Повна версія

Головна arrow Товарознавство arrow Повна енциклопедія тваринництва

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

Тейлеріоз

Етіологія. Інвазійна хвороба рогатої худоби, яку спричиняють безпігментні найпростіші тейлерії, що локалізуються у клітинах лімфовузлів, селезінки, печінки, кісткового мозку, а також еритроцитах і лейкоцитах. Смертність серед тварин досягає 60–80 %. Джерело збудника інвазії – хворі тварини всіх порід і різного віку. Переносники збудника – кліщі. Спалахи тейлеріозу рогатої худоби у більшості випадків тривають із кінця травня до липня, іноді бувають восени і взимку.

Клінічні прояви. Діагноз ставлять на підставі епізоотологічних і клінічних даних, патологоанатомічних змін і мікроскопії еритроцитарних форм тейлерій у мазках крові та шизонтів з пунктатів уражених лімфатичних вузлів і селезінки.

Лікування. Призначають внутрішньом'язово азидин, окситетрациклін (тераміцин), розчин кофеїну підшкірно, вітамін В12, розчин натрію хлориду, розчин аскорбінової кислоти. Відразу ж після введення розчинів тварині дають необмежено воду, відвійки або молочну сироватку. Комплекси всіх описаних вище засобів застосовують не більше трьох разів.

Профілактика. Зводиться переважно до боротьби з кліщами – переносниками збудників. Проводять регулярний огляд тварин на закліщування й щотижневе протикліщове обробляння у весняно-літньо-осінній період, дезакаризацію тваринницьких приміщень та навколишньої території через кожні 1,5–2 місяці. М'ясо вимушено забитих тварин після бактеріологічного дослідження використовують у їжу, якщо воно не має жовтяничного забарвлення і в печінці відсутні дистрофічні зміни.

Фасціольоз

Етіологія. Збудник фасціольозу – печінкова фасціола листоподібної форми. Зараження відбувається аліментарним шляхом через воду, траву, що росте у водоймах, сіно.

Клінічні прояви. Інвазійна хвороба сільськогосподарських тварин і людини, що характеризується ураженням печінки і жовчовидільної системи. Спостерігають слабкість, пригнічення, втрату апетиту, ламкість і випадання шерсті, схуднення тварини, іноді жовтіють слизові оболонки. Можливі також нервозність, запор, пронос, набрякання грудей, підгорля, живота, повік, підвищення температури, почастішання пульсу та дихання, анемія, водянка, що призводить до загибелі тварини.

Лікування. Голодна дієта протягом 15–17 год, ацемідофен, гексахлоретан, гексихол, бітіонол.

Профілактика. Профілактична дегельмінтизація – двічі на рік (перед постановкою на стійлове утримання і 3 місяці потому). Регулювання порядку використання випасів.

Ценуроз, або вертячка

Етіологія. Збудник – личинка цестоди мультицепти. Джерело інвазії – хворі собаки, що виділяють яйця у зовнішнє середовище з фекаліями. Зараження худоби відбувається внаслідок ковтання яєць гельмінта з кормом і водою.

Клінічні прояви. Початок хвороби супроводжується пригніченням або збудженням (лякливість, судорожне посмикування м'язів тіла, безцільні різкі рухи, гіперемія слизових оболонок), іноді на 4–5-й день хвороби тварини гинуть. Протягом 2–6 місяців хвороба протікає субклінічно, потім стан різко погіршується, тварини відмовляються від корму, раптово зупиняються, довго стоять з опущеною головою, упершись лобом в який-небудь предмет, не реагують на оточення, здійснюють манежні рухи в бік ураженої половини тіла, закидають голову тощо. Хвороба завершується загибеллю тварини. Діагностують ценуроз за характерними клінічними ознаками, а посмертно – під час виявлення бульбашок у черепі померлої або вимушено убитої тварини. Диференціюють від ехінококозу та естрозу овець.

Лікування. Може бути оперативним або консервативним. В останньому випадку застосовують панакур (фенбендазол) у суміші з комбікормом або водою.

Профілактика. Обмеження кількості собак при отарі, систематичне знищення бродячих тварин, виключення поїдання м'ясоїдними голів хворих тварин, своєчасне видалення хворих тварин із отари тощо.

Незаразні хвороби дрібної рогатої худоби

Внутрішні незаразні хвороби виникають внаслідок порушення правил годування, утримання і використання тварин. Вони можуть бути як самостійними захворюваннями, так і супроводжувати інфекційні та інвазійні захворювання.

В основі профілактики цієї групи захворювань – забезпечення оптимального мікроклімату – газового складу повітря, температури, вологості, освітленості приміщень, регулярного активного моціону, а також повноцінного та регулярного годування.

 
<<   ЗМІСТ   >>