Гемонхоз

Етіологія. Хвороба жуйних тварин, яку спричиняє паразитування в сичугу тонкої нематоди гемонхи.

Клінічні прояви. Хворобу переважно реєструють у молодняку. Найбільший рівень захворюваності й падіж спостерігають навесні й восени (через велику кількість опадів), оскільки личинки стійкі до висихання і заморожування, а також здатні до міграції травою і в глиб ґрунту по корінню. Зараження відбувається на пасовищі під час заковтування личинок з травою та водою з калюж і канав. В організмі тварини нематоди стають статевозрілими через 17–20 діб.

У ВРХ за інтенсивної інвазії спостерігається втрата апетиту і ваги, блідість слизових оболонок, слабкість, можлива поява набряків підшкірної клітковини.

Діагноз ставлять на підставі клініко-епізоотологічних даних, ларвоскопії фекалій (ідентифікація личинок), після виявлення нематод.

Лікування. Застосовують фенотіазин ветеринарний у суміші з концентрованими кормами (зерно, макуха), у болюсах із борошна або у формі водної суспензії з борошняним відваром, крохмалем перед ранковим годуванням.

Профілактика. Дегельмінтизація ВРХ від гемонхозу: навесні до вигону на пасовище – все доросле поголів'я і молодняк, що випасався торік, влітку – телят поточного року народження (після відлучення), восени – всіх тварин під час постановки на стійлове утримання. Застосовують ті самі антгельмінтики, що й під час лікування.

Гіподерматоз

Етіологія. Збудниками хвороби є личинки підшкірних оводів спиномозковика та стравохідника. Окрилені комахи сягають довжини 13–15 мм. Розвиток збудника відбувається з цілковитим метаморфозом. У розвитку беруть участь такі стадії: яйце, три стадії личинок, лялечка та таго (рис. 1). Перший лет оводів починається у травні–червні, тільки в спекотні сонячні дні. Самиця спиномозковика відкладає яйця на шерсть у верхніх частинах кінцівок, на живіт, вим'я та боки, а стравохідника – у ділянці путового суглоба. Через 4–7 і більше днів на них дозріває личинка І стадії.

Личинки стравохідника мігрують ближче до глотки й стравоходу, а личинка спиномозковика – у спинномозковий канал, де вони перебувають до 6 місяців. Після цього вони мігрують до спини та попереку, де покриваються сполучною капсулою і перетворюються у личинок II стадії, які виділяють ферменти, розплавляють тканини й утворюють свищеві ходи.

Далі вони перетворюються у личинок III стадії, випадають на землю, зариваються у верхній шар ґрунту й заляльковуються, після чого з лялечок виходять імаго.

Рис. 1. Схема циклу розвитку шкірного овода (за Тіуновим)

Зараження відбувається тільки влітку під час лету оводів у спекотну суху сонячну погоду. Заражаються тварини переважно віком від 1 до 4 років.

У разі тривалої міграції личинки травмують органи й тканини тварин. За інтенсивного ураження відбувається виснаження тварин, втрата продуктивності. Навесні, у квітні–травні, під шкірою тварини біля спини, попереку та крижів формуються жовна, що їх утворюють личинки. У період лету оводів тварини виявляють занепокоєння, пирхають, піднімають хвіст і тікають з пасовища.

Клінічні прояви. Характеризується ураженням шкіри та підшкірної тканини в ділянці спини, а також зниженням молочної продуктивності. Тварин, уражених личинками підшкірних оводів, виявляють навесні в період масового потрапляння личинок у підшкірну клітковину спини шляхом пальпації, виявляючи таким чином жовна.

Лікування. Основна мета боротьби з підшкірними оводами – знищення личинок І стадії в організмі тварин. Для цього застосовують гіподермін-хлорофос (поливають на спину з обох боків), діоксафос-К, сульфідофос-20, хлорофос та івермектин, який вводять суворо підшкірно. Ранню хіміотерапію проводять восени у вересні-листопаді. Пізню хіміотерапію проводять навесні в період максимального підходу личинок до спини тими ж препаратами. Восени обробляють всіх тварин, що випасаються на пасовищі, двічі з інтервалом у місяць, а навесні – тільки уражених тварин.

Профілактика. Для запобігання відкладанню яєць і знищення личинок І стадії на тілі тварин у період лету оводів ВРХ обприскують розчином хлорофосу протягом пасовищного періоду 1 раз у 10 днів.