Національний банк України та грошово-кредитна політика

Національний банк за своїм правовим статусом є однією з найважливіших інституцій держави. Він не входить до кожної з гілок влади. Діючи на засадах незалежності та економічної самостійності НБУ є залежним від Верховної Ради України, перед якою і звітує про свою діяльність.

У квітні 1992 р. затверджено склад правління та структуру НБУ. У липні – здійснено перехід на розрахунки із центральними банками СНД, через кореспондентські рахунки. У серпні – створено Валютну біржу НБУ. У вересні – Україну прийняли до Міжнародного валютного фонду та Світового банку. У жовтні – Україна вступила до Європейського банку реконструкції та розвитку (ЄБРР).

Відповідно до Конституції України основною функцією НБУ є забезпечення стабільності грошової одиниці України. Виконанням своєї функції НБ сприяє дотриманню стабільності банківської системи, а також у межах своїх повноважень – цінової стабільності (ст. 6 Закону України "Про Національний банк України"),

Стаття 7 Закону України визначає такі функції НБУ:

• – емісія грошей та регулювання цінності національної валюти;
• – проведення грошово-кредитної політики України;
• – забезпечення кредитними ресурсами КБ;
• – підтримки курсу національної валюти на міжнародному фінансовому ринку;
• – виконання фінансових послуг.

В Законі України "ПрЬ Національний банк України" статтею 42 визначено операції НБУ.

За роки діяльності НБУ виникали різні кризові ситуації, які спричиняли пряму або непряму дію на банківську систему.

З різного ступеню ефективності вдалося:

• – подолати гіперінфляцію (1992-1998 pp.);
• – створити вітчизняний валютний ринок;
• – провести грошову реформу (1996 р.) і запровадити повноцінну національну валюту;
• – перейти на міжнародні стандарти бухгалтерського обліку (2000р.);
• – створити нову платіжну систему;
• – •налагодити вітчизняне виробництво банкнот і монет;
• – налагодити тісну співпрацю з МВФ, ЄБРР, МБРР.

Структура НБУ будується за принципом централізації з вертикальним підпорядкуванням. Структура НБУ наведена на рис. 2.2.

Банківська система України дворівнева:

• – перший рівень – НБУ – головний банк держави;
• – другий – банки зареєстровані НБУ.

Рис. 2.1. Структура Національного банку України

Головним показником функціонування грошової системи е проектування і реалізація певної грошово-кредитної (монетарної політики). Основні засади грошово-кредитної політики базуються на аналізі макроекономічних показників загальнодержавної програми економічного розвитку України на плановий період, що включають:

• – прогнози показників обігу валового внутрішнього продукту (ВВП);
• – рівні інфляції;
• – розмір та джерела покриття державного дефіциту;
• – розміри платіжного та торгового балансу.

Головною метою грошово-кредитної політики НБУ є:

• – підвищення зайнятості населення;
• – стримування інфляції;
• – темпи економічного зростання;
• – збалансованість платіжного обігу.

Розрізняють напрями та методи регулювання грошово-кредитної політики. До основних напрямів грошово-кредитної політики належать:

• – аналіз та прогноз економічної кон'юнктури;
• – обгрунтування обсягу грошової маси за період;
• – регулювання рівня облікової та відсоткової ставки;
• – забезпечення купівельної спроможності національної грошової одиниці;
• – стійкість її курсу до іноземних валют.

Розрізняють наступні методи регулювання обігу грошової маси:

• – розрахунок обов'язкових резервів для банків;
• – політика процентних ставок;
• – рефінансування банків;
• – управління золотовалютними резервами;
• – операції з цінними паперами;
• – регулювання обігу капіталу (імпорт, експорт);
• – емісія власних боргових зобов'язань.

Результат дії грошово-кредитної політики полягає у своєчасній зміні пропозиції грошей, тобто збільшення пропозиції в період спаду для заохочення витрат і зменшення – під час інфляції для зменшення витрат.

Цілі грошово-кредитної політики визначаються рівнем розвитку економіки і поділяються на:

• – стратегічні цілі (цінова стабільність, стабільність обмінного курсу, забезпечення зайнятості, збалансування платіжного балансу, зростання економіки);
• – проміжні цілі (своєчасні, гнучкі зміни у певних економічних процесах, що сприяють досягненню стратегічних цілей);
• – тактичні цілі – регулювання банківської системи (грошової бази, процентної ставки, валютного курсу) для досягнення проміжних цілей.

Теорія та практика економічних відносин виділяє наступні методи проведення монетарної політики:

• – адміністративні (безпосереднє втручання органів влади в економічні процеси);
• – ринкові (регулювання грошово-кредитного ринку за допомогою економічних важелів);
• – змішані (проміжні методи для країн з перехідною економікою).

До інструментів грошово-кредитної політики відносять:

• – визначення норм обов'язкових резервів;
• – процентна політика;
• – рефінансування банків;
• – операції з ЦП на відкритому ринку;
• – підтримання курсу національної валюти;
• – регулювання імпорту та експорту капіталу.