Залучений капітал банку та його характеристики

Переважна частина ресурсів банку формується у сфері грошового обігу за рахунок зваженого залучення капіталу.

Залучений капітал – професійна діяльність банків з акумуляції вільних коштів юридичних і фізичних осіб за джерелами виникнення, ефективного використовування та погашення у визначений термін.

Залучені кошти складають найбільш значну частину пасивів банку (від 70% і вище), виступають основним джерелом ресурсів, що використовуються на проведення активних операцій.

Структура залучених коштів наведена на рис. 5.3. Вклад (депозит) – це кошти передані в банк їх власником для зберігання, на оговорених умовах, та числяться на відповідних рахунках.

Класифікація депозитів здійснюється за різними ознаками:

• – вид та статус вкладника;
• – термін залучення.

За першою ознакою розрізняють вклади юридичних та фізичних осіб, резидентів і нерезидентів.

За терміном користування вклади поділяються на дві групи – депозити до запитання та строкові.

Кошти клієнтів у вкладах до запитання зберігаються на поточних рахунках. Особливістю цих вкладів є те, що гроші можуть бути зняті готівкою в любий момент, або перераховані за вимогою клієнта на інші рахунки в банках.

Рис. 5.3. Структура залучених коштів

Строкові вклади (депозити) – це грошові ресурси передані в банк їх власником для зберігання, зараховані на депозитні рахунки з визначенням терміну і виплати обумовлених процентів.

Однією з найбільш поширених форм строкових вкладів (депозитів) виступають сертифікати, які поділяються на депозитні та ощадні.

Депозитний сертифікат – це документ, що видається тільки юридичній особі у вигляді письмового свідоцтва банку про внесення грошових коштів, яке надає право власнику після закінчення терміну отримувати суму вкладу та проценти.

Ощадний сертифікат – це грошові заощадження фізичних осіб з метою накопичення і отримання відповідного доходу.

До позиченого капіталу банку належать кошти, отримані від емісії та продажу облігації, та кредити отримані в інших банках, у тому числі НБУ.

Облігація – це цінний папір, що імітується банком для залучення коштів за вартісним еквівалентом. Власник фактично надає банку довгострокову позику, за що отримує фіксований прибуток. Банківський вексель, за змістом, має депозитну основу і цим нагадує сертифікат.

Міжбанківський кредит – це позиковий капітал, що передається іншому банку для тимчасового користування на умовах платності і повернення.

Досить активно використовується міжбанківські депозити (овернайт) на термін не більше одного операційного дня для підтримки поточної ліквідності.

Переваги міжбанківських депозитів:

• – розмір процентної ставки менший ніж ринковий;
• – купівля-продаж ресурсів є менш ризиковими операціями.

Кредити НБУ – для ефективного регулювання грошово- кредитним ринком, управлінні! ліквідності банківської системи, виконання функції кредитора останньої інстанції НБУ застосовує такі механізми рефінансування банків:

• – проведення операцій на відкритому ринку;
• – надання стабілізаційного кредиту;
• – здійснення біржових і позабіржових операцій з купівлі і продажу державних цінних паперів на відкритому ринку (операції РЕПО);

У практиці діяльності банків особливого значення набуває позабалансове фінансування.

До позабалансових джерел відносять:

• – сек'юритизація активів;
• – продаж кредитів;
• – випуск кредитних гарантій.

Сек'юритизація активів – це створення умов переоформлення частини доходних активів на цінні папери з подальшою їх реалізацією на відкритому ринку.

Продаж кредитів – форма інвестиційних банківських операцій, коли банк зважено продає частину свого кредитного портфеля іншим інвесторам.

Фінансові гарантії – зобов'язання банку відшкодувати суму кредитору у випадку неплатежу з боку позичальника. Банк за плату (0,5- 1% суми кредиту) гарантує кредит свого клієнта, або виконання умов контракту, який укладається між клієнтом банку і Третьою стороною.