Повна версія

Головна arrow Культурологія arrow Тенденції розвитку цивілізацій у контексті глобалізації

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

Внесок О. Шпенглера у розвиток теорій цивілізації

Оцінюючи внесок О. Шпенглера у розвиток теорій цивілізації, слід прислухатися до його самооцінки власної творчості: це лише перша проба, обтяжена усіма властивими їй похибками, проба неповна і, звісно, не позбавлена внутрішніх суперечностей [134, с. 14].

Зосередимо увагу не стільки на пошуку цих суперечностей, скільки на положеннях його теорії, що перетинаються з поглядами інших мислителів. Передусім, О. Шпенглер увійшов у історію науки, разом з М. Данилевським, як автор теорії локальних культур. Його теоретична спадщина дала могутній поштовх для розробки наукових концепцій А. Дж. Тойнбі та П. Сорокіна. Він визначив ряд актуальних наукових проблем, зокрема про різноманітність історичного процесу; про необхідність осмислення феномену масової культури, яка є породженням цивілізації; піддав сумніву універсалізм європоцентричної концепції.

Деякі питання не знайшли у праці О. Шпенглера всебічного висвітлення, зокрема про характер взаємодії природи та культури; про народи до культури, під час культури та після культури. Твір перевантажений метафоричними висловлюваннями, які не мають конкретно-історичного наповнення й не піддаються емпіричній перевірці. Так, культура визначається як прафеномен без її прив'язки до людини як генератора та носія духовних цінностей, що розглядається як прояв трансцендентних сил певної культури.

Автор не завжди є послідовним у доведенні до завершення окремих положень своєї теорії, особливо щодо ролі материнського ландшафту у розвитку людини, специфічності міської та сільської культур, різниці між античною та західною культурами, між грецькою душею та римським інтелектом тощо.

Теорія локальних культур О. Шпенглера отримала творчий розвиток у працях відомих цивіліографів. Так, ідея про занепад села з настанням фази цивілізації знайшла підтримку у працях А. Дж. Тойнбі, який відзначав, що "...селянство є найбільш нещасним братом тих примітивних суспільств, котрих цивілізації просто не встигли поглинути" [106, с. 107]. Знать як представник нації пов'язувалася М. Вебером з традиційним типом панування [22], у А. Дж. Тойнбі вона асоціювалася з творчою меншістю як рушієм розвитку цивілізації [104], а у Л. Гумільова – з пасіонаріями [37]. Поняття "материнського ландшафту" та його ролі у розвитку культури знайшли своє продовження у концепціях "місцерозвитку" П. Савицького і М. Алексеева [93; 3] та "годувального ландшафту" Л. Гумільова [37]. Життєвий цикл культури, що вимірювався О. Шпенглером у тисячу років, М. Данилевський визначав тривалістю у 1200-1500 років [40].

Проте не усі положення теорії цивілізації О. Шпенглера поділялися іншими мислителями. Так, образне порівняння культури з живим організмом не поділяв П. Сорокін, який вважав такий підхід "біологізованим" й недостатньо обгрунтованим. Він також звертав увагу, як на недолік теорії О. Шпенглера, на відсутність закону, за яким виокремлювалися фази розвитку культури [100]. За О. Шпенглера це зробив А. Дж. Тойнбі, який пояснював закостеніння культури відсутністю стимулів розвитку [104]. Опонентом німецького філософа щодо ідеї зникнення культури після завершення фази цивілізації був Ф. Бродель, який вважав, що на відміну від політичних та економічних систем, культура є вічним персонажем історії [13]. У свою чергу А Дж. Тойнбі довів, що внутрішня гармонія цивілізації (культури) досягається завдяки цілісності її економічних, політичних та культурних елементів, серед яких останній визначався ним як унікальний [105]. Щодо питання про взаємодію локальних цивілізацій, то за А. Дж. Тойнбі вона набула завершених форм у XX ст. [ 105]. О. Шпенглер, як відомо, взагалі заперечував контакти між окремими культурами.

 
<<   ЗМІСТ   >>