Захворювання, які передаються статевим шляхом: основні теоретичні положення.

Трихомоніаз – збудник захворювання – трихомонада, потрапляючи в сечостатеві органи, викликає запальний процес. Хвороботворний збудник виявив у 1836 році паризький анатом А.Донне (у виділеннях з піхви).

Найчастіше хворіють трихомоніазом особи віком від 20 до 45 років (найактивніший в статевому плані період життя). Трихомоніаз не залишає після себе імунітету, ним можна заразитися повторно.

Велику небезпеку в розповсюдженні хвороби становлять носії трихомоніазної інфекції, які практично ні на що не скаржаться, внаслідок чого їх важко виявити.

Клінічні ознаки. Трихомоніаз може мати слабо виражену симптоматику в обох статей. Ознаки трихомоніазної інфекції різноманітні: від яскраво виражених до зовсім непомітних. Із загальних реакцій організму спостерігаються пригнічений стан, головний біль, зниження працездатності, незначне підвищення температури тіла. При тривалому перебігу хворий худне, порушується нервово-психічний стан. Ці зміни є наслідком загального отруєння організму продуктами життєдіяльності збудника.

Розвивається захворювання після прихованого інкубаційного періоду, тривалість якого коливається від 2 до 12 діб.

Перші ознаки трихомоніазного процесу – це відчуття свербіння (рідше печії) в ділянці статевих органів, промежини і анального отвору. Одночасно з'являється багато пінистих гнійних виділень, при сечовипусканні – відчуття печії, виділення спочатку прозорі, потім стають жовтуватими з сіруватим відтінком; вони роз'їдають слизову оболонку, мають неприємний запах.

До найтяжчих ускладнень трихомоніазу сечостатевого апарату у чоловіків належить звуження сечівника, що виникає після трихомонадного запалення. У цих випадках дуже важливі рання діагностика і своєчасне специфічне лікування.

Трихомонадна інфекція найчастіше поєднується з гонореєю, ознаки якої на початку захворювання виразніші. Лише згодом виявляються ознаки характерні для трихомоніазу. Значно рідше буває навпаки: знаходять трихомонад, а через 3-4 дні гонококів.

Одним із факторів розповсюдження даної інфекції є: проституція, алкоголізм, наркоманія (на фоні економічного кризису), падіння життєвого рівня населення, безробіття, висока міграція, неповні сім'ї, екологічний фактор.

Гонорея – це інфекційне захворювання, що викликається гонококом Нейссера. Заражуються цією хворобою в основному статевим шляхом. Рідше можливі побутові зараження через предмети, що були у використання хворих. Вирізняють гостру і хронічну гонорею.

Клінічні ознаки гострої гонореї проявляються вже через 3-5 днів після зараження. У чоловіків вони виражаються відчуттям печії, свербінням в передній частині сечостатевого каналу. Виділення із сечостатевого каналу спочатку незначні, сірого кольору. Через 1-2 дні прояви хвороби посилюються, виділення стають гнійними, жовто-зеленого відтінку, забруднюють білизну. При сечовипусканні хворий відчуває пекучий біль. Загальний стан хворого практично не змінюється. Іноді незначно підвищується температура, відмічається загальна слабість, апетит відсутній. Нелікована гонорея поступово поширюється по всьому організму, приймає затяжну форму і в кінці кінців набуває хронічної форми, яка супроводжується періодичними загостреннями під впливом статевого збудження, гострої їжі, алкоголю. В процесі розвитку хвороби можуть виникати ускладнення, що в подальшому ведуть до безплідності і потребують довготривалого лікування, а іноді й оперативного втручання. Гострий період у жінок на відміну від чоловіків, протікає в'яло, малопомітно. Всі основні ознаки проходять дуже швидко. Не відчуваючи себе хворою, жінка не звертається до лікаря за допомогою і продовжує вести звичайний спосіб життя. А запальні процеси продовжують поширюватися і набувають характер хронічного захворювання. Малопомітні прояви гонореї' майже не турбують жінку на початку захворювання, по мірі прогресування хвороби поступово призводять до тяжких, а інколи й небезпечних явищ.

Як у чоловіків, так і жінок, присутність гонореї може викликати не тільки глибокі зміни у статевих органах (що призводять до безпліддя), але й викликає зміни у серці, суглобах, тощо. Але при своєчасному зверненні до лікаря сучасні методи лікування дозволяють повністю позбутися цієї хвороби. Але успіх лікування залежить від розуміння і поведінки самого хворого.

Сифіліс (за ім'ям героя поеми Дж.Фракасторо пастуха Сифілуса – syphilus), венерична хвороба, що викликається блідою спірохетою (тріпонемою), яка, маючи велику рухомість, досить легко і швидко проникає в різні тканини та органи людини через незначні ранки на шкіряних покровах і слизових оболонках людини. З проникненням блідих спірохет в організмі відбуваються складні зміни імунологічного характеру. Протягом перебігу хвороби бліді спірохети поширюються по всім тканинам і органам. Можливі повторні ураження, оскільки стійкого імунітету не формується. Поза організмом спірохети живуть і зберігають вірулентність у вологому середовищі декілька годин; швидко гинуть при висиханні, нагріванні (при 155 С протягом 15 хвилин), під дією дезинфікуючих засобів, кислот, лугів. До охолодження малочуттєві: при заморожуванні зберігають життєздатність протягом 2-3 днів.

Зараження сифілісом можливе при прямій передачі блідих спірохет від хворого здоровому, в більшості випадків – при статевих контактах, рідше при поцілунках. Другий (опосередкований) шлях зараження – інфікування через будь-який предмет (ложка, стакан, зубна щітка, губна помада, цигарки і т.п.), на якому є суха частина, що містить бліді спірохети (так званий побутовий сифіліс). Ще один шлях – внутрішньоутробне зараження від хворої матері до дитини через плаценту. Реакція людського організму на втручання блідої спірохети складна і різноманітна. У більшості хворих інфекція розвивається за класичним шляхом, коли розрізняють 3 клінічні (що послідовно змінюють один одного) періоди.

Інкубаційний період триває в середньому 3-4 тижні, іноді він скорочується до 9-11 днів чи продовжується до 92 діб. Лікування сифілісу, розпочате в інкубаційний період, може попередити розвиток клінічної картини захворювання і порівняно швидко забезпечити повне видужання.

Первинний період сифілісу триває 6-7 тижнів. Характеризується появою на місці втручання збудника в організм людини червоної плями, далі затвердіння, на поверхні якого утворюються поверхневий (ерозія) чи глибокий (виразка) дефект. Ерозія або виразка мають круглу чи овальну форму, колір свіжого м'яса, поверхня виглядає лакованою через невелику кількість серозної рідини, що виділяється. В основі ерозії чи виразки знаходиться затвердіння, що нагадує хрящик. Його наявність і послужила основою для позначення прояву первинного сифілісу терміном “твердий шанкр". Розміщення шанкрів може бути різноманітним, та частіше за все їх виявлють на статевих органах (більш ніж у 90% хворих), в ротовій порожнині, на внутрішній поверхні стегна, біля входу у пряму кишку, на молочних залозах. Розмір їх варіює від чечевиці до 10 копійочної монети, іноді більшій, кількість – від 1 до 35, рідко більше. Як правило, твердий шанкр розвивається без болю, без виражених ознак гострого запалення біля дефекту, внаслідок чого хворі нерідко сприймають його за “дрібну подряпину”, не звертаються до лікаря, а займаються самолікуванням. Другою ознакою первинного сифілісу є збільшення лімфатичних вузлів (регіональний склераденіт). Збільшення вузлів відбувається через 5-8 тижнів після появи шанкру. Вони збільшуються до розмірів квасолі, сливи, іноді і більше, не болять, щільноеластичної консистенції, рухомі. Шкіра над ними не змінюється.

В залежності від результатів серологічного дослідження крові первинний сифіліс поділяють на первинний серонегативний і первинний серопозитивний. Серологічні реакції крові стають позитивними лише через 2-4 тижні після появи перших ознак хвороби. Первинний серопозитивний сифіліс вже потребує більшого лікування, ніж серонегативний. Через 12 місяців після появи твердий шанкр навіть без лікування заживає, на його місці залишається маленький рубчик. Та це не означає, що сифіліс пройшов сам по собі: на короткий час він перейшов у приховану форму, під час якої йде інтенсивне розмноження блідих спірохет. Цей латентний період закінчується збільшенням всіх лімфатичних вузлів, появою втоми, слабості, головного болю, температури, біллю в м'язах і суглобах.

Вторинний період сифілісу починається з появи висипу і може продовжуватися від 2 до 5 років. При відсутності лікування він характеризується чергуванням фаз активних висипів з безсимптомними фазами. При першій хвилі висипів на шкірі тіла, кінцівок і на слизових оболонках з'являється яскравий висипу що складається частіше з плям, рідше з вузлів (папул). В цей час у хворих виявляють і твердий шар чи його залишки та ознаки склероденіту. Плямистий висип називається розеолізним, складається з окремих круглих рожевих чи рожево-червоних плям (3-12 мм. В діаметрі). Вони не виступають над поверхнею шкіри, не лущаться, не сверблять і тому залишаються непоміченими. У хворих, що не лікуються, розеолізний висип існує від кількох днів до 2-3 тижнів, іноді до 5-6тижнів, а тоді зникає. Починається прихована фаза вторинного сифілісу. При відсутності лікування спостерігається один чи кілька повторів (рецидивів) висипань на шкірі і слизових оболонках. Для вторинного рецидивного сифілісу найбільш типовими є папульозні висипання (зустрічаються у 80-90% хворих). Папули, що розміщені в місцях з підвищеною пітливістю і постійно підлягаючих тертю (пахово-стегновій і міжсідничній складках, між пальцями ніг, під молочними залозами), поступово змінюються і стають мокрими і ерозійними. Хворі з висипанням в роті, на статевих органах дуже небезпечні при статевих і тісних побутових контактах. У жінок на 4-6 місяці після зараження іноді розвивається плямиста лейкодермія (знебарвлення) шкіри на задній і боковій поверхнях шиї (так зване "намисто Венери"). Знебарвлені плями, оточені ділянками підсиленої пігментації, розміром 3-10 мм в діаметрі можуть без змін існувати декілька місяців (іноді більше року) навіть на фоні протисифілісного лікування. У таких хворих спостерігаються зміни у спинномозковій рідині і ознаки ураження центральної чи вегетативної нервової системи. Клінічні ознаки супроводжуються у 15-20% хворих вторинним сифілісом – випаданням волосся.

Цей симптом з'являється через 3-6 місяців після зараження і швидко прогресує. Іноді одночасно випадають вії, брови, вуса, борода. В ході лікування волосся знову відростає, бо фолікулярний апарат при сифілісі не гине. Часто пошкоджується слизова оболонка порожнини рота, особливо у людей, що курять та вживають алкоголь. При пошкодженні сифілісом голосових зв'язок голос стає хриплим. Хворі з висипами в роті небезпечні. Заразитися можна при поцілунках, через посуд, цигарку і т.д. Сифіліс на цій стадії пошкоджує всі органи і системи організму.

При відсутності лікування первинний, вторинний і прихований сифіліс може протягом 3-5 років з моменту зараження перейти в третинний період, при якому найбільш часто пошкоджуються шкіра, кістки, слизові оболонки. Можуть пошкоджуватися внутрішні органи , великі судини, нервова система. В активній стадії третинного сифілісу з'являються торбини і великі вузли, які при розпаданні утворюють виразки з утворенням рубців. Вони часто пошкоджують слизову оболонку і кістки носа, піднебіння, язика, виникають руйнування цих тканин і їх деформація після рубцювання (западання носа, прободіння піднебіння). Сифілісне пошкодження спинного і головного мозку може призвести до паралічу. Тривалість цього періоду при відсутності лікування не обмежена.

Сифіліс виліковується. Лікування продовжується від кількох тижнів при ранніх формах до 1,5-2 років при пізніх. Лікування є обов'язковим, будується за індивідуальним принципом, проводиться під постійним наглядом лікаря. При цьому хворому забороняється укладати шлюб і вести статеве життя. Саме головне – не займатися самолікуванням.

Суспільна та особиста профілактика проводиться за загальними правилами боротьби з венеричними хворобами. Вони перш за все включають обов'язковий поіменний облік всіх хворих на сифіліс, госпіталізацію хворих на соціально небезпечні хвороби, обстеження членів сім'ї та осіб, що перебували у тісному контакті з хворим, постійний диспансерний контроль за лікуванням, подвійне серологічне обстеження вагітних з метою профілактики вродженого сифілісу у дітей. Особиста профілактика базується на утриманні від випадкових статевих зв'язків, використанні презервативів. У випадках підозри на зараження необхідно звернутися до лікаря не пізніше 2 годин після статевого зв'язку.