Повна версія

Головна arrow Товарознавство arrow Повна енциклопедія тваринництва

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

Демодекоз

Етіологія. Ендопаразитарна хвороба, спричинена демодекозними кліщами (рис. 2), що паразитують у сальних залозах і волосяних цибулинах.

Кліщ – збудник демодекозу

Рис. 2. Кліщ – збудник демодекозу

Кліщі живуть колоніями. У кожній колонії перебуває кілька тисяч кліщів, а таких колоній на тілі тварини може бути до 4 тис. Самиці відкладають яйця, а через 5–6 днів із яйця виходить личинка, яка протягом 6–8 днів перетворюється на протонімфу, потім через 5– 6 днів – у телеонімфу, а ще за 8–10 днів – в імаго. Весь цикл розвитку триває 25–30 днів.

Останніми роками захворювання набуває масового характеру. Заражається переважно ВРХ і собаки. Хворіє також людина. Описано випадки захворювання свиней демодекозом. Джерелом зараження є хворі тварини. Захворювання передається через предмети догляду.

Клінічні прояви. Осередки ураження локалізуються поблизу голови, шиї, лопаток, грудної клітки та спини. Вони являють собою горбки округлої форми до 10 мм в діаметрі. На поверхні горбка виділяється рідина. У разі натискання витікає; схожий на віск уміст сірувато-білого кольору. Характерною особливістю демодекозу є відсутність свербіння.

Діагноз ставлять комплексно на підставі клінічних симптомів та мікроскопічного дослідження вмісту горбків. До їх вмісту додають подвійний об'єм 10 %-го їдкого лугу і переглядають під лупою або мікроскопом наявність кліщів.

Лікування. Емульсія дикрезилу, розчин хлорофосу. Тварин обробляють 5–6 разів з інтервалом у 3–4 дні. Можна застосовувати івермектин підшкірно.

Профілактика. Регулярний огляд тварин. Хворих особин ізолюють від здорових і піддають лікуванню, підозрюваних у зараженні обробляють акарицидами. Приміщення очищають від гною і дезінфікують.

Дикроцеліоз

Етіологія. Хворобу спричиняє трематода дикроцела, що паразитує в жовчних протоках, печінці та жовчному міхурі. Захворювання небезпечне для людини.

Збудник – дрібна, тонка, ланцетоподібної форми трематода чорнуватого відтінку. Розвивається від яйця до інвазійної личинки за участю проміжних (сухопутні молюски) і додаткових (мурашки) хазяїнів за 3,5–4,5 місяців. Формування статевозрілих дикроцелій завершується через 1,5–2 місяці у жовчних ходах дефінітивного хазяїна. Паразитування триває роками.

Клінічні прояви. Заражаються тварини на пасовищі, ковтаючи з травою інвазованих мурашок.

Захворювання зазвичай протікає безсимптомно, але може проявлятися прогресивним виснаженням і навіть загибеллю. Прижиттєвий діагноз ставлять на підставі дослідження фекалій.

Лікування. Застосовують антгельмінтики, наприклад гексіхол з комбікорму. Слабких і виснажених особин лікують індивідуально.

Профілактика. Дегельмінтизація у листопаді-грудні сприяє запобіганню розвитку дикроцеліозу. Загальні заходи, як і за інших трематодозів, полягають в організації культурних пасовищ, оброблянні останніх гранульованим метальдегідом навесні, після дощу, для зниження чисельності молюсків.

Диктіокаульоз

Етіологія. Хворобу спричиняють нематоди диктіокали, що паразитують у бронхах і трахеї.

Цикл розвитку збудника такий: статевозрілі самиці збудника відкладають яйця зі сформованою личинкою, які тварини відхаркують, а потім заковтують знову. В органах травлення з яєць виходять личинки так званої першої стадії, що потрапляють із фекаліями в зовнішнє середовище, де вони за температури 16–25 °С двічі линяють, перетворюючись через 5–6 днів в інвазійну форму. За несприятливих умов личинки мігрують у ґрунт, у якому деякі з них перезимовують. З кишечника в організмі хазяїна інвазійні форми через брижові лімфовузли, печінку і серце протягом 1–2 тижнів мігрують у легені. У трахеї та бронхах телят вони досягають статевої зрілості через 20–30 діб і живуть там до 1 року. До цього захворювання найбільш сприйнятливий молодняк. Зараження відбувається переважно на пасовищі під час заковтування інвазійних личинок з кормом і водою.

Клінічні прояви. Симптомом захворювання є кашель. Тяжкість перебігу залежить від ступеня інвазії: за слабкої форми спостерігають тільки кашель; за середньої спостерігають зниження апетиту, задишку, частий болісний кашель, виділення з носа; якщо перебіг захворювання важкий, тварини лежать нерухомо, шия витягнута, рот відкритий, дихання утруднене, хрипке, язик випадає, навколо рота піна, болісний кашель. Тварини гинуть від задухи або ускладнення катарально-гнійною пневмонією.

Підставою для діагнозу є клініко-епізоотологічні дані, результати гельмінтолярвоскопічного дослідження фекалій і патолого-анатомічного розтину трупів тварин з виявленням нематод у трахеї та бронхах.

Лікування. Призначають тваринам нілверм, тетрамізол гранулят, мебендазол – підшкірно в шию; дітразин цитрат, локсуран, водний розчин йоду – інтратрахеально. Тваринам із ускладненням диктіокаульозу секундарною інфекцією (бронхопневмонія) нарівні з антигельмінтиками, призначають антибіотики, сульфаніламіди та інші засоби.

Профілактика. Полягає у вибірковому гельмінтолярвоско- пічному обстеженні поголів'я неблагополучних за диктіокаульозом господарств. У разі виявлення заражених тварин проводиться дегельмінтизація тими ж антгельмінтиками, які застосовують для лікування всього поголів'я.

 
<<   ЗМІСТ   >>