Сказ

Етіологія. Гостра вірусна хвороба з тяжким ураженням нервової системи, що має зазвичай летальний результат. Хворіють всі сільськогосподарські та домашні тварини, дикі тварини, особливо молодняк, а також людина.

Хворобу спричиняє вірус, який термолабільний (за температури 60 °С руйнується через 5–10 хв), але стійкий до низьких температур, швидко інактивується під впливом лугів і кислот, але відносно стійкий до фенолу та йоду.

Джерело інфекції – хворі тварини, які виділяють вірус зі слиною і передають через укус. У слині вірус зберігається 8–10 діб до появи захворювання, а інкубаційний період хвороби становить від декількох діб до місяців, у середньому 3–6 тижнів. Вірус з місця укусу поширюється по нервових стовбурах до головного і спинного мозку, вражає нервові клітини, чим і обумовлює прояву хвороби.

Від моменту зараження до появи ознак хвороби може пройти кілька діб, а іноді й кілька місяців.

Клінічні прояви. У дрібної рогатої худоби частіше спостерігається тиха форма, що виражається у харчанні, слинотечі, хиткості ходи, спотворенні апетиту, розвитку на другу добу паралічу кінцівок.

Діагноз на сказ ставлять на основі характерних епізоотологічних (поширення захворювання) і клінічних ознак хвороби, а також у разі його підтвердження лабораторним дослідженням трупа.

Лікування. Не ефективне. Хвору тварину слід ізолювати і викликати ветеринарного лікаря.

Профілактика. Заснована на вакцинації тварин і знищенні бродячих собак. Тварин, що покусали людей, ізолюють і тримають під наглядом 30 діб.

Трихофітія

Етіологія. Захворювання спричиняють гриби трихофітони, що мають значну стійкість до дії тепла і дезінфікувальних речовин, довго зберігаються у зовнішньому середовищі: на підстилці, в ґрунті, на дерев'яних предметах.

Носіями патогенних грибів є миші, щури та інші гризуни. Джерело інфекції – хворі та перехворілі тварини, які осіменяють приміщення, інвентар. Несприятливі погодні умови, особливо в осінньо-зимовий період, і поверхневі ушкодження шкіри сприяють прояву стригучого лишаю.

Клінічні прояви. Грибкове захворювання, що характеризується утворенням на шкірі округлих, різко окреслених облисілих ділянок з обламаним волоссям, покритих кірками і лусочками азбестово-сірого кольору. Також схильна до захворювання людина.

Інкубаційний період триває від тижня до місяця. Захворювання протікає хронічно. Найчастіше уражається шкіра навколо очей, на носі, вухах, поширюючись на всю шкіру голови, шиї, кінцівок.

Діагноз ставлять на підставі клінічних ознак і під час ультрафіолетового опромінення уражених місць, а також мікроскопічного дослідження зіскрібків шкіри, яке проводять у ветеринарній лабораторії

Лікування. Уражені місця обробляють фунгіцидними засобами. Для лікувальних і профіїїактичних цілей використовують високоефективні, надійні й малотоксичні живі та інактивовані вакцини в дозах, що вдвічі перевищують профілактичні.

Профілактика. Проводять вакцинацію, санітарно-гігієнічні заходи в приміщенні та на вулиці.

Туберкульоз

Етіологія. Збудник захворювання – мікобактерія, високо- стійка до дії дезінфікувальних речовин. Наприклад, під час нагрівання до 85 °С вона гине через 30 хв, 5 %-й розчин формальдегіду спричиняє загибель через 12 год. Збудник може зберігатися в ґрунті 1–2 роки, у річковій воді – 5 місяців, у фекаліях і на пасовищі – 1 рік.

Джерело інфекції – хвора тварина, що виділяє збудника в зовнішнє середовище з мокротою, витіканнями з носа, молоком, сечею, фекаліями. Зараження відбувається аліментарно та аерогенно. Сприяють поширенню захворювання скупчене утримання тварин, випасання й водопій хворих та здорових особин, випоювання молодняку незнезаражених відвійок.

Клінічні прояви. Заразна хвороба тварин і людини, що протікає хронічно і характеризується утворенням у різних тканинах та органах горбків – туберкул, схильних до омертвіння. Кози хворіють дуже рідко. Інкубаційний період хвороби триває до 45 днів. Хвороба частіше протікає без характерних ознак у хронічній формі, лише в разі ураження будь-якого органа проявляються відповідні ознаки. У дрібної рогатої худоби частіше уражаються легені або кишечник. У цьому випадку можна спостерігати кашель або пронос, а якщо уражено вим'я, розвивається мастит із набряканням лімфовузлів над ним.

Діагноз можна встановити тільки після проведення бактеріологічних, алергічних, серологічних досліджень, котрі виконує ветеринарний лікар, диференціюючи від контагіозної пневмонії, паратуберкульозу, актиномікозу, лейкозу.

Лікування. Не ефективне. Хворих тварин забивають. Обов'язковий карантин у тваринницькому господарстві.

Профілактика. Усіх тварин досліджують туберкуліновою пробою. Тих, що реагують на туберкулін, здають на забій. Слід пам'ятати, що хворі на туберкульоз тварини можуть виділяти збудника з молоком, через яке заражається людина. Особливо небезпечним це молоко є для дітей.