Еймеріоз овець

Етіологія. Хворобу спричиняють близько 12 видів еймерій, що різняться за формою, розміром, кольором та іншими ознаками. Джерелом зараження є годівниці, підстилки, інвазовані тварини.

Клінічні прояви. Хвороба протікає гостро, підгостро і хронічно.

За гострого перебігу підвищується температура тіла до 41 °С, видимі слизові оболонки анемічні. У ягнят спостерігають пронос, тварини відмовляються від корму, виникає кахексія. Загибель молодняку досягає 40 %.

За підгострого і хронічного перебігу клінічні симптоми не виражені, реєструють у молодняку старшого віку.

Діагноз ставлять комплексно. При цьому враховують епізоотологічні дані, клінічні ознаки і виявлення у фекаліях великої кількості ооцист еймерій. Еймеріоз дрібної рогатої худоби необхідно диференціювати від паратифу, пастерельозу, ентероколітів незаразного походження.

Лікування. Хворим тваринам забезпечують спокій, покращують годування. Для лікування рекомендують кокцид, клопідол, сульфаніламіди, ампроліум. Хворих тварин необхідно утримувати ізольовано. Приміщення та вигульні двори регулярно чистять і ретельно дезінфікують.

Профілактика. Як хіміопрофілактику застосовують ті самі засоби, що й для лікування.

Естроз овець

Етіологія. Інвазійна хвороба, яку спричиняють личинки носопорожнинного овода, що паразитує в носових і лобових пазухах овець. Збудник захворювання – ґедзь із сімейства Естриди. Джерело інвазії – хворі на естроз вівці. Масове захворювання спостерігається навесні та влітку. Найчастіше заражається молодняк (100 %), а в дорослих особин існує незначний віковий шунітет механічного характеру (60–70 %).

Клінічні прояви. У період лету оводів вівці стоять скупчено, опустивши голову. Личинки І стадії, потрапляючи в носові ходи, заподіюють біль і спричиняють захисну реакцію, змушуючи овець пирхати й чхати. Вівці трясуть головою, труться носом.

За 2–3 дні з'являються серозно-слизові витікання, потім клінічні ознаки зникають, але відповідно до збільшення розмірів личинок з'являються знову. Крім витікань із носа, у хворих особин порушується координація рухів (колові рухи в один бік – "вертячка"), утруднюється дихання. Масова поява схожих ознак у період лету оводів вказує на можливе захворювання отари естрозом.

Діагноз ставлять на підставі клінічних симптомів хвороби, бактеріологічного дослідження витікань, розкриття голів овець. Слід диференціювати це захворювання від ценурозу, лістеріозу та сказу.

Лікування. Полягає у знищенні личинок І стадії в носовій порожнині. Для цього в лобові пазухи і в кожну носову порожнину зі шприца або спринцівки вводять водний розчин хлорофосу. Можна застосовувати й інші препарати, наприклад різного роду аерозолі або івомек підшкірно. Забивати оброблених аерозолем тварин дозволяють через 72 години.

Профілактика. З метою профілактики не рекомендують випускати на пасовище хворих тварин без відповідного обробляння. Розтин здохлих особин треба проводити у спеціально обладнаних місцях. Необхідно регулярно очищати кошари і тирла від гною, який складують для біотермічного знезараження.

Ехінококоз

Етіологія. Хронічна інвазійна хвороба овець, кіз, а також людини, спричинене паразитуванням у внутрішніх органах личинок цестоди м'ясоїдних – ехінокока. Збудник – ларвальний (личинковий) ехінокок. Основне джерело інвазії для сільськогосподарських тварин – собаки. Яйця у зовнішнє середовище виходять з останнім члеником у фекаліях собак. Зараження відбувається під час їх ковтання із кормом та водою. Найбільший ступінь зараження спостерігається у дорослого поголів'я.

Клінічні прояви. Початкова стадія протікає субклінічно, надалі може проявлятися різноманітно, залежно від локалізації та кількості міхурів і давності інвазії. У більшості випадків настає виснаження і зниження продуктивності.

Смерть настає від кахексії. Діагноз ставлять на підставі патологоанатомічного розтину під час виявлення ехінококових бульбашок у легенях, печінці, іноді в серці, селезінці, нирках.

Лікування. Не розроблено.

Профілактика. Полягає у недопущенні собак в тваринницькі приміщення, місця зберігання кормів, на вигульні майданчики і пасовища, у скороченні чисельності собак та недопущенні поїдання ними органів тварин, уражених личинками цестод. Необхідна дегельмінтизація собак будь- якими антгельмінтними засобами широкого спектра дії.