Повна версія

Головна arrow Товарознавство arrow Повна енциклопедія тваринництва

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

Бруцельоз

Етіологія. Збудник – бактерія бруцела – малостійкий до дезінфікувальних засобів. Наприклад, кип'ятіння вбиває його моментально. Бруцели залишаються життєздатними в ґрунті від декількох діб до 100 і більше днів залежно від його вологості та інсоляції. Хронічна хвороба тварин і людини, що характеризується абортами, затриманням посліду, запаленням слизової оболонки матки і нерідко ураженням суглобів. Хворі на бруцельоз тварини виділяють збудника з молоком, з витіканнями з пологових шляхів, під час аборту, пологів, а також із сечею. Зараження відбувається через слизові оболонки травного тракту з кормом і водою, кон'юнктиву, слизові оболонки дихальних шляхів, піхви та шкіру. Людина може заразитися від хворих тварин.

Клінічні прояви. Інкубаційний період хвороби становить 2–3 тижні й більше. Бруцельоз протікає хронічно і в більшості випадків безсимптомно. Основна ознака бруцельозу у дрібної рогатої худоби – аборт на 4–5-му місяці вагітності та затримання посліду, а в самців – запалення яєчок. Рідше спостерігається парез задніх кінцівок.

Діагноз ставлять на підставі результатів клінічного, серологічного, алергічного і бактеріологічного дослідження абортованого плода або його шлунка, шматочка печінки та селезінки, а також молока і крові у ветеринарній лабораторії. Під час постановки діагнозу необхідно виключити кампілобактеріоз, трихомоноз, лептоспіроз, сальмонельоз, незаразні хвороби із симптомами аборту.

Лікування. Хворих тварин не лікують, їх здають на забій. Обов'язковий карантин у господарстві.

Профілактика. Господарство необхідно комплектувати тваринами, перевіреними на бруцельоз. Про всі випадки абортів слід повідомляти ветеринарного лікаря.

Віспа

Етіологія. Збудник – вірус із сімейства поксвірусів – віспяний вірус. Перебуваючи в клітинах негнійних тканин, особливо в сухих кормах, відпалих віспинах у холодну пору року, збудник віспи здатен зберігати життєздатність місяцями; у темному прохолодному місці – до 2 років. Стійкий до дії дезінфікувальних засобів.

Джерела збудника інфекції – хворі тварини і вірусоносії в інкубаційному періоді та після клінічного одужання, що виділяють збудника у зовнішнє середовище з відторгненим епітелієм, витіканнями з носа, рота, очей хворих особин. Фактори передання вірусу – предмети догляду та корму. Основні шляхи зараження – аерогенний, контактний, алшентарний. Віспа частіше виникає і важче протікає взимку та ранньої весни.

Клінічні прояви. Контагіозна вірусна хвороба тварин і людини, що характеризується лихоманкою і висипом у вигляді вузликів і гнійників.

Летальність становить 20–90 %, особливо серед молодняку в зимовий період.

Інкубаційний період хвороби – 3–14 діб. Перебіг захворювання може бути гострим, підгострім, рідше хронічним, абортивнним або прихованим.

Віспа овець супроводжується набряканням повік, гнійно-слизовими виділеннями з очей та носа. Віспяний висип виступає на малошерстних ділянках голови, ніг, хвоста, вимені, у баранів – на мошонці. Вузлики некротизуються і перетворюються на струпи, відпадають на 5–6 добу. Найважчий перебіг спостерігається за великого ураження тіла і геморагічної віспи (чорної): виснаження, ураження очей, суглобів. Хвороба триває близько 20–28 діб. Найбільш чутливі до віспи вівці романівської та тонкорунних порід.

У кіз віспа проявляється тими ж симптомами, але процес частіше локалізується на вимені. Козенята-сисуни часто хворіють атипово, з ураженням слизової оболонки рота, верхніх дихальних шляхів і шлунково-кишкового тракту. Хвороба триває 10–15 діб. Найтяжче хворіють кози ангорської і придонської порід. Вагітні кози нерідко абортують. Діагноз ставлять на підставі клініко-епізоотологічних даних, результатів лабораторного дослідження крові.

Лікування. Для попередження ускладнень застосовують антибіотики, гамма-глобуліни. Віспини на шкірі розм'якшують нейтральними жирами, мазями або гліцерином, а виразкові поверхні обробляють припікальними засобами (йодом, хлораміном тощо). Носову порожнину і кон'юнктиву промивають теплою водою і зрошують розчином борної кислоти, настоєм ромашки тощо.

Тваринам дають воду без обмежень, додаючи в неї йодид калію. Перехворілі тварини набувають пожиттєвого імунітету.

Профілактика. Полягає в запобіганні занесення вірусу. Хворих та підозрілих особин ізолюють і лікують, вводять карантин (знімають через 20 діб). Молоко від хворих особин кип'ятять на місці протягом 5 хв. Трупи тварин разом зі шкурою і шерстю спалюють. Клінічно здорових тварин імунізують відповідними вакцинами.

 
<<   ЗМІСТ   >>