Фінансування експортно-імпортних угод

Коли експортер продає товари імпортеру з наданням комерційного кредиту до фактичної оплати цих товарів, йому тимчасово може бракувати грошових коштів. Це пов'язано з тим, що експортер витратив власні кошти на виготовлення і доставку товарів, але ще нічого не отримав натомість. Аналогічно, коли імпортер купує товари у іноземного постачальника і повинен заплатити за них негайно, у нього може виникнути проблема, пов'язана з нестачею грошових коштів. Тому постійно існує проблема фінансування експорту та імпорту в зовнішній торгівлі.

Для світової практики традиційними методами банківського кредитування експорту є:

• – аванси під інкасо;
• – облік (купівля) векселів або чеків банком;
• – фінансування по документарному акредитиву;
• – акцептні кредитні лінії;
• – кредитування по відкритому рахунку;
• – позика в національній валюті;
• – кредитування під заставу;
• – видача гарантій.

Аванси під інкасо – експортер просить банк провести інкасо від його імені, за що отримує аванс у розмірі 80-90% від вартості інкасо.

Банки надають аванси тільки по угодах експортерів з надійними іноземними покупцями. Аванси під інкасо можуть бути найбільш прийнятним методом кредитування експортера якщо;

• а) банк одержав прохання здійснити інкасування;
• б) вексель, чек підлягає сплаті в країні експортера в національній валюті цієї країни.

Якщо вексель або чек підлягає оплаті за кордоном в іноземній валюті, найбільш прийнятним є облік.

Облік (купівля) векселів або чеків банком. Якщо постачальник продає товари в економічно розвинену країну на умовах відкритого рахунку або інкасо, банк може надати кредити для поповнення оборотного капіталу через облік чеків та векселів. Банківські комісійні за облік будуть порівняно низькими, оскільки банк обробляє обліковані чеки і векселі у великих масштабах.

Фінансування по документарному акредитиву – цей метод платежу є безпечним, дає змогу одержання в банку короткострокового фінансування, не пов'язаний з ризиком, якщо експортер буде дотримуватися певних строків і умов.

Акцептні кредитні лінії – це згода відповідно до якої банк акцептує векселі, виписані на нього експортером, під забезпечення у вигляді торгового векселя.

Кредитування по відкритому рахунку – такий рахунок відкривається в банку, що обслуговує експортера. По цьому рахунку встановлюється ліміт кредитування або кредитна лінія, в межах суми платежу експортера.

Найбільш відомі в світовій практиці способи фінансування імпортерів включають:

• – позику в національній або іноземній валюті;
• – торговий кредит з використанням переказних та простих векселів;
• – банківське акцептне джерело фінансування.

Позики під продукцію – це короткострокова позика, що надається банком імпортеру, з використанням товарів, на купівлю яких імпортер уклав угоду, в якості забезпечення під цю позику.

Кредитування під заставу – заставою можуть виступати грошові вимоги до покупців в іноземній валюті і сама іноземна валюта, яка є у позичальника.

Посередницькі операції комерційних банків з іноземною валютою

Валютний ринок – це сукупність валютообмінних (конверсійних) та депозитно-кредитних операцій в іноземних валютах, які здійснюються учасниками валютного ринку за відповідним ринковим курсом або за ринковою процентною ставкою.

Основними учасниками валютного ринку є:

• – комерційні банки (здійснюють близько 70% загального обсягу валютних операцій);
• – зовнішньо-торгівельні організації (формують попит та пропозицію іноземної валюти);
• – міжнародні інвестиційні компанії;
• – центральні банки (здійснюють державну валютну політику через управління валютними резервами, проведення валютних інтервенцій, застосовування валютних обмежень);
• – валютні біржі (здійснюють валютнообмінні операції та формують валютний курс).

Іноземна валюта – це іноземні грошові знаки у вигляді банкнот, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та служать законними платіжними засобами на території відповідної держави, а також платіжні документи та інші цінні папери, виражені в іноземній валюті або монетарних металах.

Валютні операції – це операції, що забезпечують перехід права власності на валютні цінності, використовуються в міжнародному обігу як засіб платежу та обміну.

Операції з купівлі-продажу здійснюються суб'єктами ринку на міжнародних валютних ринках та на внутрішньому міжбанківському валютному ринку.

Торгівлю іноземною валютою на міжбанківському валютному ринку України дозволяється здійснювати виключно НБУ та суб'єктам ринку. Суб'єктами ринку виступають:

• – Національний банк;
• – уповноважені банки;
• – уповноважені фінансові установи, які одержали генеральну ліцензію на здійснення валютних операцій, що дає право на торгівлю іноземною валютою.

Суб'єкти міжбанківського валютного ринку (МВРУ) купують іноземну валюту для власних потреб та за дорученням клієнтів (резидентів та нерезидентів) з метою перерахування іноземної валюти за межі України у випадках, що не суперечать чинному законодавству держави та нормативно-правовим актам НБУ. Ефективність діяльності валютного ринку багато в чому залежить від системи його регулювання. Світова практика визнає два методи валютного регулювання: ринковий і державний. Ці методи взаємопов'язані і доповнюють один одного залежно від конкретної економічної ситуації. Ринкове регулювання валютного ринку діє на основі закону вартості й закону попиту та пропозиції і застосовується в умовах економічної стабільності.

В умовах скорочення внутрішнього економічного розвитку, виникнення кризових ситуацій посилюється державне валютне регулювання. Проблеми у фінансовій сфері України (зовнішні борги, скорочення валютних резервів) призвели до посилення державного регулювання. Валютне регулювання в Україні здійснюється на основі Декрету Кабінету Міністрів "Про систему валютного регулювання та валютного контролю" від 19 лютого 1993 р. №15-93 (із змінами).

Згідно Декрету в поняття "валютні цінності" входять:

• – валюта України – грошові знаки, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом, кошти на рахунках, у внесках в банківських та інших кредитно-фінансових установах на території України;
• – платіжні документи та інші цінні папери, виражені у валюті України;
• – іноземна валюта – іноземні грошові знаки, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної держави, кошти в грошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських та інших кредитно-фінансових установ за межами України;
• – платіжні документи та інші цінні папери, виражені в іноземній валюті або банківських металах;
• – банківські метали – це золото, срібло, платина, метали платинової групи, доведені до світових стандартів, а також монети, вироблені з дорогоцінних металів. Головне місце серед валютних цінностей посідає іноземна валюта (від італ. valuta – цінність, вартість) – НБУ розробив Класифікатор іноземних валют, що регулює режим застосування кожної валюти та поділяє її за ступенем конвертованості.

Найбільш відомі іноземні валюти поділяють на три групи:

• 1) вільно конвертовані валюта держав, які без обмежень обмінюються на інші види валют і широко використовуються для платежів на міжнародних ринках. Курси цих валют встановлюються НБУ:
• 2) вільно конвертовані валюти держав, які не використовуються широко для здійснення платежів при міжнародних операціях і не продаються на головних ринках світу. Курси окремих валют цієї групи встановлюються НБУ;
• 3) неконвертовані валюти. Курси встановлюються НБУ тільки за окремими валютами (для країн, що розвиваються).

Найбільшу частку в структурі операцій банків на валютному ринку займають конверсійні операції.

Конверсійні операції – це угоди між суб'єктами валютного ринку щодо обміну визначених грошових сум, у валюті однієї країни, на валюту іншої країни за узгодженим курсом на визначену дату.

Залежно від терміну виконання конверсійні операції поділяються на:

• – поточні (типу spot (спот));
• – строкові (типу forward (форвард), swap (своп), option (опціон), futures (ф'ючерс)).

Розрахунки за поточними конверсійними операціями spot виконуються на 2-й робочий день після дня укладання угоди. Згідно з діючою нормативно-правовою базою банки в Україні можуть здійснювати поточні операції з датою' валютування (проведення розрахунків) tod (сьогодні) tom (завтра) spot (Ha 2-й день).

Поточні конверсійні операції проводяться відповідно до обмінного поточного валютного курсу.

Наприклад, поточний курс долара США до української гривні буде позначено так:

Валютний курс у вигляді відповідної цифрової суми позначає кількість котируваної валюти за одиницю базової валюти (тобто 8,199 гривень за 1 долар США).

На практиці застосовуються два види котирування поточного обмінного валютного курсу – пряме і непряме.

Пряме котирування – це означає кількість національної валюти за одиницю іноземної.

У більшості країн світу за базову валюту застосовується долар США, в тому числі в Україні.

Непряме котирування – зворотній процес до прямого котирування (визначення кількості іноземної валюти за одиницю національної).

Застосування непрямого котирування валютних курсів в сучасних умовах досить обмежене (цим методом визначається курс долара США до євро).

Банки на практиці здійснюють котирування валютних курсів з виставленням двох позначень:

• – курс попиту (bid);
• – курс пропозиції (offer).

Наприклад: банк "Д" встановив такий курс долара США до української гривні:

Це означає, що банк "Д" зобов'язується купувати базову валюту (долар США) по курсу bid=8,2155 за 1 долар, а продавати – за курсом offer=8,2555 за 1 долар.

Різниця між курсом bid та offer називається маржею, або спредом і виступає джерелом отримання банком прибутку від операції купівлі-продажу іноземної валюти.

У нашому прикладі маржа банку становить 4 копійки за кожний долар США.

У сучасній міжнародній практиці поширені строкові конверсійні операції, до яких відносять:

• – форвардні операції outright;
• – форвардні операції swap;
• – валютні ф'ючерси;
• – валютні опціони.

Форвардні операції outright – це угоди щодо купівлі-продажу іноземної валюти протягом певного періоду або на певну дату в майбутньому за валютним курсом, що узгоджується на дату укладення угоди.

Для здійснення форвардної угоди розраховується форвардний валютний курс, на момент укладення контракту, як сума поточного курсу (spot) і форвардної маржі, що може виступати у вигляді премії або дисконту. Якщо форвардний курс вищий від поточного, то для його визначення до spot-курсу додається форвардна премія, якщо нижчий від spot-курсу віднімається форвардний дисконт.

Розмір премії (дисконту) для форвардного курсу на купівлю розраховується за формулою:

(9.1.)

де: П/Дкуп – премія (дисконт) для форвардного курсу купівлі певної валюти;

CКbid- spot-курс bid цієї валюти;

Rд.к. – процентна ставка за міжбанківськими депозитами у валюті котирування;

Rкр.б. – процентна ставка за міжбанківськими кредитами у базовій валюті;

n – термін, на який розраховується валютний форвардний курс.

Форвардна маржа валютного курсу outright на продаж валюти розраховується за формулою:

(9.2.)

де: П/Дпр – премія (дисконт) для форвардного курсу продажі

певної валюти;

CKoffer – spot-курс offer даної валюти;

Rкp.K. – процентна ставка за міжбанківськими кредитами у валюті котирування;

Rд.б. – процентна ставка за міжбанківськими кредитами у базовій валюті;

Таким чином, форвардний курс outright може бути визначений:

а) на купівлю валюти:

(9.3.)

б) на продаж валюти:

(9.4.)

Форвардні операції swap – це угоди, що поєднують купівлю (продаж) валюти на умовах swap з одночасним продажем (купівлею) тієї ж валюти на певний період на умовах forward. Таким чином, здійснюється комбінація двох протилежних конверсійних угод на однакові суми, але з різними датами валютування.

Валютні ф'ючерси – це строкові операції з купівлі та продажу стандартизованої суми іноземної валюти за узгодженим курсом.

Учасники ф'ючерсної угоди мають право і зобов'язання конвертувати обумовлену стандартну суму певної валюти в іншу валюту в установлені терміни в майбутньому за курсом, визначеним на момент укладення угоди.

Ціною валютного ф'ючерсу виступає узгоджений між суб'єктами угоди обмінний курс, виражений у доларах США за одиницю іншої валюти. Ціна ф'ючерсного контракту розраховується за формулою:

(9.5)

де: Цґ- ціна ф'ючерсного контракту через η місяців, дол. США/грн.;

СК – spot-курс, дол. США за UAH;

Rд. – євродоларова річна процентна ставка, %;

Rгр. – річна процентна ставка на гривні, %.

Валютні опціони – це строкові угоди між продавцями та власниками опціонів, за якими власник опціону отримує право, але не зобов'язання, купити у продавця опціону або продати йому визначену суму однієї валюти в обмін на іншу за обумовленим на день обміну курсом.

У разі завершення опціону визначається прибуток (збиток) від реалізації опціонного контракту у вигляді різниці між ціною виконання опціону та поточним валютним курсом за мінусом премії:

Е=(ПК – PB)V – Р, (9.6.)

де: Е – прибуток (збиток);

ПК – поточний валютний курс;

РВ – ціна виконання опціону;

V – сума опціонного контракту;

Р – вартість опціону (премія).

Уповноважені банки мають право здійснювати операції з купівлі іноземних валют за гривні без наявності зобов'язань у цих іноземних валютах для власних потреб та за кошти, що їм належать, у межах установленого значення загальної відкритої валютної позиції.

Валютна позиція – це співвідношення активів і пасивів, а також позабалансових вимог і зобов'язань банку за кожною іноземною валютою, яке складається внаслідок проведення уповноваженим банком валютних операцій.

До активів та забалансових вимог в іноземній валюті передусім належать:

• – готівкові валютні кошти;
• – кошти на коррахунках "Ностро";
• – кредитно-інвестиційний портфель в іноземній валюті;
• – надані валютні гарантії;
• – укладені строкові контракти на придбання валюти.

До пасивів та забалансових зобов'язань в іноземній валюті належать:

• – валютні депозити;
• – отримані кредити в іноземній валюті;
• – кошти на рахунках "Лоро";
• – укладені строкові контракти на продаж валюти.

Валютна позиція банку може бути відкритою або закритою. Відкрита позиція, у свою чергу, класифікується як довга та коротка.

При відкритій валютній позиції сума активів і позабалансових вимог в іноземній валюті не збігається із сумою пасивів і позабалансових зобов'язань у цій же валюті.

Закрита валютна позиція – коли сума активів і позабалансових вимог в іноземній валюті дорівнює сумі пасивів і позабалансових зобов'язань в цій же валюті.

Довга відкрита валютна позиція – валютні активи і позабалансові вимоги перевищують валютні пасиви і позабалансові зобов'язання.

Коротка відкрита валютна позиція – сума активів і позабалансових вимог в іноземній валюті є меншою від суми пасивів і позабалансових зобов'язань у цій же валюті.

Норматив ризику загальної відкритої позиції розраховується за формулою:

(9.7.)

де: ВП – загальна відкрита валютна позиція, яка визначається як сума абсолютних величин усіх довгих і коротких відкритих валютних позицій у гривневому еквіваленті окремо за кожною іноземною валютою за всіма іноземними позиціями.

РК – регулятивний капітал банку. Уповноважений банк приймає суму регулятивного капіталу, яка розрахована за балансом станом на початок минулого робочого дня, що передує дню розрахунку цих нормативів.

Збалансованість активів і пасивів у іноземній валюті, як за сумами, так і за термінами, є одним із методів управління валютним ризиком.