію, пияцтво, наркоманію та жебрацтво;
• – виявляти осіб, які займаються виготовленням та розповсюдженням порнографічної продукції, видань, що пропагують насильство, жорстокість, сексуальну розпусту;
• – виявляти батьків або осіб, що їх замінюють, які ухиляються від виконання передбачених законодавством обов'язків щодо створення належних умов для життя, навчання та виховання дітей;
• – вести облік правопорушників, що не досягли 18 років, зокрема звільнених з спеціальних виховних установ, з метою проведення профілактичної роботи, інформувати відповідні служби у справах дітей стосовно цих дітей;
• – повертати до місця постійного проживання, навчання або спрямовувати до спеціальних установ для дітей у термін не більше восьми годин з моменту виявлення дітей, яких було підкинуто, або які заблукали, або залишили сім'ю чи навчально-виховні заклади;
• – викликати дітей, їх батьків (усиновителів) або опікунів (піклувальників), а також інших осіб у справах та інших матеріалах про правопорушення і у разі ухилення без поважних причин від явки за викликом – піддавати їх приводу;
• – відвідувати правопорушників, що не досягли 18 років, за місцем їх проживання, навчання, роботи, проводити бесіди з ними, їх батьками (усиновителями) або опікунами (піклувальниками);
• – отримувати від підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності відомості, необхідні у зв'язку

з матеріалами про правопорушення, що перебувають у її провадженні;

• – затримувати і тримати у спеціально відведених для цього приміщеннях дітей, які залишилися без опіки та піклування, – на період до передачі їх законним представникам або до влаштування в установленому порядку, але не більше восьми годин;
• – затримувати і тримати у спеціально відведених для цього приміщеннях дітей віком від 11 років, які підозрюються у вчиненні суспільно небезпечних діянь, за які Кримінальним кодексом України передбачено покарання у виді позбавлення волі до п'яти років або більш м'яке покарання, і які не досягли віку, з якого за такі діяння особи підлягають кримінальній відповідальності, – до передачі їх під нагляд батьків, осіб, які їх замінюють, або адміністрації навчального чи іншого дитячого закладу, в якому постійно проживає ця дитина, але не більше восьми годин;
• – затримувати і тримати у спеціально відведених для цього приміщеннях дітей віком від 11 років, які підозрюються у вчиненні суспільно небезпечних діянь, що підпадають під ознаки діянь, за які Кримінальним кодексом України передбачено покарання у виді позбавлення волі понад п'ять років, і які не досягли віку, з якого за такі діяння особи підлягають кримінальній відповідальності, – до доставлення їх до суду для вирішення питання про поміщення їх у приймальники- розподільники для дітей, але не більше дванадцяти годин з моменту їх затримання;
• – здійснювати згідно з чинним законодавством гласні та негласні оперативно-розшукові заходи з метою розкриття кримінальних правопорушень, вчинених дітьми або за їх участю;
• – виявляти, вести облік осіб, які втягують дітей в антигромадську діяльність;
• – проводити обшуки, вилучення та інші слідчі дії відповідно до кримінального процесуального законодавства;
• – проводити за наявності законних підстав огляд дітей, речей, які є у них, транспортних засобів;
• – вилучати документи і предмети, що можуть бути речовими доказами правопорушення або використані на шкоду здоров'ю дітей;
• – складати протоколи про адміністративні правопорушення дітей, а також їх батьків (усиновителів) або опікунів (піклувальників), які не виконують обов'язків щодо виховання і навчання дітей, інформувати відповідні служби у справах дітей;
• – вносити підприємствам, установам та організаціям незалежно від форм власності обов'язкові для розгляду подання про необхідність усунення причин та умов, що сприяють вчиненню правопорушень дітьми;
• – доставляти в органи внутрішніх справ на строк до восьми годин дітей, які вчинили адміністративне правопорушення, але не досягли віку, з якого настає адміністративна відповідальність, для встановлення особи, обставин вчинення правопорушення та передачі їх батькам чи особам, які їх замінюють, або у притулки для дітей служб у справах дітей;
• – після встановлення особи дитини невідкладно сповіщати батьків або осіб, які їх замінюють, про адміністративне затримання дитини, а в разі вчинення кримінального правопорушення також інформувати органи прокуратури;
• – повідомляти органи опіки та піклування за місцем перебування дитини про відомий факт залишення його без опіки (піклування) батьків;
• – інформувати відповідні служби у справах дітей про дітей, які затримані чи яким повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень;
• – здійснювати відповідно до законодавства заходи соціального патронажу щодо дітей, які відбували покарання у виді позбавлення волі на певний строк;
• – вести облік правопорушників, що не досягли 18 років, які потребують медичної допомоги, зокрема звільнених із спеціальних виховних установ, з метою проведення профілактичної роботи, інформувати відповідні служби у справах дітей стосовно цих дітей.

Уповноважені підрозділи органів внутрішніх справ виконують також інші обов'язки та мають інші права, передбачені законодавством.

Приймальники-розподільники для дітей є спеціальними установами органів внутрішніх справ, призначені для тимчасового тримання дітей віком від 11 років. Приймальники- розподільники для дітей створюються в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі та діють згідно з положенням, затвердженим наказом Міністерства внутрішніх справ України. Права та обов'язки посадових осіб приймальників-розподільників визначаються положенням про приймальники-розподільники для дітей.

У приймальники-розподільники для дітей діти поміщаються за рішенням суду. Строк перебування дитини у приймальнику-розподільнику для дітей визначається судом залежно від наявності об'єктивних підстав для її тримання в цій установі.

У приймальники-розподільники для дітей поміщаються діти, які:

• 1) досягли 11-річного віку та щодо яких є достатньо підстав вважати, що вони вчинили суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, за яке Кримінальним кодексом України передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років, і які не досягли віку, з якого за таке діяння особи підлягають кримінальній відповідальності, – на строк, визначений слідчим суддею, судом у встановленій у кримінальному провадженні ухвалі про поміщення особи у приймальник-розподільник для дітей;
• 2) підлягають спрямуванню за рішенням суду, що набрало законної сили, до спеціальних навчально-виховних закладів і є достатньо підстав вважати, що такі діти займатимуться протиправною діяльністю, – на строк, необхідний для доставлення їх до спеціальних навчально-виховних закладів, але не більше 30 діб;
• 3) самовільно залишили спеціальні навчально-виховні заклади, в яких вони перебували, – на строк, необхідний для доставлення їх до спеціальних навчально-виховних закладів, але не більше 30 діб;
• 4) перебувають у розшуку як такі, що зникли, залишили сім'ї або навчально-виховні заклади (бродяжать), – на строк, необхідний для передання їх уповноваженому підрозділу органів внутрішніх справ, який ініціював розшук, але не більше 36 годин;
• 5) залишили держави постійного проживання і відповідно до міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, підлягають поверненню до держави свого постійного проживання, – на строк, необхідний для передачі їх батькам, особам, які їх замінюють, або працівникам спеціалізованих установ держав постійного проживання.

Не підлягають доставлению до приймальників-розподільників для дітей діти, які перебувають у стані алкогольного сп'яніння або під впливом наркотичних чи токсичних речовин, а також психічно хворі діти з вираженими симптомами хвороби.

Порядок тримання дітей, поміщених у приймальники- розподільники для дітей, визначається правилами внутрішнього розпорядку приймальника-розподільника для дітей, затвердженими Міністерством внутрішніх справ України.

Загальноосвітні школи та професійні училища соціальної реабілітації є спеціальними навчально-виховними закладами для дітей, які потребують особливих умов виховання, та підпорядковуються центральному органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері освіти і науки. До цих закладів можуть спрямовуватися особи, які вчинили кримінальне правопорушення у віці до 18 років або правопорушення до досягнення віку, з якого настає кримінальна відповідальність.

Основними завданнями загальноосвітніх шкіл і професійних училищ соціальної реабілітації є:

• – створення належних умов для життя, навчання і виховання учнів, підвищення їх загальноосвітнього і культурного рівня, професійної підготовки, розвитку індивідуальних здібностей і нахилів, забезпечення необхідної медичної допомоги;
• – забезпечення соціальної реабілітації учнів, їх правового виховання та соціального захисту в умовах постійного педагогічного режиму.

До загальноосвітніх шкіл соціальної реабілітації спрямовуються за рішенням суду діти віком від 11 до 14 років, а до професійних училищ соціальної реабілітації – віком від 14 років.

Дітей тримають у зазначених школах і професійних училищах соціальної реабілітації у межах встановленого судом терміну, але не більше трьох років.

У загальноосвітніх школах соціальної реабілітації дітей можуть тримати у виняткових випадках до досягнення ними 15 років, а у професійних училищах соціальної реабілітації – до досягнення 19 років, якщо це необхідно для завершення навчального року або професійної підготовки.

Учні загальноосвітніх шкіл соціальної реабілітації, яким виповнилося 15 років, але вони не стали на шлях виправлення, за рішенням суду за місцезнаходженням зазначеного закладу можуть бути переведені до професійного училища соціальної реабілітації. Це переведення може здійснюватися у межах терміну, встановленого рішенням суду, що застосував примусовий захід виховного характеру, але не більше трьох років.

Звільнення учнів з навчально-виховних закладів соціальної реабілітації провадиться достроково або після закінчення терміну перебування.

Діти, звільнені із загальноосвітніх шкіл соціальної реабілітації, спрямовуються директором школи до батьків (усиновителів) або опікунів (піклувальників), а ті, які не мають батьків (усиновителів) або опікунів (піклувальників), – до відповідних навчально-виховних закладів загального типу.

Діти, звільнені з професійних училищ соціальної реабілітації, спрямовуються директором училища, як правило, за місцем проживання для працевлаштування за набутою спеціальністю, а в окремих випадках – до іншої місцевості за умови письмового підтвердження відповідної служби у справах дітей або державної служби зайнятості про можливість працевлаштування та забезпечення житлом дитини у цій місцевості.

Дострокове звільнення дітей із загальноосвітніх шкіл та професійних училищ соціальної реабілітації провадиться судом за місцезнаходженням закладу за клопотанням ради школи чи училища.

Школи соціальної реабілітації та професійні училища соціальної реабілітації створюються відповідно до законодавства^[3].

Центри медико-соціальної реабілітації дітей створюються в державній системі охорони здоров'я за визначенням спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах сім'ї, дітей та молоді і центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я, для дітей, які вживають алкоголь, наркотики, а також для дітей, які за станом здоров'я не можуть бути спрямовані до шкіл соціальної реабілітації та професійних училищ соціальної реабілітації.

Основним завданням центрів медико-соціальної реабілітації є створення умов і забезпечення лікування дітей від алкоголізму, наркоманії, токсикоманії та їх психосоціальна реабілітація і корекція.

До центрів медико-соціальної реабілітації спрямовуються діти віком від 11 років на підставі висновку медико- експертної комісії.

Діти перебувають у центрах медико-соціальної реабілітації упродовж терміну, необхідного для лікування, але не більше двох років.

Питання про перебування дитини у центрі медико- соціальної реабілітації розглядається керівництвом центру на підставі прохання, поданого батьками (усиновителями) чи опікунами (піклувальниками), а в разі відсутності останніх – на основі рішення служби у справах дітей.

Центри медико-соціальної реабілітації дітей мають права юридичної Особи, власний бланк, печатку із зображенням Державного герба України та своїм найменуванням.

Положення про центри медико-соціальної реабілітації дітей затверджується Кабінетом Міністрів України^[4].

Спеціальні виховні установи Державної кримінально- виконавчої служби України – це установи, в яких відбувають покарання неповнолітні віком від 14 років, засуджені до позбавлення волі. Організація та діяльність спеціальних виховних установ регламентується кримінально-виконавчим законодавством. При спеціальних виховних установах діють спостережні комісії та піклувальні ради^[5]. Станом на 1 січня 2012 року у підпорядкуванні Державної пенітенціарної служби України перебувало 143 установи виконання покарань, 33 слідчі ізолятори, 8 виховних колоній та 703 підрозділи кримінально-виконавчої інспекції^[6].

Притулки для дітей утворюються, реорганізуються та ліквідуються відповідно до соціальних потреб відповідного регіону Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими, районними, районними у містах Києві та Севастополі державними адміністраціями, виконавчими органами міських, районних у містах рад і підпорядковуються відповідній службі у справах дітей.

Притулки для дітей можуть також створюватися за погодженням із службами у справах дітей підприємствами, установами та організаціями незалежно від форм власності, громадськими організаціями та громадянами.

У притулках для дітей тимчасово розміщуються діти віком від 3 до 18 років, які опинились у складних життєвих обставинах.

Діти можуть перебувати в притулку для дітей упродовж часу, необхідного для їх подальшого влаштування, але не більше 90 діб.

Не підлягають розміщенню у притулках діти, які перебувають у стані алкогольного або наркотичного сп'яніння, психічно хворі з вираженими симптомами хвороби, а також ті, які вчинили кримінальне правопорушення і щодо яких є рішення про затримання, тримання під вартою або поміщення в приймальник-розподільник для дітей.

Основними завданнями притулків для дітей є соціальний захист дітей, які опинились у складних життєвих обставинах, залишили сім'ї, навчальні заклади; створення належних житлово-побутових і психолого-педагогічних умов для забезпечення нормальної життєдіяльності дітей, надання їм можливості навчатися, працювати та змістовно проводити дозвілля.

До притулку приймаються діти, які:

• – заблукали;
• – були покинуті батьками або піклувальниками;
• – жебракують і місцезнаходження їх батьків не встановлено;
• – залишилися без піклування батьків (усиновителів) або опікунів (піклувальників);
• – залишили сім'ю чи навчальний заклад;
• – вилучені кримінальною міліцією у справах дітей органів внутрішніх справ із сімей, перебування в яких загрожувало їх життю і здоров'ю;
• – втратили зв'язок з батьками під час стихійного лиха, аварії, катастрофи, інших надзвичайних подій;
• – не мають постійного місця проживання і засобів до життя, підкинуті та безпритульні діти;
• – самі звернулися за допомогою до адміністрації притулу;
• – відбували покарання у виді позбавлення волі на певний строк.

Підставою для прийняття дітей до притулку є:

• – звернення дитини до адміністрації притулку за допомогою;
• – спрямування служби у справах дітей відповідної державної адміністрації чи виконавчого комітету ради;
• – акт кримінальної міліції у справах дітей органів внутрішніх справ про доставлення до притулку покинутої дитини або дитини, яка заблукала;
• – письмове звернення керівника органу управління освітою відповідної державної адміністрації чи виконавчого комітету ради;
• – звернення органу, установи чи організації, на які покладено здійснення заходів соціального патронажу щодо дітей, які відбували покарання у виді позбавлення волі на певний строк;
• – письмове звернення керівника лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я.

Усі діти, прийняті до притулку, реєструються в журналі обліку із заповненням обліково-статистичних карток установленої форми. На дітей, прийнятих до притулку, заводяться особові справи, в яких зберігаються документи про вік дитини, дані про його батьків (усиновителів) або опікунів (піклувальників), або осіб, які їх замінюють, довідка про стан здо

ров'я, психолого-педагогічні спостереження, матеріали про проведену індивідуально-виховну роботу тощо. Після вибуття дітей з притулку обліково-статистичні картки зберігаються в архіві притулку упродовж 15 років.

Посадові особи притулків для дітей:

• – надають дітям кваліфіковані та різнобічні (психологічні, педагогічні, медичні, юридичні) консультації залежно від конкретних причин соціальної дискомфортності;
• – вживають вичерпних заходів щодо забезпечення дітям доступу до безоплатної правової допомоги на підставах та в порядку, встановлених законом, що регулює надання безоплатної правової допомоги;
• – сприяють в ухваленні рішення про зміну або створення нових умов життєдіяльності дітей у сім'ї, навчально- виховних закладах, за місцем роботи та в інших сферах;
• – порушують клопотання про застосування заходів громадського впливу, притягнення до кримінальної, адміністративної чи майнової відповідальності батьків (усиновителів) або опікунів (піклувальників), які нехтують правами, інтересами дітей, провокують їх асоціальну поведінку, самовільне залишення сім'ї, навчально-виховних закладів, створюють загрозу їх здоров'ю та інтелектуальному розвитку;
• – вживають заходів щодо повернення дитини в безпечне сімейне оточення.

Притулки для дітей мають права юридичної особи, рахунок в органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, власний бланк, печатку із зображенням Державного герба України та своїм найменуванням. Положення про притулки для дітей затверджується Кабінетом Міністрів України^[7].

Центри соціально-психологічної реабілітації дітей утворюються, реорганізуються та ліквідуються Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими, районними, районними у містах Києві та Севастополі державними адміністраціями, виконавчими органами міських і районних у містах рад і підпорядковуються відповідній службі у справах дітей для тривалого (стаціонарного) або денного перебування дітей віком від 3 до 18 років, які опинились у складних життєвих обставинах, надання їм комплексної соціальної, психологічної, педагогічної, медичної, правової та інших видів допомоги.

Строк перебування дитини в центрі соціально-психологічної реабілітації дітей залежить від конкретних обставин, але не може перевищувати відповідно 9 і 12 місяців у разі стаціонарного і денного перебування. Строк перебування дитини в центрі визначається психолого-медико-педагогічною комісією за погодженням із відповідною службою у справах дітей.

Основними завданнями центру є:

• – здійснення соціального захисту дітей, прийнятих. до центру;
• – надання дітям комплексу соціальних послуг;
• – проведення соціально-педагогічної корекції з урахуванням індивідуальних потреб кожної дитини;
• – сприяння поверненню дитини до біологічної сім'ї;
• – забезпечення відвідування дітьми загальноосвітніх або інших навчальних закладів чи індивідуальному навчанню з урахуванням потреб та можливостей дитини;
• – сприяння формуванню у дітей власної життєвої позиції для подолання звичок асоціальної поведінки;
• – надання психологічної та інших видів допомоги батькам (або особам, які їх замінюють) дітей, які перебувають в центрі, спрямованої на повернення дитини до сім'ї;
• – розроблення рекомендацій з питань соціально- психологічної адаптації дитини для педагогічних та соціальних працівників і батьків.

До центрів соціально-психологічної реабілітації дітей не приймаються діти, які перебувають у стані алкогольного

або наркотичного сп'яніння, психічно хворі, із симптомами хвороби в гострому періоді або в період загострення хронічних захворювань, а також ті, що вчинили кримінальне правопорушення і щодо яких ухвалено рішення про затримання, тримання під вартою або поміщення до приймальника- розподільника для дітей.

Центр провадить свою діяльність за такими напрямами:

• – соціально-психологічне діагностування;
• – соціальна, психологічна, педагогічна реабілітація;
• – адаптація до сімейного оточення;
• – соціально-медична реабілітація та оздоровлення;
• – правове забезпечення.

Соціально-психологічне діагностування передбачає визначення соціально-психологічних особливостей дитини з метою оцінки її психоемоційного стану та прогнозування подальшого розвитку, встановлення та налагодження соціальних зв'язків дитини з найближчим оточенням.

За результатами первинного соціально-психологічного діагностування розробляється індивідуальна програма реабілітації дитини та визначення напрямів допомоги.

Соціальна, психологічна, педагогічна реабілітація передбачає здійснення заходів виховного характеру, спрямованих на корекцію навчання, емоційного стану дитини, формування особистісних якостей, які сприятимуть інтеграції дитини у суспільство, оволодінню нею уміннями та навичками самообслуговування, правилами поведінки та спілкування з навколишніми.

Адаптація до сімейного оточення передбачає поглиблений аналіз соціальних та емоційних зв'язків дитини із сімейним та найближчим оточенням, проведення соціально- психологічної реабілітації, спрямованої на налагодження взаємовідносин з близькими людьми та адаптацію до сімейного оточення.

Соціально-медична реабілітація та оздоровлення передбачає проведення комплексу заходів, спрямованих на покращення здоров'я дитини, зокрема проведення корекції психічного стану, забезпечення оздоровлення, проведення інформаційно-просвітницької роботи серед дітей, батьків, персоналу закладу з питань здорового способу життя.

Правове забезпечення передбачає встановлення (в разі потреби) особи дитини, іншої інформації про неї та її найближче оточення, інформування про влаштування дитини до закладу батьків або осіб, які їх замінюють, служби у справах дітей, якій підпорядковується центр; надання дітям або їх батькам, опікунам (піклувальникам), прийомним батькам, батькам-вихователям, іншим законним представникам консультацій з правових питань, інформування їх про можливість отримання безоплатної правової допомоги відповідно до Закону України "Про безоплатну правову допомогу"^[8]; сприяння органам опіки та піклування у подальшому влаштуванні дітей; представництво законних прав та інтересів дитини в суді (в разі потреби).

Центри соціально-психологічної реабілітації дітей є юридичними особами, мають реєстраційні рахунки в органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, бланки, печатку і штамп встановленого зразка.

Типове положення про центр соціально-психологічної реабілітації дітей затверджує Кабінет Міністрів України^[9].

Соціально-реабілітаційні центри (дитячі містечка) є закладами соціального захисту для проживання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, дітей, які опинились у складних життєвих обставинах, безпритульних дітей віком від 3 до 18 років, дітей, розлучених із сім'єю, надання їм комплексної соціальної, психологічної, педагогічної, медичної, правової, інших видів допомоги та подальшого їх влаштування.

Соціально-реабілітаційні центри (дитячі містечка) утворюються, реорганізуються та ліквідуються місцевою державною адміністрацією та підпорядковуються службі у справах дітей.

Соціально-реабілітаційні центри (дитячі містечка) також можуть бути утворені громадськими, благодійними організаціями та фондами, зокрема міжнародними, за погодженням з відповідною службою у справах дітей.

Основними завданнями центру є:

• – соціальний захист дітей;
• – створення соціально-побутових умов для забезпечення нормальної життєдіяльності дітей, навчання, праці та змістовного дозвілля;
• – надання дітям комплексної соціальної, психологічної, педагогічної, медичної, правової та інших видів допомоги;
• – інформування дітей або їх законних представників про можливість отримання безоплатної правової допомоги відповідно до Закону України "Про безоплатну правову допомогу";
• – проведення психолого-педагогічної корекції з урахуванням індивідуальних потреб кожної дитини;
• – створення умов для здобуття дітьми освіти у дошкільних, загальноосвітніх, професійно-технічних, позашкільних навчальних закладах за місцезнаходженням центру;
• – забезпечення оволодіння дітьми професійними навичками та їх трудове навчання;
• – забезпечення влаштування дітей після досягнення ними повноліття (працевлаштування, навчання у вищих навчальних закладах тощо);
• – сприяння місцевим органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування у соціальному супроводженні дітей, що вибули з центру і виховуються в сім'ях опікунів, піклувальників, прийомних сім'ях, дитячих будинках сімейного типу;
• – участь у проведенні місцевими органами виконавчої влади заходів для подолання безпритульності у відповідному регіоні;
• – робота із сім'ями дітей щодо нормалізації умов їх виховання;
• – розроблення рекомендацій для педагогічних та соціальних працівників і батьків або осіб, що їх замінюють, з питань соціально-психологічної адаптації дітей.

Центр може мати такі структурні підрозділи:

• – відділення роботи з безпритульними дітьми;
• – відділення екстреної (первинної) допомоги;
• – відділення соціальної реабілітації;
• – відділення ресоціалізації;
• – відділення сімейної адаптації;
• – юридична служба;
• – служба "Телефон довіри для дітей";
• – відділення тимчасового проживання;
• – відділення професійної орієнтації та трудового навчання;
• – інші структурні підрозділи, діяльність яких пов'язана із соціально-психологічною реабілітацією дітей.

Робота структурних підрозділів центру проводиться відповідно до положень про ці підрозділи, які затверджуються директором центру.

Соціально-реабілітаційні центри (дитячі містечка) забезпечують перебування в них дітей упродовж періоду, визначеного службою у справах дітей.

Центр приймає дітей, що:

• – заблудилися;
• – бродяжать або жебракують, місцезнаходження батьків яких не встановлено;
• – залишилися без піклування батьків або осіб, що їх замінюють;
• – залишили сім'ю чи навчальний заклад;
• – втратили зв'язок з батьками під час стихійного лиха, техногенної аварії, катастрофи;
• – повернулися з місць позбавлення волі;
• – підкинуті та безпритульні;
• – дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування;
• – дітей, яким перебування в сім'ї загрожує життю та здоров'ю.

До соціально-реабілітаційних центрів (дитячих містечок) не приймаються діти, які перебувають у стані алкогольного або наркотичного сп'яніння, психічно хворі з вираженими симптомами хвороби, а також ті, що вчинили кримінальне правопорушення і щодо яких ухвалено рішення про затримання, тримання під вартою або поміщення до приймальника- розподільника для дітей.

Соціально-реабілітаційні центри (дитячі містечка) є юридичними особами, мають власні бланки, печатку і штамп встановленого зразка. Типове положення про соціально-реабілітаційний центр (дитяче містечко) затверджує Кабінет Міністрів України^[10].

Суди розглядають справи:

• – щодо неповнолітніх, які вчинили кримінальні правопорушення;
• – щодо неповнолітніх, які вчинили адміністративні правопорушення у віці від 16 до 18 років;
• – про поміщення дітей віком від 11 років у приймальники-розподільники для дітей;
• – про адміністративну відповідальність батьків (усиновителів) або опікунів (піклувальників) неповнолітніх за невиконання ними своїх обов'язків щодо виховання і навчання дітей;
• – про обмеження батьків у дієздатності, відібрання дітей та позбавлення батьківських прав, виселення осіб, позбавлених батьківських прав, якщо їх спільне проживання з дітьми, щодо яких вони позбавлені батьківських прав, неможливе;
• – про поновлення батьківських прав і розв'язання спорів між батьками щодо місця проживання дітей;
• – щодо інших питань, пов'язаних з особистими, житловими і майновими правами неповнолітніх.

Вказані справи розглядаються спеціально уповноваженими на те суддями (складом суддів) за участю представників служб у справах дітей, крім випадків, передбачених законом.

Діти, щодо яких здійснювався профілактичний захід або яких він торкнувся, у разі протиправного посягання на їх права, свободу, честь і гідність, заподіяння їм майнової чи іншої шкоди мають право на повне поновлення порушених прав і відшкодування заподіяної шкоди.

Посадові особи, винні у порушенні прав дітей, заподіянні їм шкоди під час проведення профілактичного заходу, несуть відповідальність на підставах і в порядку, передбачених законом.

Нагляд за додержанням і правильним застосуванням Закону України "Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей" здійснюється Генеральним прокурором України і підпорядкованими йому прокурорами відповідно до Закону України "Про прокуратуру"^[11]. Зокрема працівники прокуратури повинні перевіряти додержання прав дітей у спеціальних установах, де вони перебувають, а також в органах, які здійснюють громадський контроль, беруть участь у виконанні кримінальних покарань та застосуванні інших примусових заходів щодо неповнолітніх:

• – у приймальниках-розподільниках для дітей – щомісяця;
• – у притулках для дітей – щоквартально;
• – у будинках дитини при виправних колоніях – не рідше одного разу на півріччя;
• – у загальноосвітніх школах і професійних училищах соціальної реабілітації, центрах медико-соціальної та соціально-психологічної реабілітації, соціально-реабілітаційних центрах – не рідше одного разу на півріччя;
• – в ізоляторах тимчасового тримання, кімнатах для затриманих та доставлених чергових частин органів внутрішніх справ, зокрема лінійних підрозділів органів внутрішніх справ на транспорті, – щодекадно;
• -у слідчих ізоляторах, арештних домах, виховних колоніях Державної пенітенціарної служби України, пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, – щомісяця;
• – у підрозділах кримінально-виконавчої інспекції, органах внутрішніх справ, що проводять індивідуально-профілактичну роботу з неповнолітніми, які відбувають покарання, не пов'язані з позбавленням волі, та звільненими від виконання покарань, в Українській психіатричній лікарні з суворим наглядом, відділеннях психіатричних лікарень із звичайним та посиленим наглядом, спостережних комісіях місцевих органів виконавчої влади, службах у справах дітей – щоквартально^[12].

• [1] Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей: Закон України від 24 січня 1995 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1995.-№6. – Ст. 35.
• [2] Про затвердження типових положень про службу у справах дітей: Постанова-Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2007 р. № 1068 II Офіційний вісник України. – 2007 р. – № 66. – Ст. 2541.
• [3] Про організацію діяльності спеціальних навчальних закладів для дітей і підлітків, які потребують особливих умов виховання: Постанова Кабінету Міністрів України від 13 жовтня 1993 р. № 859 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: zakon.rada.gov.ua/laws/show/859-93-%D0%BF.
• [4] Про затвердження Положення про центр медико-соціальної реабілітації дітей: Постанова Кабінету Міністрів України від б вересня 1996 р. № 1072 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: zakon.rada.gov.ua/laws/sbow/1072-96-%D0%BF.
• [5] Про затвердження положень про спостережні комісії та піклувальні ради при спеціальних виховних установах: Постанова Кабінету Міністрів України від 1 квітня 2004 р. № 429 // Офіційний вісник України. – 2004 р. – №13.-Ст. 905.
• [6] Про Концепцію державної політики у сфері реформування Державної кримінально-виконавчої служби України: Указ Президента України від 8 листопада 2012 р. № 631/2012 // Офіційний вісник України. – 2012 р. – №87.-Ст. 3531.
• [7] Про Типове положення про притулок для дітей служби у справах дітей: Постанова Кабінету Міністрів України від 9 червня 1997 р. № 565 // Офіційний вісник України. – 1997 р. – № 24. – Ст. 61.
• [8] Про безоплатну правову допомогу: Закон України від 2 червня 2011 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2011. – № 51. – Ст. 577.
• [9] Про затвердження Типового положення про центр соціально- психологічної реабілітації дітей: Постанова Кабінету Міністрів України від 28 січня 2004 р. № 87 // Офіційний вісник України. – 2004 р. – № 4. – Том 1. – Ст. 168.
• [10] Про затвердження Типового положення про соціально-реабілітаційний центр (дитяче містечко): Постанова Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2005 р. № 1291 // Офіційний вісник України. – 2005 р. – № 52. – Ст. 3326.
• [11] Про прокуратуру: Закон України від 5 листопада 1991 року // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 53. – Ст. 793.
• [12] Про організацію діяльності органів прокуратури щодо захисту прав і свобод дітей: Наказ Генерального прокурора України від 1 листопада 2012 р. № 16-гн [Електронний ресурс]. – Режим доступу: gp.gov.ua/ua/- Гііе downloader.html.