Повна версія

Головна arrow Право arrow Адміністративна діяльність органів внутрішніх справ

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

Адміністративна діяльність ОВС у сфері протидії тероризму

Адміністративно-правове забезпечення діяльності овс у сфері боротьби з тероризмом

Усвідомлення процесу зростання загроз тероризму, особливо його найнебезпечніших видів – ядерного і радіаційного, обумовлює винесення питань протидії йому на найвищий політичний рівень у глобальному масштабі. Фактори, що сприяють цьому процесу, стають об'єктами підвищеної уваги з боку розвідувальних і правоохоронних органів, спецслужб, а також науковців, експертів та аналітиків, які працюють у цій сфері[1]. Ефективно протидіяти тероризму, як складному, багаторівневому, суспільно-небезпечному явищу, можна лише із залученням потенціалу всіх органів державної влади, держав, громадянського суспільства, бізнесу.

У цьому напрямі ефективним є максимальне використання можливостей усіх галузей права, зокрема адміністративного. Адміністративне право безпосередньо реалізується через механізм адміністративно-правового регулювання, який складається з адміністративно-правових норм, правовідносин, актів застосування права та засобів правового регулювання[2].

Адміністративно-правові норми займають центральне місце в протидії тероризму, утворюють нормативну основу антитерористичного законодавства, визначають правовий статус, повноваження, порядок взаємодії суб'єктів антитерористичної діяльності між собою та іншими суб'єктами права.

Нормами адміністративного права України визначаються правові та організаційні основи боротьби з тероризмом. Відтак Закон України від 20 березня 2003 р. "Про боротьбу з тероризмом" закріплює коло суб'єктів боротьби з тероризмом, порядок їх взаємодії та повноваження (статті 4-9), порядок проведення антитерористичної операції (статті 10-18), порядок відшкодування шкоди, заподіяної терористичним актом, а також соціальної реабілітації осіб, які постраждали від терористичного акту (статті 19, 20), основи правового і соціального захисту осіб, що беруть участь у боротьбі з тероризмом (статті 21, 22), відповідальність за участь у терористичній діяльності (статті 23-25), засади міжнародного співробітництва України у сфері боротьби з тероризмом (статті 26-29), основи провадження контролю і нагляду за законністю здійснення боротьби з тероризмом (статті 30, 31) тощо. Слід зазначити, що цей Закон потребує грунтовного доопрацювання з огляду на розвиток тероризму і механізму протидії йому[3].

Нормами адміністративного права врегульовано й організацію та діяльність основних суб'єктів протидії тероризму у мирний час і під час антитерористичної операції. Зокрема Законами України "Про Службу безпеки України" від 25 березня 1992 р., "Про міліцію" від 20 грудня 1990 р., "Про Збройні Сили України" від 6 грудня 1991 р., "Про Службу зовнішньої розвідки" від 1 грудня 2005 р., "Про Національну гвардію України" від 13 березня 2014 р. та ін. регламентуються повноваження, порядок діяльності, а також процедури застосування зброї та відповідних спеціальних засобів представниками вказаних органів, зокрема у процесі виконання завдань в боротьбі з тероризмом.

Безумовно, крім зазначених, до антитерористичного законодавства України належать: Закон України "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю" від 30 червня 1993 р., Закон України "Про оперативно- розшукову діяльність" від 18 лютого 1992 р., Закон України "Про військову службу правопорядку у Збройних Силах України" від 7 березня 2002 р., Закон України "Про Державну прикордонну службу України" від 3 квітня 2004 р., Закон України "Про державну охорону органів державної влади України" від 4 березня 1998 р., Закон України "Про розвідувальні органи України" від 22 березня 2001 р., Закон України "Про Раду національної безпеки і оборони України" від 5 березня 1998 р., Закон України "Про фізичний захист ядерних установок, ядерних матеріалів, радіоактивних відходів, інших джерел іонізуючого випромінювання" від 19 жовтня 2000 р., Закон України "Про правовий режим надзвичайного стану" від 16 березня 2000 р., Закон України "Про правовий статус іноземців" від 22 вересня 2011 р., Закон України "Про державний кордон України" від 4 листопада 1991 р., Закон України "Про біженців" від 21 червня 2001 р. та інші.

Чільне місце в механізмі протидії тероризму відводиться указам та розпорядженням Президента України, оскільки Президент є гарантом прав і свобод людини і громадянина, забезпечує узгоджену взаємодію органів державної влади, визначає основні напрями внутрішньої та зовнішньої політики. Відтак Указом Президента України від 4 квітня 1999 р. № 379/99 "Про Положення про Антитерористичний центр та його координаційні групи при регіональних органах Служби безпеки України" визначено, що Антитерористичний центр є постійно діючим органом при Службі безпеки України, який здійснює координацію діяльності суб'єктів боротьби з тероризмом у запобіганні терористичним актам щодо державних діячів, критичних об'єктів життєзабезпечення населення, об'єктів підвищеної небезпеки, актам, що загрожують життю та здоров'ю значної кількості людей, та їх припиненні[4]. У зв'язку з поширенням виявів тероризму на території України, що призводять до загибелі мирного населення, військовослужбовців і працівників військових формувань та правоохоронних органів України у східних регіонах держави з метою забезпечення оборони держави Указом Президента України від 21 липня 2014 р. № 607/2014 оголошено проведення у державі часткової мобілізації[5].

У формі розпоряджень Президент України може надавати відповідні вказівки уповноваженим суб'єктам щодо посилення уваги до тих чи інших об'єктів, умов. Наприклад, розпорядженням Президента України від 8 липня 2014 р. № 951/2014-рп "Про невідкладні заходи щодо повернення в Україну громадянки України Надії Савченко" Міністерству закордонних справ України надані вказівки щодо вжиття всіх можливих заходів щодо безумовного звільнення з-під варти російською стороною громадянки України Надії Савченко, яка була захоплена терористами в районі проведення антитерористичної операції на сході України, незаконно вивезена до Російської Федерації і тримається під вартою на території Росії, та її повернення в Україну[6]. Доцільно зазначити, що органами державної влади та їх посадовими особами за необхідності деталізації окремих аспектів протидії тероризму приймаються відповідні підзаконні акти. Наприклад, постановою Кабінету Міністрів України від 11 червня 2014 р. № 247 "Про харчове та матеріально-технічне забезпечення працівників органів внутрішніх справ під час проведення антитерористичної операції" профільним міністерствам доручено розробити та затвердити норми та порядок матеріально- технічного забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, які мають спеціальні звання міліції та залучені до проведення антитерористичної операції або безпосередньо виконують завдання з охорони громадського порядку, боротьби із злочинністю, забезпечення безпеки дорожнього руху в районі її проведення[7].

У разі необхідності деталізації окремих аспектів протидії тероризму органи державної влади та їх посадові особи можуть приймати відповідні підзаконні акти. За змістом це є документи, що визначають права та обов'язки посадовців зазначених органів у сфері боротьби з тероризмом. Відомчі нормативні акти, що визначають тактику проведення антитерористичної операції, як правило, утаємничуються. Інструктивні вказівки з організації роботи представлені, як правило, на рівні загальних методичних розробок[8].

У Кодексі України про адміністративні правопорушення від 7 грудня 1984 р. також закріплено порядок застосування окремих заходів, пов'язаних із вчиненням адміністративних правопорушень, зокрема у сфері протидії тероризму[9].

Зауважимо, що значний потенціал норм адміністративного права щодо протидії тероризму відображено у формуванні адміністративно-правових режимів (обігу зброї, режиму прикордонної зони, району проведення антитерористичної операції тощо)[10].

Наступним елементом механізму адміністративно- правового регулювання є правовідносини. Слушно зазначає А. П. Шергін, на думку якого контртерористичні заходи реалізуються здебільшого в межах адміністративно-правових відносин[11].

Зазначена діяльність супроводжується виникненням різноманітних адміністративних правовідносин, зокрема щодо застосування заходів запобігання та припинення терористичної діяльності, проведення антитерористичної операції, накладання адміністративної відповідальності у разі порушення вимог законодавства тощо. У межах цих відносин можна виокремити внутрішньовідомчу діяльність суб'єктів протидії тероризму (організаційні заходи у межах суб'єкта протидії) та зовнішню (дії щодо попередження, припинення виявів терористичної діяльності, притягнення до відповідальності тощо). Суб'єктів адміністративних правовідносин щодо протидії тероризму є доволі багато. Відповідно до Закону України "Про боротьбу з тероризмом", крім вищого, центральних та місцевих органів виконавчої влади, до участі в антитерористичних операціях за рішенням керівництва антитерористичної операції можуть бути залучені з дотриманням вимог законодавства органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від підпорядкованості та форми власності, їх посадові особи, а також громадяни за їх згодою[12].

Важливу роль у сфері протидії терористичним актам виконують акти застосування права, під якими розуміють індивідуальні правові акти-волевиявлення (рішення) уповноваженого компетентного державного органу або посадової особи, які на основі юридичних норм встановлюють (змінюють, припиняють) права ї обов'язки учасників конкретних правовідносин або міру відповідальності конкретних осіб за вчинене ними правопорушення. За допомогою актів застосування права можуть вирішуватися питання щодо оперативного управління протидією тероризму, реалізації заходів адміністративного примусу і адміністративної відповідальності. Акти застосування права можуть мати різноманітне призначення, що пояснюється необхідністю вирішення багатьох завдань у межах діяльності з протидії тероризму[13].

Найбільш вживаними актами застосування права за формою зовнішнього вираження є акти-документи та акти-дії. До першої категорії можна віднести акти управління (наприклад, наказ керівника антитерористичної операції про проведення такої операції), юрисдикційні акти (постанова судді у справі про адміністративне правопорушення), процесуальні акти (протоколи про адміністративне затримання, вилучення зброї тощо). Акти-дії можуть виражатися у формі застосування фізичної сили, спеціальних засобів, вогнепальної зброї та ін.[14].

Четвертим елементом механізму адміністративно- правового регулювання є засоби правового регулювання. Адміністративне право використовує зазвичай так звані первинні засоби правового регулювання – приписи, заборони, дозволи. На відміну від інших галузей права адміністративне право широко та ефективно реалізує названі засоби впливу на поведінку фізичних і юридичних осіб. Найбільший потенціал у сфері протидії тероризму адміністративне право має саме у формі застосування заборон та надання дозволів.

Відповідно до ст. 18 Закону України від 16 березня 2000 р. "Про правовий режим надзвичайного стану"[15] в разі введення надзвичайного стану у випадку здійснення масових терористичних актів, що супроводжуються загибеллю людей чи руйнуванням особливо важливих об'єктів життєзабезпечення, додатково можуть здійснюватися такі заходи:

  • а) заборона перебувати на вулицях та в інших громадських місцях без спеціально виданих перепусток і посвідчень особи у встановлені години доби;
  • б) обмеження чи тимчасова заборона продажу зброї, отруйних і сильнодіючих хімічних речовин;
  • в) заборона виготовлення і розповсюдження інформаційних матеріалів, що можуть дестабілізувати обстановку, тощо.

Також широко використовується введення заборон у районі проведення антитерористичної операції згідно з нормами Закону "Про боротьбу з тероризмом".

Дозвільний спосіб широко використовується в адміністративному праві з метою забезпечення громадського порядку та громадської безпеки. Дозвільний порядок врегулювання правовідносин виражається через систему відповідних дозвільних проваджень. У сфері протидії тероризму особливого значення набувають так звані провадження, пов'язані з видачею дозволів на певні об'єкти і операції з ними. Маються на увазі дозволи на:

  • 1) придбання, зберігання, носіння та перевезення зброї, боєприпасів, вибухових речовин і матеріалів, а також інших предметів і речовин, щодо зберігання і використання яких встановлено спеціальні правила;
  • 2) рух транспортних засобів із небезпечним вантажем;
  • 3) придбання вибухових матеріалів підприємствами і організаціями[16].

Підсумовуючи викладене можна констатувати, що особливе місце в протидії тероризму має відводитися саме адміністративному праву. Такий підхід зумовлено:

  • 1) предметом правового регулювання – суспільні відносини, що виникають з метою реалізації і захисту прав громадян, створення нормальних умов для функціонування громадянського суспільства і держави[17]. Терористична діяльність безпосередньо загрожує нормальному функціонуванню суспільних та державних інститутів;
  • 2) імперативним методом правового регулювання, який превалює в державному управлінні;
  • 3) режимною організацією управління;
  • 4) наявністю багатьох засобів впливу на суб'єктів правовідносин, зокрема, передбачено можливість застосування заходів адміністративного примусу;
  • 5) можливістю притягнення до адміністративної відповідальності фізичних і юридичних осіб тощо[18].

  • [1] Кондратов С. І. Тенденції та актуальні проблеми у сфері протидії незаконному обігу ядерних та інших радіоактивних матеріалів, а також ядерному та радіаційному тероризму / С. Г. Кондратов // Протидія тероризму, нерозповсюдження зброї та матеріалів масового знищення й захист критичної інфраструктури: зб. мат-лів міжвідомчої експертної роб. групи, створеної при НІСД / за ред. О. Д. Маркесвої, Ю. М. Скалецького. – К.: НІСД, 2013. – С. 79-80.
  • [2] Этнорелигиозный терроризм / Ю. М. Антонян, Г. И. Белокуров, А. К. Боковиков и др.; под ред. Ю. М. Антоняна. – М.: Аспект Пресс, 2006.-С. 195.
  • [3] Трофімов С. А. Правове регулювання антитерористичної діяльності в Україні: монографія / С. А. Трофімов. – X.: Право, 2012. – С. 52–53.
  • [4] Про Положення про Антитерористичний центр та його координаційні групи при регіональних органах Служби безпеки України: Указ Президента України від 14 квітня 1999 р. № 379/99 [Електронний ресурс). – Режим доступу: zakon4.rada.gov.ua/laws.
  • [5] Про часткову мобілізацію: Указ Президента України від 21 липня 2014 р. № 607/2014 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: president.gov.ua/documents/17911.html.
  • [6] Про невідкладні заходи щодо повернення в Україну громадянки України Надії Савченко: Розпорядження Президента України від 8 липня 2014 р. № 951/2014-рп [Електронний ресурс]. – Режим доступу: zakon4,rada.gov.ua.
  • [7] Про харчове та матеріально-технічне забезпечення працівників органів внутрішніх справ під час проведення антитерористичної операції: Постанова Кабінету Міністрів України від 11 червня 2014 р. № 247 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: president.gov.ua/documents/1791l.html.
  • [8] Про боротьбу з тероризмом. Закону України: науково-практичний коментар / В. А. Ліпкан, О. А. Івахненко, І. М. Рижов, В. В. Майоров. – К.: ΚΗΤ, 2009. – С. 34.
  • [9] Кодекс України про адміністративні правопорушення від 7 грудня 1984 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1984. – № 51. – Ст. 1122.
  • [10] Трофімов С. А. Адміністративно-правове забезпечення протидії тероризму в Україні: дис. ... докт. юрид, наук: 12.00.07 "Адміністративне право і процесе; фінансове право; інформаційне право" / С. А. Трофімов. – X.: НУ "Юридична академія України ім. Ярослава Мудрого. – 2012. – С. 78.
  • [11] Этнорелигиозный терроризм / Ю. М. Антонян, Г. И. Белокуров, А. К. Боковиков и др.; под ред. Ю. М. Антоняна. – М.: Аспект Пресс, 2006. – С. 198.
  • [12] Трофімов С. А. Адміністративно-правове забезпечення протидії тероризму в Україні: дис. ... докт. юрид, наук: 12.00.07 "Адміністративне право і процесе; фінансове право; інформаційне право" / С. А. Трофімов. – X.: НУ "Юридична академія України ім. Ярослава Мудрого. – 2012. – С. 78-79.
  • [13] Трофімов С. А. Правове регулювання антитерористичної діяльності в Україні: монографія / С. А. Трофімов – X.: Право, 2012. – С. 52-53.
  • [14] Этнорелигиозный терроризм / Ю. М. Антонян, Г. И. Белокуров, А. К. Боковиков и др.; под ред. Ю. М. Антоняна. – М.: Аспект Пресс, 2006. – С. 199.
  • [15] Про правовий режим надзвичайного стану: Закон України від 16 березня 2000 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – № 23. – Ст. 176.
  • [16] Адміністративне право України. Академічний курс: підручник у 2 т. / редкая.: В. Б. Авер'янов. – К.: Юрид думка, 2004. – Т. 1: Загальна частина. – C. 506.
  • [17] Адміністративне право України: підручник / Ю. П. Битяк, В. М. Гаращук, О. В. Дьяченко та ін.; за ред. Ю. П. Битяка. – K.: Юрінком Інтер, 2004. – С. 25.
  • [18] Трофімов С. А. Адміністративно-правове забезпечення протидії тероризму в Україні: дис. ... докт. юрид, наук: 12.00.07 "Адміністративне право і процесе; фінансове право; інформаційне право" / С. А. Трофімов. – X.: НУ "Юридична академія України ім. Ярослава Мудрого". – 2012. – С. 79-81.
 
<<   ЗМІСТ   >>