Повна версія

Головна arrow БЖД arrow Безпека життєдіяльності

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

Інфекції зовнішніх покровів.

Сказ (водобоязнь, гідрофобія) – гостре інфекційне захворювання людини і теплокровних тварин, яке виявляється в ураженні центральної нервової системи. Збудником сказу є фільтрівний вірус.

Сказ зараховано до особливо небезпечних хвороб.

Зараження відбувається через слину хворої на сказ тварини при укусі або ослизненні ушкодженої шкіри.

Зараження людини сказом відбувається в основному через укуси хворою твариною чи внаслідок попадання її слини на свіжі поранення, подряпини шкіри або слизових оболонок. Інфікування людини сказом відбувається здебільшого від диких хижих (вовки, лисиці – 41,4%) чи свійських тварин (коти -21,8%, собаки – 15,3%), а також сільськогосподарських тварин (20,2%).

Інкубаційний період сказу триває досить довго – у середньому 1-3 місяці (хоча може тривати й до року), і перші ознаки хвороби виникають пізно, коли у мозку вже відбулися руйнівні процеси (набряк, крововилив, деградація нервових клітин), що робить лікування після вираження симптомів практично неможливим (зафіксовано лише три науково підтверджених випадки одужання після появи симптомів).

Три періоди хвороби.

I період: період провісників.

Триває 1-3 дні. Супроводжується підвищенням температури до 37,2- 37,3°С, пригніченим станом, безсонням, занепокоєнням хворого. Біль у місці укусу відчувається, навіть якщо рана зарубцювалась.

II період: стадія порушення.

Триває від 4 до 7 днів. Виражається в різко підвищеній чутливості до найменших подразнень органів чуття: яскраве світло, різні звуки, шум викликають судоми м'язів кінцівок. Хворі стають агресивними, буйними, з'являються галюцинації, марення, відчуття страху.

III період: стадія паралічів.

Настає параліч очних м'язів, нижніх кінцівок. Важкі паралітичні розлади дихання викликають смерть. Загальна тривалість хвороби 5-8 днів, зрідка 10-12 днів.

При несвоєчасно проведених щепленнях, які здійснюються після укусу інфікованої тварини, хвороба закінчується смертю.

Головною ознакою захворювання диких тварин є зміна поведінки, насамперед, втрата відчуття страху. Звірі втрачають обережність і вдень з'являються у населених пунктах, нападають на людей і тварин. З метою попередження сказу ветеринарною службою ведеться боротьба зі сказом серед собак, знищення бродячих тварин, профілактична вакцинація свійських тварин.

Ознаки захворювання диких тварин.

Головним заходом боротьби проти сказу є профілактика (знищення хворих на сказ тварин, профілактичне щеплення). Профілактичну вакцину проти сказу запропонував Луї Пастер (фр. Louis Pasteur) у 1885 році. З українських авторів першу працю про сказ написав Д.Самойлович. В Україні перші щеплення проти сказу запровадив у 1886 р.. М. Гамалія.

Сьогодення.

Щорічно в Україні реєструється понад 100 тисяч осіб, котрі звернулись у медичні заклади з приводу укусів тваринами, з яких 60% отримують направлення за показниками підозри інфікування сказом.

Фелліноз (хвороба кошачої подряпини, доброякісний лімфоретикульоз) – інфекційне захворювання, що виникає після подряпини, укусу чи тісного контакту з кішками, яке характеризується місцевими змінами, помірно вираженою загальною інтоксикацією, збільшенням лімфатичних вузлів поруч з місцем ушкодження та іншими проявами.

Вперше фелліноз було діагностовано в США у 1932 році, а описано у дітей у 1950 році Дербе, як хвороба кошачої подряпини. Зараження відбувається через подряпини і укуси кішок, при контакті з сечею, калом, слиною. Передачі ж інфекції від людини до людини не відбувається, а після розвитку хвороби розвивається стійкий імунітет.

Фелліноз зустрічається на всіх континентах і за даними американських дослідників (де за рік реєструється понад 2000 випадків) – це найчастіша причина лімфаденопатій у дітей та підлітків.

Ще донедавна вважалось, що збудник відноситься до роду хламідій (група орнітозів), але зарубіжні науковці довели, що збудником феллінозу є Rochalimala genselas и Afilia felis, що можуть розміщуватись поодиноко чи групами. Ці мікроорганізми були виявлені в регіональних лімфатичних вузлах хворих феллінозом, а також в глибоких лімфатичних вузлах (пара аортальних, мезентеріапьних), у внутрішніх органах (печінці, селезінці, апендиксі, в дванадцятипалій кишці), а у кішки можуть бути представником нормальної мікрофлори порожнини рота.

Збудник спричинює запалення в місці первинного проникнення через пошкоджену шкіру, далі по лімфатичних шляхах досягає найближчого лімфатичного вузла, де також виникає запалення. В подальшому кров'яним руслом збудник розноситься по всьому організму.

Інкубаційний період триває від 3 до 20 днів. Захворювання починається як правило поступово. На місці вже загоївшихся подряпин чи укусу з'являється невелике, при підняте, з червоним обідком, дещо болюча плямка, яка не зудить і через 2-3 дні перетворюється на пухирець, наповнений мутним вмістом. На місці пухирця утворюється невелика виразка чи шкіра, навколо якої декілька тижнів може зберігатись почервоніння. Ураження шкіри часто виглядає як укус комахи і хворого особливо не турбує. Лише після декількох днів (від 7 до 14 після подряпини відбувається збільшення найближчого до неї лімфовузла. На руці – це лімфовузол аксілярної ділянки, ліктьового згину чи шиї; на нозі – це пахвинний чи підколінний лімфатичний вузол. Він збільшується до 3-5 см, у деяких хворих до 10 см, пальпаторно є м'яким та болючим. В цей же час хворого може буртувати біль голови, загальна слабкість, зниження апетиту, біль в м'язах, невелике підвищення температури тіла. Хоча у деяких хворих температура сягає до 38-39°С з невеликими ранково-вечірніми коливаннями та потінням, але як нормалізується через 7-10 днів. В таких випадках лихоманка зазвичай приймає хвилеподібний перебіг. Рідко підвищена температура може спостерігатись протягом 5-6 місяців і довше. А часами хвороба протікає при нормальній температурі тіла. Характерним є збільшення печінки (до 4 см) та селезінки, не виключена біль в животі. Описані випадки з появою висипки (аж до вузлової еритеми). Уражений лімфатичний вузол, досягнувши максимальної величини, повільно розсмоктується, рідше – нагноюється і спорожнюється самостійно з утворенням нориці, яка гоїться декілька тижнів чи навіть місяців.

При попаданні слини в око розвивається його почервоніння, набряк, іноді – вираз кування слизової оболонки. Це супроводжується запаленням лімфатичного вузла перед мочкою вушної мушлі.

Зміни в периферичній крові у всіх хворих проявляються лейкоцитозом, нейтрофільозом з зсувом вліво та збільшеною ШОЕ. Традиційна діагностика хвороби кошачої подряпини базується на наступних критеріях:

  • – контакт з кішкою і виявлення первинного афекту на місці (сліди подряпини чи укусів)
  • – регіональний лімфаденіт з тенденцією до нагноєння чи довготривалого перебігу, що розвивається після 1-2 тижнів після подряпин чи укусів кішки. Регіональний лімфатичні вузли помірно болючі при пальпації, їх збільшення утримується тривалий час (інколи до року)
  • – відсутність лабораторних даних про інші причинилімфаденіта (туберкульоз, лімфогранулематоз, лейкоз, псевдотуберкульоз та інші)
  • – нерідко збільшення селезінки та печінки
  • – симптоми інтоксикації і лихоманки при їх наявності зберігаються від 1 до 3 тижнів.

Перебіг феллінозу залежить від важкості ураження регіональних лімфатичних вузлів. В більшості хвороба протікає гладко, хоча можливі рецидиви і (ще рідше) різноманітні ускладнення.

Лікується фелліноз переважно вдома, лише важкі випадки потребують ліжкового режиму та госпіталізації. Дієта повинна відповідати віку хворого та супроводжуватись вживанням великої кількості рідини. Етіотропна терапія добре не розроблена, анти бактеріальні препарати малоефективні. Хоча існує думка про доцільність застосування у важких випадках макролітів, рифампіцину, гентаміцину, ципрофлоксацину. В практиці наведені дані про успішне застосування преднізолону в дозі 20-30 мг/добу впродовж 7-10 днів. Загалом як правило хвороба закінчується самовільним виліковуванням протягом 1-2 місяці. В окремих випадках для зменшення болючості запаленого лімфовузла та запобігання ускладненням проводять його пункцію з видаленням гною. Ізоляція хворого не проводиться, оскільки він не заразний.

Для профілактики захворювання варто обробити місця подряпин і укусів кішки 2% розчином перекису водню, а потім розчином йоду чи спирту. Профілактичні лікування чи ізоляція кішки не проводиться і є неефективною.

Хвороба Ебола (раніше називалася "геморагічна лихоманка Ебола") – гостра вірусна високо контагіозна хвороба, що викликається вірусом Ебола, та характеризується високою летальністю (50-90%). У природі резервуаром вірусу є, головним чином, кажани чи мавпи. Вірус Ебола був вперше виявлений у 1976 році в районі річки Ебола на території теперішньої Демократичної Республіки Конго. Відтоді спалахи цієї хвороби періодично з'являються в ряді африканських країн.

Натепер велика епідемія цієї хвороби спостерігається в Західній Африці (Гвінея, Сьєрра-Леоне, Ліберія, Нігерія, Сенегал) із числом захворілих понад З тис.осіб (померло понад 1,5 тис.хворих). Перший хворий заразився від інфікованої тварини. Надалі має місце передача вірусу від людини до людини.

Вірус поширюється в результаті прямого контакту (через пошкоджену шкіру або слизові оболонки) з кров'ю і біологічними рідинами хворої людини (сеча, фекалії, слина, блювота і сперма) або через контаміновані вірусом об'єкти (наприклад, медичні голки, предмети щоденного вжитку). Та ситуація, що склалася в Західній Африці, значною мірою пов'язана з недотриманням правил особистого захисту при догляду за хворими, недостатньою кількістю медичних закладів та медичного персоналу, небажанням населення звертатися за медичною допомогою та дотримуватися відповідних рекомендацій, особливістю обрядів при похованні.

Людина, що була в контакті з хворим, може захворіти на протязі 2-21 дня (часто 8-10 днів). Ознаками захворювання є лихоманка (швидке підвищення температури тіла 38,6°С та вище), сильний головний біль, біль у горлі, м'язові болі, блювання, діарея, біль у животі, можуть спостерігатися кровотечі різної локалізації або гематоми інколи висип на шкірі.

Інфікована людина стає заразною за умови наявності у неї симптомів захворювання. При видужанні, коли зникають симптоми, людина перестає виділяти вірус за виключенням статевого шляху передачі, оскільки вірус може знаходитися у спермі чоловіка протягом 3 місяців (їм рекомендується утримуватися від статевих контактів або використовувати презервативи протягом 3 місяців).

Хоча при відвідуванні тих країн, де зараз спостерігається епідемія хвороби Ебола, ймовірність зараження є низькою, при відсутності особливої необхідності краще відмовитися від їх відвідування. У разі перебування на їх території слід дотримуватися наступних дій:

  • – уникати контакту з хворою або підозрілою на хворобу людиною
  • – часто мити руки з використанням дезрозчинів
  • – уникати контакту з кров'ю та біологічними рідинами будь-якої людини, особливо тих, хто хворий
  • – не працювати з об'єктами, які можуть бути контаміновані кров'ю або біологічними рідинами інфікованої людини
  • – не торкатися до тіла людини, яка померла від хвороби Ебола
  • – не торкатися кажанів і приматів або їх крові і біологічних рідин, не торкатися та не їсти сирого м'яса цих тварин
  • – уникати потрапляння до лікарні, де проходять лікування пацієнти з хворобою Ебола, за іншою медичною допомогою
  • – у той же час, у разі появи лихоманки (температура тіла 38,6°С та вище) та будь-яких з інших наступних симптомів: головний біль, м'язові болі, діарея, блювання, біль у горлі, біль у животі або нез'ясовані синці та кровотечі – необхідно відразу звернутися за медичною допомогою
  • – обмежити контакти з іншими людьми по дорозі до лікаря, не відвідувати біль ніяких об'єктів, крім лікувального закладу.

Після повернення з тих країн, де зараз спостерігається епідемія хвороби Ебола, слід звернути увагу на своє здоров'я та слідкувати за ним протягом 21 дня (щонайменше щоденно проводити термотерапіяю).

У разі появи в цей період симптомів писаних вище – необхідно застосувати марлеву пов'язку ( 4-5 прошарків марлі) та відразу звернутися за телефоном за медичною допомогою.

 
<<   ЗМІСТ   >>