Повна версія

Головна arrow Економіка arrow Економіка і фінанси підприємства

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

РЕСУРСНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

ПЕРСОНАЛ ПІДПРИЄМСТВА

  • 4.1. Поняття, класифікація і структура персоналу підприємства
  • 4.2. Продуктивність праці персоналу
  • 4.3. Оплата праці персоналу підприємства
  • 4.4. Види і методи мотивації трудової діяльності

Поняття, класифікація і структура персоналу підприємства

Будь яке виробництво неможливо уявити без трудових ресурсів. Вони є головною складовою частиною продуктивних сил, а їх праця – вирішальним фактором виробництва. Тому поряд із засобами виробництва необхідним виробничим фактором (ресурсом) в усіх галузях економіки є праця.

Праця – це доцільна діяльність людини, в процесі якої створюються матеріальні блага для задоволення особистих і суспільних потреб. Носіями здатності працювати є трудові ресурси.

Трудові ресурси – це працездатне населення, яке за своїми віковими, фізичними і освітніми даними відповідає певній сфері діяльності.

Необхідно розрізняти поняття "трудові ресурси" і "робоча сила". Поняття "трудові ресурси" більш широке і багатогранне порівняно з поняттям "робоча сила". Трудові ресурси – це люди працездатного віку, які зайняті в певній сфері економіки і характеризуються різноманітними економічними, соціальними та духовними потребами. Робоча сила визначається здатністю людей до праці і реалізується в процесі виробництва. Носієм робочої сили є людина, тому робоча сила існує на всіх етапах розвитку суспільного виробництва і невіддільна від її власника – людини. Отже, соціальну суть трудових ресурсів становлять люди у певних виробничих умовах, а робоча сила відображує економічний зміст трудових ресурсів.

Трудові ресурси підприємства – це сукупність працівників різних професійно-кваліфікаційних груп, які зайняті на підприємстві і входять до його облікового складу. У підприємстві, крім працездатних, у виробництві беруть участь підлітки від 12 до 16 років та особи пенсійного віку, які вступили у відповідні договірні відносини. Отже, до облікового складу трудових ресурсів підприємства включаються всі працівники, які прийняті на роботу, що пов'язана як з основною, так і неосновною його діяльністю.

Трудові ресурси підприємства беруть безпосередню участь у виробничому процесі і тоді вони стають персоналом підприємства.

Від формування персоналу підприємства, його кількості і якісної збалансованості та рівня використання значною мірою залежать ефективність використання всіх інших складових виробничих ресурсів, забезпечення високих результатів діяльності підприємства, його сталого і конкурентоспроможного розвитку.

Персонал підприємства – це сукупність постійних працівників, що отримали необхідну професійну підготовку та мають досвід практичної діяльності. Окрім постійних працівників, у діяльності підприємства можуть брати участь інші працездатні особи на підставі тимчасового трудового договору (контракту).

В залежності від функцій, які виконують працівники підприємства, вони поділяються на дві групи: персонал основної діяльності та персонал неосновної діяльності. До першої групи відносять усіх працівників, зайнятих у виробництві та його безпосередньому обслуговуванні. Це працівники основних, допоміжних і обслуговуючих виробництв, науково-дослідних підрозділів і лабораторій, складів, охорони та управління підприємством. Сукупність цих працівників становить виробничий персонал підприємства. До другої групи персоналу включають працівників невиробничих підрозділів підприємства, які безпосередньо не пов'язані з виробничим процесом. Це працівники житлово-комунального господарства, дитячих садків і ясел, культурно-побутових установ та ін. Такий розподіл персоналу підприємства використовується для узгодження трудових показників з результатами діяльності окремих категорій і груп працівників, зокрема для визначення продуктивності праці в підприємстві, розрахунків заробітної плати та обтрушування методів і рівня стимулювання працівників.

За характером виконуваних функцій персонал підприємства поділяється на такі категорії: керівники, спеціалісти, службовці, робітники.

Керівники – це працівники, що займають посади керівників підприємств та їхніх структурних підрозділів. До них належать директори, начальники, завідувачі, керуючі, головні спеціалісти підприємства.

Спеціалісти – це працівники, що виконують спеціальні інженерно- технічні, економічні та інші роботи: інженери, економісти, бухгалтери, юрисконсульти, соціологи тощо.

Службовці – це працівники, що виконують суто технічну роботу, здійснюють оформлення документації, облік, контроль та господарське обслуговування. Зокрема це – діловоди, обліковці, секретарі-друкарки тощо.

Робітники – це категорія працівників, які безпосередньо зайняті у процесі виробництва продукції, виконання робіт та надання виробничих послуг. До робітників також належать двірники, прибиральниці, охоронці, кур'єри, гардеробники. Усіх робітників поділяють на основних, які безпосередньо беруть участь у виконанні технологічних операцій з виробництва продукції, та допоміжних – тих, які виконують різні підсобні операції з обслуговування основного виробництва.

Важливою є класифікація персоналу за професіями, спеціальностями і кваліфікацією.

Професія – це особливий вид трудової діяльності, яка потребує відповідних спеціальних знань та практичних навичок.

Спеціальність – це вид трудової діяльності в межах певної професії, який має специфічні особливості і вимагає від працівника додаткових спеціальних знань і навичок. Спеціальність визначає вид трудової діяльності в рамках однієї професії. Так, професія економіста включає спеціальності плановика, бухгалтера, фінансиста, трудовика, маркетолога. Професійний склад персоналу підприємства залежить від галузевих особливостей виробничої діяльності та характеру виробленої продукції.

Працівники кожної спеціальності поділяються в залежності від рівня кваліфікації, що базується на їхніх можливостях виконувати роботу певної складності. Кваліфікація – це сукупність спеціальних знань та практичних навичок, що визначають ступінь підготовленості працівника до виконання робіт певної складності за відповідною спеціальністю.

Рівень кваліфікації керівників, спеціалістів та службовців характеризується рівнем спеціальної підготовки та практичним досвідом роботи. Залежно від цього виділяють спеціалістів найвищої кваліфікації (працівники, що мають наукові ступені та звання), спеціалістів вищої кваліфікації (працівники з вищою спеціальною освітою та значним практичним досвідом), спеціалістів середньої кваліфікації (працівники із середньою спеціальною освітою та певним практичним досвідом), спеціалістів-практиків (працівники без спеціальної освіти, але із значним досвідом роботи).

Професійно-кваліфікаційна структура керівників, спеціалістів та службовців підприємства знаходить своє відображення в штатному розписі. Це нормативний документ підприємства, в якому подається перелік посад у даному підприємстві, чисельність працівників за кожною з них та розміри їхніх посадових окладів.

Робітники за рівнем кваліфікації виконують різні за складністю роботи, мають неоднакову професійну підготовку і поділяються на чотири групи: висококваліфіковані, кваліфіковані, малокваліфіковані, некваліфіковані. Рівень кваліфікації кожного робітника визначається на основі тарифно- кваліфікаційних довідників. В них подається характеристика видів і складності робіт певної професії, які повинен виконувати робітник відповідного рівня кваліфікації.

Для забезпечення ефективної діяльності підприємства необхідно аналізувати структурні зміни персоналу за певний період. Структура персоналу характеризується складом і кількісним співвідношенням окремих категорій і груп працівників підприємства. Нині співвідношення між категоріями персоналу у пересічному підприємстві України в середньому є таким: 18% становлять керівники, спеціалісти, службовці і 82% – робітники.

Чисельність персоналу розраховують окремо за кожною категорією працівників і загальну по підприємству. При цьому визначають облікову, середньооблікову і явочну чисельність працівників.

Облікова чисельність включає усіх постійних і тимчасових працівників, прийнятих на роботу, у тому числі осіб, відсутніх на роботі з причин, передбачених трудовим законодавством. Це, зокрема, працівники, які перебувають у службових відрядженнях, на навчанні, виконують державні обов'язки, тимчасово непрацездатні. Враховуються також працівники, які зайняті неповний робочий день.

Середньооблікова чисельність – це число працівників у середньому до їхньої облікової чисельності за певний період. Розраховується відношенням сумарної кількості працівників за списком за усі календарні дні цього періоду до числа днів у періоді (число працівників за вихідний день приймається рівним їхньому числу за попередній робочий день).

Середньооблікова чисельність за місяць визначається як сума кількісного складу працівників за кожний календарний день місяця, поділена на кількість днів місяця. Середньооблікова чисельність працівників за рік визначається як сума середньомісячної чисельності, поділена на 12.

Явочна чисельність – це чисельність працівників, які з'явилися на роботу у певному періоді (протягом робочого дня, тижня, місяця тощо).

При обчисленні чисельності працівників підприємства важливим моментом є визначення дійсного (ефективного, корисного) річного фонду часу роботи одного середньооблікового працівника. Річний фонд визначається як різниця між кількістю календарних днів і днями чергової і додаткової відпустки, відпустки у зв'язку з навчанням, з пологами, неявки через хворобу, у зв'язку з виконанням державних обов'язків з дозволу адміністрації тощо. В даному випадку фонд робочого часу одного середньорічного працівника буде визначено в днях. Для визначення його в годинах фонд часу роботи в днях множать на середню тривалість робочого дня.

При визначенні основних напрямків розвитку підприємства необхідно визначити оптимальну чисельність персоналу для виконання виробничої програми, а також встановити необхідну чисельність працівників за окремими категоріями.

 
<<   ЗМІСТ   >>