Повна версія

Головна arrow Культурологія arrow Тенденції розвитку цивілізацій у контексті глобалізації

  • Увеличить шрифт
  • Уменьшить шрифт


<<   ЗМІСТ   >>

Класифікація цивілізацій та контакти між ними у просторі та часі

Серед інших питань, що були піддані А. Дж. Тойнбі уточненню під час доопрацювання, була й класифікація цивілізацій, яку у остаточному варіанті подано у таблиці 2.1 [105, с. 374-375].

Таблиця 2.1

Остаточна класифікація цивілізацій за А. Дж. Тойнбі

Параметри класифікації цивілізацій

Повністю розвинені

Недорозвинені

А

1. Незалежні цивілізації, не споріднені з іншими Центральноамериканські (майя, мексиканська, юкатанська; крім того, додано класичну фразу про центральноамериканську цивілізацію на плато Мексики і Юкатану та на плато Гватемали).

Перша сирійська (часів гіксосів; затьмарена єгипетською).

Несторіансько- християнська (далекосхідна християнська; затьмарена ісламською).

Монофізитсько-християнська (затьмарена ісламською).

Далекозахідна християнська (кельтська; затьмарена західною).

Скандінавська (затьмарена західною).

Середньовічний західний "космос" міст-держав (затьмарений західною).

2. Не споріднені з іншими

Шумеро-аккадська (в тому числі вавилонська).

Єгипетська.

Егейська (цей термін тепер включає мінойську і елладський варіант егейської цивілізації).

Інду.

Давньокитайська (цей термін охоплює далекосхідну та перед-Шан цивілізації).

3.1. Споріднені з іншими (перша група)

Сирійська (з шумеро-аккадською, єгипетською, егей- ською та хетською).

Еллінська (з егейською).

Індійська (з Інду; сюди треба ще додати індуїстську).

3.2. Споріднені з іншими (друга група)

Православно-християнська.

Західна (з сирійською та еллінською).

Ісламська (з сирійською та еллінською).

Б

4. Сателітні цивілізації

Міссісіпська (центральноамериканської).

Південно-західна (центральноамериканської).

Північноандська (антської).

Піцденноандська (андської).

Еламська (шумеро-аккадської).

Хеттська (шумеро-аккадської).

Урарту (шумеро-аккадської).

Іранська (спершу шумеро-аккадської, а згодом сирійської).

Корейська (давньокитайської).

Японська (давньокитайської).

В'єтнамська (давньокитайської).

Італійська (еллінської, включно з етрусками).

Південно-східна азіатська(спочатку індійської, в Індонезії та Малайї – ісламської).

Тібетська (індійської, включно з Монголією і Калмикією).

Руська (спочатку православної, згодом – західної).

Наведена класифікація цивілізацій є ключем до розуміння міжцівілізаційних конфліктів. А. Дж. Тойнбі розглядав контакти між цивілізаціями у часовому та просторовому вимірах. Контакти у часі він поділяв на два різновиди:

  • 1) материнсько-дочірні відносини двох послідовних цивілізацій;
  • 2) відносини між сформованою цивілізацією і "привидом" її давно вже мертвої попередниці. Зіткнення такого роду розглядалися ним як ренесансні [105, с. 142].

Простір може бути таким широким або мати такі особливості будови, що унеможливить взаємні зіткнення. До того, як західно- християнська цивілізація (1475-1875) опанувала техніку океанської навігації, не було ніяких зіткнень між цивілізаціями Старого світу і цивілізаціями Нового світу. Саме цей технічний винахід, а також розпад "середньовічної" західної християнської співдружності, збитої докупи й підтримуваної папством, й заклали підвалини зіткнення між цивілізаціями-сучасницями, які належать до різних культурних світів. Збільшилась також кількість цих зіткнень та масштаби, а наслідки цих контактів стали менш передбачуваними.

А. Дж. Тойнбі розглядав зіткнення цивілізацій у кількох ракурсах. Перший з них стосується зіткнення Заходу з іншими новітніми цивілізаціями:

  • • Захід та Росія;
  • • Захід і головний масив православного світу;
  • • Захід та ісламський світ;
  • • Захід та євреї;
  • • Захід та індуїстський світ;
  • • Захід і далекосхідна та тубільна (у значенні аборигенної) американська цивілізація [135, с. 352-354].

Характеризуючи даний вид зіткнень, англійський історик виходив з того, що новітня західна цивілізація була цивілізацією "середнього класу" (у прямому значенні цього слова), тому вона мала "рівні" стосунки з тими незахідними суспільствами, які вже розвинули середній клас, а там, де його не було, відбувалася вестернізація цих суспільств. Коментуючи цей висновок, зазначимо, що він дещо спрощує проблему впливу однієї цивілізації на іншу. Тобто тут треба брати до уваги фактор соціокультурної ідентичності.

Зіткнення Заходу з середньовічним світом подано у такому ракурсі:

  • • приплив і відплив хрестових походів;
  • • Захід і сирійський світ;
  • • Захід і греко-православний світ.

Окремо розглядаються зіткнення між цивілізаціями перших двох поколінь; з посталександрійською еллінською та доалександрійською еллінською. Висвітлено контакти між цивілізаціями першого покоління: індською та давньокитайською, єгипетською та шумерською.

Як драму зіткнень подано зіткнення між "Заходом" та "Сходом", починаючи з нападу Імперії Ахеменідів на Грецію і закінчуючи протистоянням капіталістичної та соціалістичної систем. Зокрема він стверджував, що ідеалістична відповідь комуністичної Росії на мілітаризацію Заходу справлятиме менше духовне враження на західну людину, коли він нагадає собі, що та ідеологічна пропаганда лишень додаткова зброя в арсеналі держави, що вже озброїлась до зубів суто матеріальними видами зброї [105, с. 203]. У цьому сенсі мілітаризм виглядає справою не технології, а психології й відбиває прагнення до конфлікту.

У зв'язку з цим, А. Дж. Тойнбі приділяв значну увагу розгляду наслідків зіткнень між цивілізаціями-сучасницями. Його перше спостереження засвідчило, що запровадження західних ідеалів та інституцій у незахідні суспільства часто призводять до невтішних результатів, бо "те, що одному пожива, іншому – отрута". Інший висновок стосувався такого явища, як дегуманізація. Вона настає, коли переможеного вважають за "дикуна", й у такій ситуації він не має ніякої надії, хіба що перемогти свого господаря.

Насамкінець, ще один висновок, пов'язаний з зелотством і іродіанством, які вказують на розмежування між відкиданням і прийняттям звичаїв завойовника. Проте, А. Дж. Тойнбі не вважав, що ці процеси такі ясні, як видається на перший погляд, підтвердивши цю думку оглядом сучасної Японії та кар'єр М. Ганді та В. Леніна [105, с. 356]. При цьому, важливо, на наш погляд, враховувати значення зазначених термінів; зелот – це людина, що дивиться назад, а іродіанець – гадає, ніби дивиться вперед, а насправді є людиною, яка дивиться вбік і намагається копіювати своїх сусідів. У такому випадку, не занурюючись у контекст, важко сказати, яка позиція виглядає більш оптимальною. Особливо це стосується сфери культури. У цьому сенсі не можна не погодитись з зауваженням англійського вченого, що елементи культури, вирвані з рідної їм структури і занесені в чуже соціальне середовище, схильні виявляти деструктивний потенціал [105, с. 209].

 
<<   ЗМІСТ   >>