Псороптоз жуйних тварин, або нашкірникова короста

Етіологія. Збудники – саркоптоїдні кліщі, що паразитують на шкірі тварин. Кліщі паразитують на поверхні шкіри, тому їх називають нашкірниками. Головним джерелом інвазії є хворі тварини.

Клінічні прояви. Найбільш характерною ознакою є свербіння в ділянці спини, вівці втрачають руно. Шкіра в місцях ураження потовщена, зібгана, спостерігається місцеве підвищення температури. На шкірі з'являються вузлики, поступово перетворюючись у бульбашки, які лопаються і з них виливається рідина, після чого утворюються скориночки. У місцях ураження волосся випадає, з'являються ділянки алопеції.

Захворювання протікає гостро, хронічно і латентно. Гострий перебіг спостерігається в осінньо-зимовий період. Хронічний перебіг спостерігається влітку. У цей час у тварин характерною ознакою є слабковиражений свербіж. Латентний перебіг можливий через несприятливі умови для розмноження кліщів і сонячне опромінення. У такому випадку кліщі зберігаються в складках шкіри. Точний діагноз ставлять у разі виявлення кліщів у зіскрібках шкіри, які беруть на межі ділянок ураженої і здорової шкіри.

Лікування. Хворих тварин купають у пропливних ваннах. Для цього використовують гексахлоран-креолінову емульсію, гексалін, гексаталп, активований креолін тощо. Підшкірно вводять бутокс, івомек, попередньо вистригаючи місце для ін'єкції.

Профілактика. Проводять комплекс заходів проти занесення нашкірникової корости. Новоприбулих тварин карантинують і піддають профілактичному оброблянню. Тварин бажано випасати на пасовищах, ізольованих від поголів'я інших господарств. Щорічно всіх тварин обробляють проти корости з профілактичною метою.

Стронгілоїдоз

Етіологія. Гельмінтоз дрібної рогатої худоби та інших сільськогосподарських тварин, який спричиняють нематоди стронгіли, що паразитують переважно у слизовій оболонці тонких кишок. Хвороба поширена повсюди, надто серед молодняку. Зараження відбувається аліментарним шляхом або в результаті потрапляння личинок через шкіру в кровоносні судини і ними – у всі органи й тканини, звідки вони через 4–6 днів потрапляють у легені. Під час кашлю личинки зі слизом з бронхів потрапляють у ротову порожнину, а потім під час ковтання – у кишечник.

Клінічні прояви. Дорослі тварини хворіють у субклінічній формі. Захворювання проявляється переважно в перші місяці життя. У молодняку протікає важко, нерідко спричиняючи падіж. Тварини різко відстають у розвитку. Спочатку під час міграції личинок спостерігають свербіж шкіри, кашель, неспокій, пневмонію, плеврити. Під час локалізації статевозрілого гельмінта в кишечнику з'являються симптоми порушення діяльності шлунково-кишкового тракту: порушення перистальтики, пронос або запор, а також підвищення температури тіла, відмова від корму, загальне пригнічення. Діагноз ставлять на підставі копрологічного дослідження з урахуванням клініко- епізоотологічних даних.

Лікування. Дегельмінтизація. Наприклад, призначають тіабендазол у суміші з кормом індивідуально або груповим методом, фенбендазол (панакур) у суміші з кормом, індивідуально або груповим способом; мебендазол гранулят та інші антгельмінтики.

Профілактика. Щоденне прибирання гною, дезінвазія приміщень і предметів догляду за тваринами, дегельмінто-копроскопічне обстеження молодняку в перші два місяці після народження, а маточного поголів'я – у другій половині вагітності; профілактична дегельмінтизація маточного поголів'я перед постановкою на стійлове утримання за результатами обстеження.