Повна версія

Головна arrow Товарознавство arrow Повна енциклопедія тваринництва

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

Утримання дрібної рогатої худоби

Основні породи кіз

Молочні породи ніз

До молочних порід кіз відносять: зааненську, тогенбурзьку та місцеві породи кіз.

Зааненська порода. Батьківщина зааненських кіз – Швейцарія. Висота дорослих маток 75–77 см, козлів – 82–85 см.

Жива маса маток у середньому становить 50–60 кг, племінних козлів – 70–80 кг. Кізочки при народженні мають масу З кг, козлики – 4,5 кг. Тулуб у зааненських кіз довгий і широкий; вим'я кулясте і грушоподібне, з добре вираженими сосками. Кістяк міцний, голова середньої величини, шута (безрога).

Шерсть розвинена слабко, масть біла. Зааненські кози вирізняються високою плодовитістю і скоростиглістю: на 100 маток отримують від 180 до 250 козенят. Лактаційний період триває 10–11 місяців. За лактацію від маток надоюють 600–700 кг молока з 3,8–4,5 % жиру. Ця порода вплинула на підвищення молочної продуктивності місцевих кіз.

Тогенбурзька порода. Батьківщина – Швейцарія. За величиною і живою масою ця порода кіз поступається зааненській. Висота маток становить 70–75 см. Жива маса маток не перевищує 45– 55 кг, козлів – 60–70 кг. Забарвлення тулуба буре, уздовж морди тягнуться дві паралельні білі смуги. У них добре розвинене вим'я. Молочна продуктивність коливається від 400 до 1000 кг за лактацію. Середній вміст жиру в молоці – близько 4 %.

Місцеві молочні кози. Під цією назвою об'єднані різні групи і поріддя кіз. Вони відрізняються за величиною, шерстяним покровом та іншими ознаками. Усі молочні кози плідні: від 100 маток одержують 190– 220 козенят, а деякі приводять козенят двічі на рік. Зареєстровані випадки, коли у кіз молочних порід за раз народжувалося до 6 нормально розвинених козенят. Молочні кози Північного Кавказу, Криму, країн Середньої Азії трохи дрібніші; середньоєвропейських – менш дрібні й мають різноманітну масть. Серед цих кіз трапляються тварини, які мають підшерстя з пуху. Таких кіз подвійної продуктивності доять і, крім цього, з них начісують по 100–150 г пуху. Надій молока за лактаційний період коливається в межах 250–400 кг при жирності 3,5–5,5 %. Середня жива маса не перевищує 40–42 кг.

Пухові породи кіз

У всіх пухових кіз шерсть утворена з грубої ості й тонкого м'якого пуху. Перехідне волосся трапляється в невеликій кількості, за тониною і будовою вона схожа на пухове волокно. У шерсті цих кіз мало жиропоту, тому під час стрижки вона різко розпадається на окремі косиці. Пухові кози характеризуються великим, добре розвиненим кістяком, глибокими грудьми, міцними копитами.

За будовою шерстяного покриву пухових кіз поділяють на дві групи. До першої належать кози оренбурзької породи та її помісі, а також місцеві кози Казахстану, Узбекистану, Киргизії та Гірського Алтаю. У тварин цієї групи пух коротший за ость, тобто пухове волокно становить нижній ярус.

У кіз другої групи пух по довжині дорівнює ості або більший за неї. Така будова вовняного покриву характерна для придонських, гірськоалтайських, узбецьких чорних та киргизьких придонських типів кіз.

Пухові кози за період лактації, якщо їх добре годують, дають 200–300 кг товарного молока і можуть, крім цього, вигодувати одне-двох козенят. Шкури кіз, особливо молодняку, можна використовувати для пошиття дублянок, хутряних пальт та інших виробів. М'ясо пухових кіз вживають у їжу.

Оренбурзька порода. Виведена у процесі тривалої народної селекції. Кози цієї породи мають міцну конституцію, добре розвинений кістяк, однотонну шерсть. Жива маса в осінній період в середньому становить 44–45 кг (коливання від 42 до 65 кг), козлів – 70–75 кг (коливання від 55 до 110 кг).

З кожної тварини начісують по 250–380 г цінного пуху і настригають до 350 г грубої вовни. Проте залежно від районів розведення начоси пуху можуть бути й вищі (300– 450 г). Молочна продуктивність оренбурзьких кіз порівняно невелика і становить від 85 до 110 л при середньому вмісті жиру в молоці 3,9 % (від 3,2 до 6,1 %).

Пухових кіз можна піддоювати, але так, щоб це не позначалося на пуховій продуктивності.

Начоси і якість пуху залежать від віку кіз. Продуктивність підвищується до 3–4-річного віку, а після 7 років знижується. Проте з окремих тварин високі начоси пуху отримують після 7–8 років, але в старих тварин пух ламкий, менш еластичний і коротший, ніж у молодих. Варто мати на увазі, що начіс пуху – ознака досить мінлива і залежить від годування, утримання й термінів чесання.

Плодючість кіз оренбурзької породи в середньому становить 130–140 козенят на 100 маток. У них часто народжуються двійні, іноді трійні й навіть четверні.

Козенята ростуть швидко. У чотиримісячному віці маса кізочок становить 45 % від маси дорослих тварин. Козлики народжуються дещо більшими за кізочок та інтенсивніше розвиваються.

Багатоплідність передається у спадок. Кози, народжені в числі двох, трьох одностатевих тварин, більш плідні, ніж народжені в числі різностатевих двійнят.

Придонська порода. Основна зона поширення кіз цієї породи – заплава річки Дону та його приток. Кози характеризуються середньою величиною, міцною конституцією, хорошою будовою тіла, високою пуховою продуктивністю та пристосованістю до умов посушливого степового клімату.

Козли крупніші за кіз і мають значну масу. Середня жива маса козлів віком 4 роки дорівнює 70 кг (від 65 до 85 кг). Форма тіла у них округла, роги великі, борода довга і густа, велика оброслість на грудях, шиї та спині. Спина пряма і ширша, ніж у кіз. Породи однотипні за формою будови тіла, найбільш поширена масть у них чорна.

Середня маса дорослих маток становить 36 кг (від 35 до 40 кг). Молодняк цієї породи при народженні має масу 2 кг, при відбитті – 14 кг, віком 1,5 року – 27 кг, в 2,5 року – 30 кг.

Придонські кози мають високу пухову продуктивність, яка зазнає значних індивідуальних коливань. З кожної дорослої кози начісують у середньому по 500 г пуху (від 330 до 1430 г), з козлів – 1015 г (від 550 до 1600 г). Найвищі начоси пуху отримують від кіз віком 4–6 років. Придонські кози характеризуються задовільною молочністю. У середньому надій за 5 місяців лактації дорівнює 130–140 л. їх можна доїти протягом 40–50 днів після відбиття козенят, тобто на четвертому і п'ятому місяцях лактації. За цей період від кожної тварини надоюють 30–40 л товарного молока, яке вирізняється високою жирністю – в середньому 4,6 % (від 3,3 до 8,2 %).

Якість шерстяного покриву має різко виражений сезонний характер. В осінньо-зимові місяці вони покриті пишним красивим сірим, темно-сірим і коричневим пухом, ость непомітна. У березні-квітні відбувається інтенсивне линяння пуху, а потім і ості. Улітку тварини покриті чорним блискучим коротким грубим волосом. Іншими словами, у придонських кіз існує ніби два вовнових покриви – літній та зимовий.

М'ясні якості придонських кіз середні. Забійний вихід дорослих відгодованих тварин не перевищує 60 %, маса тушки кіз віком чотирьох років – 16–18 кг. Найкраще за смаковими якостями м'ясо одержують від козликів-кастратів віком 7–10 місяців.

Плодючість придонських кіз висока. У середньому на 100 кіз отримують 145–150 козенят.

Гірськоалтайська порода. Для кіз характерна одноманітність щодо масті, величини, будови тіла та пухової продуктивності. Тварини вирізняються міцністю конституції та пристосованістю до цілорічного утримання на полонинах. Вони мають досить високу живу масу, добрі м'ясні якості й здатні швидко нагулюватися. Виведено породу на основі придонської, затверджено в 1962 р.

У середньому жива маса дорослих кіз становить 40– 42 кг, віком 18 місяців – 28–32; козлів – відповідно 36 і 63,3 кг. Начіс пуху з дорослих кіз не перевищує 450–600 г.

Кози добре нагулюються і відгодовуються. Після нагулу тварин на високогірних субальпійських пасовищах забійний вихід у кастратів у середньому становить понад 52 %, у маток – понад 46 %; вихід м'яса без кісток та сухожиль – відповідно понад 77 і 73 % (щодо маси туші).

Гірськоалтайські кози доволі стійко передають у спадок свої позитивні якості. Розведення їх у присадибних господарствах є вигідним.

Чорні пухові кози. Кози отримані під час виведення породи радянська вовнова з використанням місцевих кіз та завезених із США ангорських білих козлів. Схрещування проводилося з метою створення нової породи кіз білої масті з косатою шерстю типу мохер. Невелика частина мішаного потомства виявилася чорної масті. Її відібрали в окрему отару і стали проводити з нею відповідну племінну роботу.

За величиною і розвитком кістяка чорні кози є проміжною породою між місцевими та ангорськими: вони крупніші за вовнових, але кістяк їхній ніжніший (роги тонші й коротші, ніж у місцевих).

Молоді козлики більші за кізочок у середньому на 2 кг, а дорослі козли більші за кіз на 20 кг. Така велика різниця в живій масі у дорослих тварин обумовлена статевими відмінностями і неоднаковою вгодованістю самиць та самців. Кози зазвичай бувають менш угодованими, ніж козли.

Шерсть неоднорідна, різко ділиться на грубу блискучу коротку ость і тонкий матовий пух. Обидва типи волокон ростуть на всіх частинах тіла, крім морди й кінцівок. Пух (підшерстя) довший, ніж ость, або дорівнює її довжині й рівномірно покриває все тіло.

За мастю та ознаками пухнавості кози цієї групи однорідні. Новонароджені козенята покриті чорним блискучим волоссям без кучерявості. Через 1–2 місяці на тулубі Одночасно відростають ость та пух, причому ость залишається чисто-чорного кольору, а пух – сірого з відтінками від темно- до світло-сірого, а в деяких тварин – коричневого.

Начоси коливаються від 280 до 440 г. Якщо довжина й товщина волокна залежать від рівня і повноцінності годування кіз, то начоси пуху практично визначаються часом вичісування. Линяння у тварин проходить інтенсивно, і запізнення зі зняттям руна на 5–10 днів веде до втрати 20– 40 % пуху. Середня довжина пуху незалежно від віку у маток становить 8–9 см, у козлів – 9–10 см. У молодняку пух дещо тонший, ніж у дорослих кіз.

Шкіра порівняно тонка, щільна, еластична та міцна. З неї отримують шевро – це м'яка шкіра хромового дублення. Шевро вирізняється низькою еластичністю, його часто застосовують для пошиття галантерейних виробів, сумок, портмоне або модельного взуття. Шевро може бути завтовшки від 0,3 мм і схожим на папір.

Вовнові кози

Ангорська. Шерсть ангорських кіз утворена зі звивистих шовковистих косиць завдовжки на лопатках 20–25 см. Шерсть у козлів грубіша за вовну маток. Після 5–6 років шерсть у кіз поступово потовщується і дещо коротшає.

Ангорські кози вирізняються гарною оброслістю рунною шерстю. Середній настриг вовни з 12-місячних кізочок становить 1,5–2,5 кг, з козликів – 1,7–3,0 кг, з повновікових маток – 3,2–3,5 кг, з козлів – 5,0– 6,0 кг. За дворазової стрижки настриг вовни збільшується на 13–30 %..

Ангорські кози навесні линяють, тому запізнення зі стрижкою призводить до втрати частини вовни.

Середня жива маса кіз становить 30 кг, козлів – 50 кг. На 100 маток народжується в середньому 125 козенят.

М'ясо ангорських кіз вирізняється добрими смаковими якостями. Маса тушки –12–22 кг, сала отримують 2–4 кг.

Молочна продуктивність за 5–6 місяців лактації становить 70–100 кг, жирність молока – 4,4–4,5 %. Ангорських кіз, однак, не доять.

Радянська вовнова порода. Породу виведено упродовж 1947–1962 pp. методом відтворювального схрещування місцевих грубошерстих кіз з козлами ангорської породи. У результаті тривалої цілеспрямованої роботи з удосконалення помісей в умовах пасовищного утримання було виведено нову породу, яку назвали радянською вовновою.

Кози цієї породи мають міцний кістяк, помірно розвинені роги, рухливі, невибагливі, витривалі, стійкі до захворювань, пристосовані до суворих природно-кліматичних умов гірничо-відгінного утримання, здатні використовувати високогірні альпійські, пустельні та напівпустельні пасовища. Голова невеликих розмірів, є горбоносість, вуха звислі. Кінцівки правильно поставлені, копитний ріг міцний. Груди широкі й глибокі, спина рівна. У тварин цієї вовнової породи легка, суха голова, тонка шия. У кіз роги тонкі, білі, невеликі; у козлів значно розвиненіші. Тулуб помірно довгий, плоский і покритий довгою шерстю, що звисає хвилястими або штопороподібними косицями.

За величиною і масою посідають проміжне місце між ангорськими та місцевими грубошерстими, перевершуючи за цими показниками ангорських і дещо поступаючись місцевим грубошерстим козам.

Новонароджені козлики мають масу 3,1 кг, кізоньки – 2,8 кг. Тварини мають однорідну напівгрубу шерсть ангорського типу, що утворена з довгих кісок із шовковистим блиском і вирізняється міцністю, еластичністю та пружністю. На кращих племінних фермах настриги вовни становлять: із дорослих козлів-плідників – 2,5–2,9 кг; з кіз –1,8–2 кг; з кізочок однорічного віку – 0,8–1 кг; з козликів –1,0–1,1 кг.

Різниця в довжині вовни на боку та стегні не перевищує 2 см. Вихід чистого волокна дорівнює 75–85 %. Довжина вовни (косиці) за річного зростання у дорослих кіз становить 18–22 см.

За 4–5 місяців лактації матки в умовах доброго годування та утримання дають орієнтовно до 120 кг молока, що цілком достатньо для нормального розвитку козенят.

 
<<   ЗМІСТ   >>