Гемонхоз

Етіологія. Хворобу спричиняє тонка нематода гемонха, що паразитує у сичугу. Зараження відбувається на пасовищі внаслідок заковтування личинок із травою та водою з калюж і канав. В організмі тварини через 17–20 діб нематоди стають статевозрілими.

Клінічні прояви. Спостерігають втрату апетиту й ваги, блідість слизових оболонок, слабкість, можлива поява набряків у підшкірній клітковині, виснаження і загибель через 2–3 місяці й більше. За гострого перебігу захворювання вівці гинуть так швидко, що виникає підозра на інфекційне захворювання.

Діагноз ставлять на підставі клініко-епізоотологічних даних, ларвоскопії фекалій (ідентифікація личинок), під час виявлення нематод.

Лікування. Застосовують фенотіазин ветеринарний, нілверм підшкірно, нафтамон.

Профілактика. Дегельмінтизацію дрібної рогатої худоби від гемонхозу проводять навесні до вигону на пасовище (все доросле поголів'я і молодняк, що випасався минулого року), влітку (ягнята і козенята поточного року народження після відлучення), восени (всі тварини під час переведення на стійлове утримання). Застосовують ті самі антигельмінтики, що й під час лікування.

Дикроцепіоз

Етіологія. Збудник – дрібна, тонка, ланцетоподібної форми трематода чорнуватого відтінку. Розвивається від яйця до інвазійної личинки за участю проміжних (сухопутні молюски) та додаткових (мурашки) хазяїнів за 3,5–4,5 місяця. Формування статевозрілих дикроцелій завершується через 1,5–2 місяці у жовчних ходах дефінітивного хазяїна. Паразитування триває роками. Заражаються тварини на пасовищі, ковтаючи з травою інвазованих метацеркаріями мурах.

Клінічні прояви. Інвазійна хвороба жуйних тварин, яку спричиняє трематода дикроцела, що паразитує у жовчних протоках, печінці та жовчному міхурі. Захворювання небезпечне для людини. Хвороба зазвичай протікає безсимптомно, але в овець, старших за 3 роки, може проявлятися посилюваним виснаженням і навіть загибеллю. Прижиттєвий діагноз ставлять на підставі дослідження фекалій.

Лікування. Застосовують антгельмінтіки, наприклад гексіхол з комбікормом.

Профілактика. Лікувально-профілактична дегельмінтизація у листопаді–грудні запобігає розвитку дикроцел. Загальні заходи, як і при інших трематодозах, полягають в організації культурних пасовищ, оброблянні їх гранульованим метальдегідом навесні після дощів для зниження чисельності молюсків.

Диктіокаульоз

Етіологія. Збудник – нематоди диктіокали, що паразитують у бронхах і трахеї. Зараження відбувається переважно на пасовищі під час заковтування інвазійних личинок із кормом та водою.

Клінічні прояви. Основним симптомом диктіокаульозу овець та кіз є кашель. Характер перебігу хвороби залежить від ступеня інвазії: за слабкого ступеня спостерігають тільки кашель; за середнього – зниження апетиту, задишка, частий болісний кашель, виділення з носа; за важкого перебігу тварини лежать нерухомо, шия витягнута, рот відкритий, дихання утруднене, хрипке, язик випадає, навколо рота піна, болісний кашель. Тварини гинуть від задухи або ускладнення – катарально-гнійної пневмонії.

Підставок) для діагнозу є клініко-епізоотологічні дані, результати гельмінтолярвоскопічного дослідження фекалій і виявлення нематод у трахеї та бронхах під час патолого-анатомічного розтину трупів тварин.

Лікування. Призначають нілверм у формі кормо-лікарської суміші, мебендазол, дивезид, дитразин цитрат та інші препарати. Тваринам із ускладненням диктіокаульозу секундарною інфекцією (бронхопневмонія) нарівні із антигельмінтиками призначають антибіотики, сульфаніламіди та інші засоби.

Профілактика. Полягає у вибірковому (по 20–25 голів) гельмінтолярвоскопічному обстеженні поголів'я у неблагополучних стосовно диктіокаульозу господарствах. У разі виявлення заражених тварин проводять дегельмінтизацію тими ж антигельмінтиками, які застосовують для лікування всього поголів'я.