Види та система органів виконавчої влади

Акт проголошення незалежності України 1991 року став початком кардинальних змін у системі державної влади. Після розпаду Радянського союзу та зміни суспільно-політичної системи перед молодою державою відразу постало нелегке завдання пошуку оптимальної системи організації влади у принципово нових історично-політичних умовах.

Після проведення Всеукраїнського референдуму та виборів Президента України настає потреба у докорінній зміні існуючої системи державного управління і створенні нової національної моделі державної влади та її організаційних структур. Йде пошук щодо організації влади по горизонталі, виконавчій вертикалі та стосовно її територіального аспекту. Вносяться зміни і доповнення до чинної Конституції, за якими розмежовуються повноваження між Президентом і Верховною Радою. Державна влада відповідно до положень Декларації про державний суверенітет України зазнала суттєвих змін: започатковано її поділ на законодавчу, виконавчу та судову.

Серед органів державної влади важливе місце посідають органи виконавчої влади, що здійснюють функції державного управління економічним, соціально-культурним, адміністративно-політичним будівництвом. Кожен з цих органів діє від імені та за дорученням держави, має певний правовий статус, виступає носієм відповідних повноважень юридично-владного характеру, реалізація яких забезпечує йому досягнення мети виконавчо-розпорядчої діяльності.

Отже, органи виконавчої влади – це різновид самостійних державних органів, які спеціально призначені для здійснення на основі законів функцій виконавчої влади, а саме: функцій виконавчо-розпорядчого характеру щодо безпосереднього й оперативного керівництва господарством, соціально-культурним та адміністративно-політичним будівництвом у державі.

Ознаки органів виконавчої влади:

• • це – різновид державних органів, найбільш значна частина державного апарату, які в сукупності утворюють його управлінський апарат;
• • вони створюються у встановленому законом порядку спеціально для здійснення управлінських функцій;
• • цільовим призначенням цих органів є практична реалізація державної політики в певній галузі чи сфері суспільного життя;
• • свою діяльність у межах наданої компетенції вони здійснюють офіційно, від імені держави:
• • кожний орган виконавчої влади наділений державно- владними повноваженнями, має певний обсяг прав та обов'язків у сфері державного управління;
• • для здійснення своїх завдань і функцій ці органи також наділені правом широкого застосування заходів державного, зокрема адміністративного примусу та мають спеціальний апарат примусу.

Правовий статус органів виконавчої влади знаходить своє конкретне вираження в їх компетенції, тобто конкретно визначеному обсязі прав та обов'язків і визначаються відповідно Конституцією України, окремими законами, підзаконними актами, а також відомчими нормативними актами.

Конституція України закріплює єдину систему органів виконавчої влади в Україні, вона не дає їх повного переліку, відсутня їх чітка наукова класифікація.

Як уже зазначалося, органи державної виконавчої влади становлять найбільш численну групу державних органів. Взаємодіючи з іншими державними структурами, органами місцевого самоврядування та об'єднаннями громадян, вони перебувають у складній ієрархічній підпорядкованості та взаємозв'язку. Для виявлення закономірностей у взаємозв'язках окремих органів здійснюють їх класифікацію, за основу якої беруть різні критерії, а саме:

За масштабом діяльності органи виконавчої влади поділяються на:

• • вищі – Кабінет Міністрів України, який здійснює виконавчу владу безпосередньо та через міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Раду міністрів Автономної Республіки Крим та місцеві державні адміністрації, спрямовує та координує роботу цих органів;
• • центральні – ті, що керують відповідними галузями або здійснюють функціональне (міжгалузеве) управління. Це міністерства та інший центральний орган виконавчої влади (державна служба, державна інспекція, державне агентство), діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом

Міністрів України через відповідного члена Кабінету Міністрів України;

• • місцеві – державні адміністрації;
• • спеціальні – органи, які не віднесені законодавством ні до вищих, ні до центральних, ні до місцевих, проте наділені статусом органу виконавчої влади (Антимонопольний комітет України).

Залежно від обсягу і характеру компетенції виділяють:

• 1. Органи загальної компетенції, що здійснюють державне управління соціально-громадським комплексом на підвідомчій території у повному обсязі (Кабінет Міністрів та місцеві державні адміністрації).
• 2. Органи галузевої компетенції, що здійснюють управління окремими сферами галузей державного управління (міністерства, департаменти).
• 3. Органи внутрішньогалузевої компетенції, що керують у рамках галузей дорученими ділянками робіт (територіальні органи міністерств).
• 4. Органи міжгалузевої (функціональної) компетенції, що виконують загальні спеціальні функції для усіх або більшості галузей і сфер управління.
• 5. Органи змішаної компетенції – тобто органи, що мають ознаки як галузевої, так і міжгалузевої сфери діяльності (так, Міністерство охорони здоров'я керує підвідомчими установами й органами охорони здоров'я та здійснює міжгалузеве управління медичними службами Міністерства внутрішніх справ і Міністерства оборони).

За порядком утворення органи виконавчої влади поділяються на:

• • конкретні органи, які утворюються внаслідок прямої дії конституційних норм (КМУ, МДА);
• • органи, які утворюються Президентом України;
• • утворені Кабінетом Міністрів України (урядові органи державного управління);
• • утворені центральними відомчими органами (окремі територіальні підрозділи).

Чисельні та різноманітні органи виконавчої влади утворюють відповідну систему, ефективність діяльності якої залежить від ступеня упорядкованості, організованості, злагодженості в усіх ланках. Кожний орган виконавчої влади – від центрального до місцевого – виступає суб'єктом права державної власності, наділяється статусом юридичної особи і водночас вирішує різні питання оперативного управління та охорони цієї власності.

Органи виконавчої влади – цільна система, тобто така сукупність, в якій усі складові частини (окремі органи та їх структурні підрозділи) є взаємопов'язаними і водночас складають самостійні підсистеми зі своїми особливостями структури, функцій, компетенції.

Побудова цієї системи ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території, поєднання принципів централізації та децентралізації, збалансованості соціально-економічного розвитку регіонів залежно від адміністративно-територіального устрою країни.

Утворення органів виконавчої влади, формування їх системи та її функціонування здійснюється згідно з принципами демократизму і законності (наприклад, ст. 38 Конституції України проголошує право громадян брати участь в управлінні державними справами).

Важливою особливістю побудови та функціонування органів виконавчої влади є організаційні зв'язки структурних одиниць системи, що виявляються в розпорядництві, підпорядкованості, підконтрольності, підзвітності та координації.

Розпорядництва одного органу управління відносно інших виявляється, перш за все, в обов'язковості його наказів для них. У свою чергу, воно зумовлене підпорядкованістю тих чи інших органів тому, хто розпоряджається (наприклад, Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови та розпорядження, які є обов'язковими до виконання міністерствами й іншими органами виконавчої влади, роботу яких він спрямовує та координує).

Підконтрольність – діяльність органів або будь-який її обсяг, що перевіряються вищими органами або органом, спеціально створеним для здійснення контролю чи нагляду.

Підзвітність – обов'язок органу інформувати про свою роботу вищий орган, який, керуючись даними звітів, оцінює діяльність підзвітного в цілому чи за окремими напрямами (наприклад, місцеві державні адміністрації підзвітні та підконтрольні органам виконавчої влади вищого рівня).

Координація виявляється в об'єднанні координуючим органом підпорядкованих або підконтрольних йому органів для виконання певних завдань.