Інфекційний мастит

Етіологія. Інфекційна хвороба, що характеризується запаленням (часто гангренозним) молочної залози. Хворіють тільки лактаційні, частіше первородні матки. Летальність може досягати 80 %.

Основний збудник захворювання – патогенний стафілокок, рідше – овоїдна анаеробна паличка.

Джерело збудника інфекції – хворі й перехворілі вівцематки, що виділяють стафілокок з молоком і гнійним ексудатом з вимені. Зараження відбувається через соски або пошкоджену шкіру вимені. Цьому сприяє ослаблення резистентності організму вівцематок, умови утримання яких і годування не відповідають загальноприйнятим нормам. Ягнята, хворі на пневмонію, заражають вівцематок анаеробною паличкою під час ссання, а також з носовими виділеннями.

Клінічні прояви. Виникає через 2–4 тижні після окоту і після припинення лактації закінчується. Інкубаційний період становить від декількох годин до однієї доби. Для стафілококової форми характерне гнійне або геморагічне запалення вимені. Уражена Частка вимені збільшена, ущільнена, болюча, шкіра почервоніла, гаряча. Можливе утворення абсцесів. Набряк часто переходить на внутрішню поверхню стегна, промежину, нижню стінку живота. Хвора вівця частіше лежить, ледь пересувається, широко розставляючи задні ноги. Жуйка відсутня, дихання прискорене, температура тіла 40,5–41,5 °С. Перехворілі особини повторно не хворіють.

Діагноз встановлюють на підставі клінічних ознак і лабораторного дослідження секрету вимені. Цю хворобу диференціюють від інфекційної агалактії овець і кіз.

Лікування. На ранніх стадіях захворювання застосовують антибіотики і сульфаніламідні препарати, які не потребують багаторазового введення (наприклад, біцилін-3, дибіоміцин). У разі абсцесів і гангрени вимені необхідне хірургічне втручання.

Профілактика. Необхідно оглядати вівцематок, звертаючи увагу на вим'я. Перед доїнням молочну залозу обтирають рушником, змоченим у розчині дезмолу, а після доїння – дезінфекційною емульсією. У разі виникнення хвороби хворих вівцематок ізолюють разом із ягнятами і лікують, всю кошару дезінфікують.

Кампілобактеріоз

Етіологія. Збудник хвороби – мікроорганізм кампілобактер – коротка зігнута паличка у вигляді метелика. Джерело збудника інфекції – заражена тварина. Хвороба вражає вівцю тільки під час суягності, що супроводжується масовими абортами та мертвонародженням (10–70 %) на пізніх термінах. Зараження відбувається аліментарним шляхом. Після одужання тварини тривалий час залишаються мікробоносіями і набувають стійкого імунітету.

Клінічні прояви. Діагноз встановлюють на підставі лабораторного дослідження абортованих плодів, матковоцервікального слизу, який доправляють у термосі з льодом не пізніше 6 год від моменту взяття.

Лікування. У порожнину матки хворим тваринам вводять пеніцилін і стрептоміцин, емульговані в стерильній рослинній олії або розчинені у фізіологічному розчині; внутрішньом'язово – стрептоміцин.

Профілактика. Полягає в проведенні ветеринарно-санітарних заходів в отарі.

Контагіозна ектима овець і кіз

Етіологія. Збудник – вірус із роду парапоксивірусів, який виявляють у вмісті вузликів і пухирців. Вірус дуже стійкий у зовнішньому середовищі, в сухих струпах при кімнатній температурі зберігається до 20 років, а у вологому середовищі менш стійкий. Під час нагрівання до 60–65 °С гине протягом декількох хвилин.

Джерело збудника інфекції – хворі й перехворілі тварини, які виділяють вірус у зовнішнє середовище з відпалими струпами, корочками й витіканнями з ротової порожнини. Місцем проникнення інфекції можуть стати невеликі ранки в результаті прорізування зубів, випасання на пасовищах з колючими або сухими рослинами, годування грубим колючим сіном. Вівцематки заражаються від ягнят-сосунів під час ссання.

Клінічні прояви. Вірусна хвороба, що характеризується утворенням вузликів, пухирців і гнійників переважно на слизовій оболонці ротової порожнини і шкірі губ. Хворіє також людина. Смертність серед овець – 5–10 %, ягнят – до 90 %. Інкубаційний період хвороби триває 6–8 діб. Захворювання проявляється по-різному: спочатку з'являються рожево-червоні плями в кутах рота, на шкірі губ, потім на їхньому місці утворюються бульбашки, що перетворюються через добу в гнійники. Останні, підсихаючи, утворюють сірувато-коричневі кірки, які через 10–14 днів відпадають. Процес поширюється з голови на шкіру грудей, внутрішню сторону стегна, вінчик, статеві органи. Хвороба нерідко ускладнюється не- кробактеріозом.

Діагноз ставлять на підставі клінічних ознак і лабораторних досліджень.

Лікування. Специфічних засобів лікування немає. Уражену слизову оболонку ротової порожнини протягом 5– 10 діб щодня обробляють гліцерином або розчином йоду. Під час ураження шкіри губ, голови, вимені використовують синтоміцинову емульсію. У разі ускладнення некробактеріозбм ягнятам дають біоміцин.

Профілактика. Передбачає заходи, що запобігають проникненню збудника в господарство. Застосовують вакцинопрофілактику. Заражені пасовища не рекомендують використовувати протягом двох років.