Повна версія

Головна arrow Товарознавство arrow Повна енциклопедія тваринництва

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

Сальмонельоз, або паратиф

Етіологія. Збудник – мікроб сальмонела, малостійкий до дії дезінфікувальних засобів. Це інфекційна хвороба молодняку великої рогатої худоби та інших сільськогосподарських тварин, частіше виникає після відлучення від матки або переведення на збірне молоко і характеризується ураженням кишечника, легенів, печінки та інших органів.

Клінічні прояви. Телята віком від 10 діб до 2 місяців заражаються від хворих тварин і бактеріоносіїв у будь-яку пору року (частіше в зимово-весняний період), аліментарним шляхом, часто – через інфіковані молоко та відвійки.

Інкубаційний період триває 1–8 діб. Перебіг захворювання має гострий чи хронічний характер.

У хворих особин за гострого перебігу підвищується температура тіла (лихоманка), вони відмовляються від корму, більше лежать. На другу-третю добу з'являється пронос, кал рідкий, у ньому багато слизу, іноді кров. Спостерігається почастішання дихання, кон'юнктивіт. Якщо хвора тварина не загинула протягом 3–5 діб, хвороба переходить у хронічну стадію, що характеризується появою кашлю, задишки, пневмонії, запаленням суглобів. Хворі гинуть протягом 5–10 діб, деякі одужують і тривалий час відстають у розвитку. Такі тварини можуть заражати здорових.

Діагноз встановлюють на підставі клініко-епізоотологічних даних, результатів бактеріологічного та серологічного дослідження крові та тканин загиблих тварин. Слід диференціювати сальмонельоз від диспепсії та колібактеріозу.

Лікування. Хворим дають всередину антибіотики (синтоміцин, левоміцетин, хлортетрациклін, тераміцин), сульфаніламідні (норсульфазол, етазол) та нітрофуранові (фуразолідон, фурагін) препарати. З урахуванням сумісності цих терапевтичних засобів ефективні їх поєднання.

Профілактика. Своєчасне злучання, повноцінне годування тільних тварин, введення в раціон молодняку бактеріальних препаратів і преміксів запобігають розвитку цього захворювання. З метою профілактики сальмонельозу глибоко тільних корів, а потім і телят вакцинують. У перехворілих тварин виробляється стійкий імунітет.

Сибірська виразка

Етіологія. Хворобу спричиняє паличкоподібний мікроб, особливо стійкий до дії дезінфікувальних засобів. Так, під час кип'ятіння він гине через 45–60 хв, 1 %-й розчин формальдегіду або 10 %-й розчин їдкого натру вбиває його тільки через 2 год. У разі потрапляння збудника в ґрунт мікроб утворює спори, що зберігаються десятки років.

Тварини заражаються частіше на пасовищі або через корми, у які потрапили з ґрунту спори мікробу сибірської виразки. Людина заражається під час обробляння туш або розтину трупів тварин, хворих на сибірку.

Клінічні прояви. Заразна, швидкого перебігу хвороба. Хворіють усі види тварин, включаючи хутрових звірів і людину. Характеризується різким підвищенням температури тіла, утворенням щільних пухлин (карбункулів) на шкірі, у кишечнику, легенях і мигдалинах. Сибірська виразка може мати блискавичний, гострий і хронічний перебіг.

За блискавичного перебігу хвора ВРХ збуджена, температура тіла підвищується до 41–42 °С, слизові оболонки очей стають синюшними. Тварина раптово падає і в судомах гине. За гострого перебігу спостерігається підвищення температури тіла до 42 °С, тремтіння, синюшність слизових оболонок очей і крововиливи, а також здуття рубця (тимпанія). Тривалість хвороби становить до 2–3 діб. Хронічний перебіг проявляється схудненням, набряками під нижньою щелепою і набряканням підщелепних і заглоткових лімфатичних вузлів. Нерідко сибірська виразка проявляється в так званій карбункульозній формі, за якої на місці проникнення збудника та інших ділянках тіла з'являється твердий, добре окреслений болючий набряк шкіри та підшкірної клітковини, а надалі в центрі набряку утворюються виразки.

Труп полеглої від сибірської виразки тварини роздутий, задубіння відсутнє, з анального отвору, рота й ніздрів виділяється кров'яниста рідина або незгорнута кров темного кольору. На шкірі є припухлості.

За найменшої підозри на сибірку потрібно терміново викликати ветеринарного лікаря. Розкривати трупи в разі

підозри на це захворювання і знімати з них шкуру категорично заборонено.

Лікування. Здійснює тільки ветеринарний лікар, застосовуючи протисибіркову сироватку або гамма-глобулін, антибіотики та інші препарати.

Профілактика. В основі профілактики – щорічна вакцинація тварин проти сибірки: доросла велика рогата худоба – двічі на рік з інтервалом у 6 місяців, молодняк – у 3 місяці з подальшою ревакцинацією через кожні 3 місяці. У тварин, що перехворіли на сибірку, виникає стійкий і тривалий імунітет.

У неблагополучних осередках (так звані ґрунтові вогнища) залежно від ступеня ризику проводять вакцинацію 1 або 2 рази на рік. Якщо випадки зараження спорадичні, вакцинують всю худобу, що не має ознак хвороби.

 
<<   ЗМІСТ   >>