Хвороба Ауескі, або псевдосказ

Етіологія. Джерело інфекції – хворі тварини і вірусоносії. Зараження відбувається від хворих у разі спільного утримання і через забруднені вірусом корми й повітря, рани та подряпини, а також від матері до плода.

Клінічні прояви. Ураження центральної нервової системи, органів дихання і характерний розчух у місці проникнення збудника. Хворобу спричиняє вірус із сімейства герпесвірусів, який чутливий до ефіру, фенолу, ультрафіолетових променів, проте володіє вираженою стійкістю в зовнішньому середовищі, особливо за низьких температур. У тварин після інкубаційного періоду (період від моменту потрапляння збудника в організм тварини до появи перших клінічних ознак) протягом 1–15 діб у місцях проникнення вірусу (переважно це губи й кінцівки) виникає сильний свербіж. Тварини труться цими місцями об предмети, розчухують і розгризають болісні ділянки тіла аж до оголення кістки (наприклад, кінцівки). Надалі настає збудження, виникають судоми, тварина гучно стогне, скрегоче зубами, можливі слинотеча, рясне потовиділення, іноді сліпота. Температура тіла залишається в нормі. Через 1–2 доби тварина гине. Діагноз встановлюють на підставі клініко-епізоотологічних даних і результатів лабораторного дослідження – біопроби.

Лікування. Зазвичай не дає результату.

Профілактик. Використовують вакцину, а також необхідно дотримувати загальних ветеринарно-санітарних вимог.

Ящур

Етіологія. Збудник – один із 7 типів вірусів роду афтовірусів, що стійкий у зовнішньому середовищі. Так, за відносної вологості в 30–40 % і температури 18 °С висушений вірус зберігає інфекційність протягом 2 років. Джерело інфекції – хворі тварини, такі, що перебувають в інкубаційному періоді хвороби (2–21 день), і перехворілі особини.

Клінічні прояви. Вірусна хвороба парнокопитних тварин, що швидко поширюється і гостро протікає, характеризуючись нетривалою лихоманкою, утворенням пухирів (афт.) та ерозій на слизовій оболонці рота, міжкопитній щілині, шкірі вимені та носового дзеркала. Хворіє і людина. Смертність серед молодняку становить 80–100 %, серед дорослих тварин у разі злоякісної форми – 40–90 %. Тварини, які перехворіли на ящур одного типу, можуть повторно захворіти у разі зараження вірусом іншого типу. Вірус виділяється в зовнішнє середовище з умістом та стінками афт, молоком, слиною, сечею, повітрям і фекаліями. Він передається під час контактування хворих зі здоровими особинами, а також через усі предмети, забруднені вірусом.

У хворих особин підвищується температура тіла, з'являється слинотеча і нерідко кульгавість. Під час огляду на слизовій оболонці ротової порожнини і язику виявляють пухирі, заповнені прозорою або мутною рідиною. Такі ж бульбашки знаходять на шкірі міжкопитної щілини. Надалі пухирі прориваються, і на їх місці видно червоні ділянки. Хворі видужують через 3–4 тижні, але за цей час вірус розноситься через різні предмети, а також на взутті та одязі в інші господарства. Під час хвороби і після неї можливі аборти, народження мертвих ягнят або козенят, іноді загибель тварини. Діагноз ставлять на основі клінічних ознак.

Лікування. Проводять тільки за вказівкою ветеринарного лікаря. Необхідно покращувати умови утримання і годування тварин. Ротову порожнину промивають розчином оцтової кислоти, марганцевокислим калієм, застосовують антибіотики, серцеві засоби, внутрішньовенно – глюкозу, а в разі ураження кінцівок застосовують ножні ванни з розчином формаліну. За найменшої підозри на захворювання ящуром слід негайно викликати ветлікаря.

Профілактика. Необхідно вжити всіх заходів щодо запобігання розносу вірусу (карантинування, ізоляція ящурного осередка).