Повна версія

Головна arrow Товарознавство arrow Повна енциклопедія тваринництва

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

Утримання овець

У зонах з тривалим зимовим періодом за наявності пасовищ поширена стійлово-пасовищна система утримання овець. За цієї системи влітку тварин утримують на природних, а в інтенсивних умовах ведення вівчарства – на довголітніх культурних пасовищах. Узимку, у негоду, а іноді й влітку овець тримають у кошарах і годують з годівниць, установлюваних зазвичай на відкритих загонах (базах) при кошарах або таборах. Табір – це ділянка землі, огороджена щитами з навісом біля одного з боків. Визначаючи розмір ділянки, виходять з розрахунку приблизно 4 м2 на вівцю.

Пасовищно-стійлову систему утримання застосовують у зонах, де є зимові пасовища. Овець пасуть на природних степових і високогірних пасовищах. Взимку та напровесні маток тримають у кошарах (вівчарнях) або на базах-навісах та в інших легких спорудах. З пасовищного годування на стійлове овець переводять поступово, протягом 7–10 днів. У зимовий період основними грубими кормами є сіно і сінаж, соковитими – силос, концентрованими – відходи зернових культур, збагачені вітаміно- мінеральними добавками та преміксами. Порядок згодовування кормів має бути таким: вранці вівцям дають солому, потім сіно, в середині дня, перед водопоєм, – силос, після водопою – концентровані корми. Увечері овець годують сіном і на ніч дають солому.

Цілорічна стійлова система утримання овець поширена в зоні інтенсивного землеробства з високою розораністю земель, за відсутності пасовищ і одночасно з добре розвиненим польовим кормовим виробництвом. Узимку овець тримують і годують у приміщеннях, але частіше на обладнаних вигульно-кормових майданчиках, а влітку – тільки на вигульно-кормових майданчиках.

Пасовищну систему утримання застосовують у районах, де є достатньо пасовищ, у тому числі зимових. У цих зонах переважає цілорічне утримання овець з підгодівлею їх узимку грубими та концентрованими кормами.

Приміщення для утримання овець

З метою запобігання розвитку інфекційних захворювань ділянку вибирають далеко від доріг. Кошари мають бути сухими, світлими, з належною вентиляцією, достатньо дешевими і зручними для використання. Кошари будують різних типів: саманні, рублені, цегляні.

Кошари мають бути одноповерховими, прямокутними, розташовують їх проти напрямку холодних вітрів. З підвітряного боку кошари роблять відкритий баз, площа якого має бути у 2–3 рази більшою за площу кошари (не менше 5 м2 на вівцю). Від приміщень для зберігання кормів кошари розташовують не ближче від 30 м. Під час будівництва кошар треба намагатися повністю використовувати місцеві будівельні матеріали (глину, очерет, плитковий камінь, саман тощо). Дах кошари облаштовують із різних матеріалів: соломи, очерету, дерева, черепиці, шиферу тощо. Якщо в кошарі стеля легка або її зовсім немає, то дах має бути теплим.

Кошара на 250 маток призначена для утримання суягних маток, проведення ягніння та утримання маток із ягнятами в стійловий період.

У стійловий період, що триває 210 днів, тварин утримують на глибокій підстилці. У пасовищний період поголів'я тримають на природних літніх відгінних неогороджених пасовищах.

Суягних маток у кошарі тримають двома групами по 125 голів у приміщенні для утримання маток із ягнятами. Тварин протягом дня утримують і годують на вигульно-кормовому майданчику і тільки в негоду годування проводять всередині кошари. Ягніння маток проводять на пологовому майданчику в тепляку кошари. У приміщенні тепляка обладнують пологовий майданчик. Пологове відділення (тепляк) розміщують зазвичай у середній частині кошари, з якою він з'єднується внутрішніми воротами. За необхідності пологове відділення розгороджують переносними щитами на індивідуальні клітки.

Маток із групи глибокосуягних і першочергових за термінами ягніння заганяють у тепляк і розміщують на пологовому майданчику, де й проводиться ягніння. Після обсушування та обробляння ягняти й матки їх переводять в індивідуальні клітки на 4–5 днів. У міру звикання маток до ягнят їх переводять з індивідуальних кліток, де вони перебувають 2–3 дні після ягніння, у секції для утримання малих груп (10 голів). У міру заповнення секцій

у тепляку маток із новонародженими ягнятами, старші групи, маток з ягнятами (8–10-денні) поступово переводять у праву частину кошари, у приміщення для утримання маток з ягнятами, де групуються в секції спочатку по 25, а потім по 50 голів (32–38-денні). У групових секціях влаштовують "їдальні" для ягнят шляхом відгородження комбінованих годівниць щитами. Маток протягом дня розміщують і годують на вигульно-кормовому майданчику і 3–4 рази на день запускають у кошару для годування ягнят. У нічний час і в негоду матки перебувають у кошарі з ягнятами. Годування маток в період ягніння й утримання з ягнятами (віком до 25 днів) проводять тільки всередині кошари зі стаціонарних годівниць кормосумішами, у решту періоду – на вигульно-кормовому майданчику.

Для розміщення овець передбачають такі оптимальні розміри площ у розрахунку на одну тварину:

  • • у закритих кошарах: на вівцематку під час весняного ягніння – 1–1,2 м2; на барана-плідника в разі групового утримання – 1,8–2 м2, індивідуального – 3–4 м2; на молодняк віком до року – 0,7–0,8 м2.
  • • у базах-навісах: дорослим вівцям – до 0,5 м2; молодняку віком до року – 0,3–0,4 м2. Площа постійного тепляку має становити 2–2,5 м2, а для маток романівської породи – до 3 м2 на тварину.

Внутрішні розміри кошари: ширина – 12–18 м, висота стін у стельовому перекритті не менша за 2,4 м, а в приміщеннях без горищного перекриття –1,5–2 м. У центральній частині висота не менша за 3 м. Підлогу роблять глинянобетонною. Ворота завширшки 3 м і заввишки 2,4 м роблять у торцевих стінах і в одній із поздовжніх стін кошари з підвітряного боку, обладнавши їх тамбурами завдовжки 3 м. У воротах мають бути хвіртки розміром 1,7 × 0,7 м для проходу обслуговуючого персоналу.

 
<<   ЗМІСТ   >>